старший викладач кафедри спеціальної підготовки Зайцев І. А.

2015 р.

Тези на тему:

«Раціональна рухова активність як фактор зміцнення здоров’я та профілактики захворювань»

Здоров'я — найважливіше надбання людини, основа його життя, працездатності, творчих успіхів, сімейного добробуту, настрої і довголіття. Здоров'я народу відповідає рівню життя і санітарний добробут країни, впливає на тривалість життя і продуктивності праці, обороноздатність, економіку й добробут, моральний клімат і активність людей.

Технічний прогрес, сприяє поліпшенню здоров'я за рахунок розвитку науку й медицини, поліпшення економічних умов життя, водночас змінює спосіб життя людини, створює нові проблеми зі здоров'ям. Спеціальними дослідженнями встановлено, що рівень фізіологічного стану людини значно зменшився. Це насамперед характеризується різким зростанням захворюваності з серцево-судинною, нервово-психічною системами, а також обмінними процесами, злоякісними пухлинами та алергічними реакціями та імунодефіцитними захворюваннями.

Вирізняють такі чинники ризику, серед яких поряд із високими темпами сучасного життя, переїданням і ожирінням, забрудненням довкілля, алкоголізмом, курінням, наркоманією, появою нових, раніше не відомих хвороботворних чинників (іонізуюча радіація, шкідливі продукти промислових підприємств тощо) важливе значення має обмеження рухової активності. [Титаренко О. Соціальний стан нації. / Ярмарок, 2007.- №47 – с.2]

Рухова активність (діяльність) є обов'язковим і визначальним чинником, що обумовлює розгортання структурно-функціональної генетичної програми організму в процесі індивідуального вікового розвитку.
Фізична активність - це цілеспрямована рухова діяльність людини, спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичного потенціалу й досягнення фізичної досконалості для ефективної реалізації своїх задатків з урахуванням особистісної мотивації і соціальних потреб. При занятті професійним розумовою працею в організмі можуть бути функціональні зміни, зумовлені переважно малої рухливістю. Виражається це у погіршенні роботи серця, склеротичних змінах кровоносних судин, прояві гіпотонії (в молоді) і гіпертонії, виникненні неврозів. Недостатня кількість рухів призводить також до послаблення дихання. У нижніх відділах легких й ногах застоюється кров. Виникає атонія кишечника, в організмі накопичуються продукти гниття, з'являються головний біль. Зниження окисних процесів в організмі тягне у себе недокрів'я, а окремих випадках і ожиріння.

Єдиний спосіб подолання «рухового голоду» сучасної людини, що зветься науковим терміном гіпокінезія, полягає у зміні його способу життя. Це можна зробити за допомогою пропагування активного відпочинку, фізичної культури, спорту, туризму. Рухова активна, що містить у своїй сутності підвищення фізичної працездатності, призводить до збільшення компенсаторних здібностей організму, сприяючи цим самим стабілізації і зміцненню здоров'я. Відомо, що після 25 років максимальне споживання кисню знижується кожні 10 років на 8%, що обумовлено головним чином обмеженням фізичної активності. У фізично ж активних людей цей показник може обмежитися 4%, тобто у них гальмуються процеси старіння. Регулярне використання засобів фізичної культури з метою медичної реабілітації дозволяє знизити число хронічних захворювань на 15-25%, а також звернення по медичну допомогу в 2-4 рази в порівнянні з іншою частиною населення. [ Гребняк А. П., Гребняк В. П., Рыбаковский А. Г. Медико-физиологические основы физического воспитания и спорта. – Донецк, ДонНТУ, 2006. – 309 с.]

Під впливом регулярної рухової активності відбувається перебудова на всіх рівнях діяльності організма — центральному, системному, організменному, клітинному. Через «війну» істотно підвищуються захисні сили організму, його опір до дії різних подразників і несприятливих чинників середовища, психоемоційних перевантажень. Якщо рухова активність залишиться низькою, то можна спостерігати помітне зменшення виразності метаболічних процесів, зростає ризик «зношування» серця, ймовірність розвитку атеросклерозу, ІХС, ожиріння, цукрового діабету, дегенеративних захворювань суглобів і багатьох інших недуг.

Під впливом активного рухового режиму поруч із зменшенням захворюваності та тривалості втрати працездатності чітко поліпшуються загальний стан і самопочуття людини, підвищуються його працездатність і можливість протистояти стомленню, що дозволяє великий економічний і соціальний ефект.

Отже, є підстави вважати, що оздоровче значення рухової активності — це загально біологічна закономірність, але діє вона лише за умов повній відповідності використовуваного фізичного навантаження функціональними можливостями організму, раціонального тренування і здорового способу життя. [ Лотоненко А. В. Формирование физической культуры молодежи: теория, методология, практика. – М.:ФОН, 1999 – 92 с.] Інакше важко домогтися оздоровчого ефекту і взагалі можливе виникнення перед- і навіть патологічних станів, та розвитку внаслідок фізичного перенапруги. Найважливішими шляхами забезпечення повної оздоровчого ефекту фізкультури і спорту є правильний відбір, раціональна дозування фізичних вправ, максимально можливе усунення із системи підготовки чинників ризику, що збільшують ймовірність фізичного перенапруги, комплексне використання коштів первинної профілактики та відновлення. Розв'язання всіх цих завдань — одна з основних цілей фізичного виховання.

 Цілеспрямована фізична культура, що реалізовується як через державні, так і через самодіяльні структури, може компенсувати дефіцит рухової активності. Оскільки рух є однією з найбільш нагальних потреб організму, одним з найважливіших компонентів здорового способу життя, формування мотивації до рухової активності є найважливішим завданням валеологічної освіти і виховання. Фізичне виховання - це складова частина виховання підростаючого покоління. Унікальним чином фізичне виховання сприяє засвоєнню знань, розуміння сутності та вироблення позитивного ставлення до рухової активності.