І. І. Шапошнікова, С. М. Корсун, Я. В. Суворова

Харківська державна академія фізичної культури

 

ДО ПРОБЛЕМИ ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ З ДИСЦИПЛІН МЕДИКО-БІОЛОГІЧНОГО ЦИКЛУ В ВНЗ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

 

На сьогоднішній день перед вищими навчальними закладами з фізичної культури та спорту України постає ряд важливих завдань з удосконалення підготовки майбутніх фахівців, від якості знань і умінь яких значною мірою залежить рівень розвитку спортивних та фізкультурно-оздоровчих послуг. Виконання вказаних вимог викликає необхідність перегляду форм і методів педагогічного процесу, а також забезпечення його максимальної оптимізації.

Як свідчить аналіз навчального плану підготовки студентів ВНЗ фізичної культури, важливе місце в ньому займають фундаментальні дисципліни медико-біологічного циклу, знання з яких мають теоретичну основу для занять фізичною культурою та спортом і виступають фундаментальною базою для здійснення професійної підготовки фахівців. Зокрема, вивчення цих дисциплін дає студентам глибокі знання про свій організм, збереження та зміцнення здоров’я, а також формує потребу у здоровому способі життя й фізичному вдосконаленні, активних заняттях фізичними вправами і спортом. Вивчення майбутніми фахівцями з фізичної культури та спорту цих дисципліни має також суттєве значення у формуванні наукового світогляду та розкриттю їхніх індивідуальних можливостей.

Для успішного навчання майбутніми фахівцями з фізичної культури і спорту дисциплін медико-біологічного циклу необхідно враховувати, з одного боку, сучасні загальні вимоги щодо підготовки фахівців у системі вищої освіти, а з іншого – специфіку навчання студентів у вищих навчальних закладах фізичної культури, яка полягає в тому, що вони поєднують навчання у ВНЗ із постійними тренуваннями і змаганнями в Україні та за її межами.

Наш багаторічний досвід викладацької роботи в Харківській академії фізичної культури свідчить, що підвищити рівень знань і умінь студентів можна через забезпечення диференціації навчального процесу, при якій поділ майбутніх фахівців на групи відбувається з урахуванням їхніх персональних чи групових графіків тренувань і змагань. У такому випадку педагог може своєчасно продумати склад диференційованих груп на кожному із запланованих занять, види й рівні навчальної роботи студентів для кожної з цих груп, обговорити з її членами оптимальний час групових консультацій, зміст запланованої самостійної роботи та її педагогічний супровід, а також інші суттєві питання.

Окремі аспекти проблеми диференціації в педагогічному процесі освітнього закладу висвітлено в багатьох наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених. Так, загальнотеоретичні основи диференціації навчання визначено в дослідженнях О. Бугайова, С. Гончаренка, В. Лозової,
М. Мельникова, І. Осмоловської, П. Сикорського, І. Унта та інших учених. Розкриттю  взаємозв’язку між індивідуалізацією й диференціацією навчання присвячені теоретичні напрацювання В. Галузяка, Н. Волкової,
З. Калмикової, А. Кирсанова, М. Сметанського,  І. Чередова, І. Шахова та ін.

У свої наукових працях автори по-різному трактують поняття «диференціація навчання», проте їхні трактування принципово не суперечать між собою. Так, на думку П. Сикорського, під цим поняттям в науковій літературі мається на увазі поділ суб’єктів навчання на групи. Причому в одних випадках йдеться про поділ осіб, які навчаються, на різні типологічні групи за певними психологічними критеріями й адаптація до них решти компонентів навчання (зміст, методи, форми тощо) з метою досягнення їх оптимального розвитку. А в інших випадках передбачається поділ учнів (студентів) на групи залежно від змісту навчання (профіль, спеціальність) з метою підготовки їх до продовження навчання у професійних навчальних закладах чи здобуття відповідної професії [4, с. 20].

За І. Осмоловською, диференціація навчання реалізується через врахування індивідуально-типологічних особливостей осіб, які навчаються, та різної побудови навчального процесу у виділених групах [2, с. 7].
В. Галузяк, М. Сметанський і В. Шахов [3,
c. 27] під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об’єднуються у групи для окремого навчання.

У науковій літературі розрізняють зовнішню й внутрішню диференціацію. Як зазначає Н. Мойсеюк [1, с. 270], зовнішня диференціація пов’язана із створенням спеціальних диференційованих класів (або академічних груп) чи взагалі навчальних закладів на основі врахування:
1) спеціальних здібностей, інтересів, професійних нахилів осіб та ін.; 2) рівня розумового розвитку, стану здоров’я молоді, наявності певних фізичних вад тощо. Внутрішня (дидактична) диференціація забезпечується педагогом у рамках функціонування звичайних класів чи академічних груп, тобто різний підхід здійснюється до окремих підгруп учнів чи студентів.

Під час проведення нашого дослідження щодо забезпечення внутрішньої диференціації навчання студентів ВНЗ фізичної культури значна увага приділялася вивченню теоретичних і практичних напрацювань педагогів з питань реалізації внутрішньої диференціації на практиці.

Впровадження будь-якого варіанту диференціації процесу навчання студентів вищих навчальних закладів фізичної культури вимагає від викладача докладного проектування майбутнього заняття із продумуванням механізму поділу майбутніх фахівців на групи з урахуванням їх індивідуальних особливостей, властивостей, а також поставлених перед заняттям дидактичних і виховних завдань; розробку, підбір для кожної групи оптимальних за рівнем складності та змістом завдань, підготовку інших необхідних дидактичних матеріалів; розв’язання питання про відбір групових консультантів; забезпечення системи прямого та зворотного зв’язку з групами, а також продумування інших важливих організаційних моментів.

Як свідчать результати проведеного нами дослідження, реалізація такого варіанту диференціації навчання стимулює інтелектуальну діяльність та розвиток позитивної освітньої мотивації у студентів-спортсменів, формування в них відповідальності за своєчасне ліквідування вад у знаннях з дисциплін медико-біологічного циклу, а також забезпечує ефективну педагогічну взаємодію з викладачем.

Література:

1. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. / Н. Є. Мойсеюк. – 3-є вид. доп. – К. : ВАТ, «КДНК» 2001. – 608 с.

2. Осмоловская И.М. Дифференциация процесса обучения  в современной школе: Учеб. пособие. – М.: Издательство  Московского  психолого-социального института; Воронеж: Издательство ГПО «МОДЭК», 2004. – 176 с.

3. Педагогіка : навч. посіб. / В. Г. Галузяк, М. І. Сметанський,
В. І. Шахов. – 3-є вид, випр. і доп. – Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2006. – 400 с.

4. Сикорський П.І. Теорія і методика диференційованого навчання в середніх загальноосвітніх і професійних навчальних закладах: Авторефер.   дис… докт. пед. наук. – Київ, 2001. – 39 с.