Бахмат Л.В., Людоговська О.М., Соколова В.В.

Харківська гуманітарно-педагогічна академія, Україна

Запозичення в англійській мові

Сучасна мова – це продукт тривалого історичного розвитку, у процесі якого мова піддається різноманітним змінам, зумовлених різними причинами. Роль запозичень (borrowings, loan-words) в різних мовах неоднакова та залежить від конкретно-історичних умов розвитку кожної мови. В англійській мові відсоток запозичень значно вищий, ніж у багатьох інших мовах, і становить близько 70-75%. Так, англійська мова зазнала впливу латинської мови, французької, італійської, іспанської.

Таким чином, актуальність теми зумовлена тим, що процес запозичення слів у англійській мові протікає з найдревніших часів, і з розширенням міжкультурної та міжмовної взаємодії, яка досягла рівня глобалізації, посилюється.

Метою роботи є аналіз найважливіших джерел і шляхів проникнення запозичень у англійську мову, а також визначення особливостей запозичення слів на основі етимологічного аналізу.

Запозичення – це процес, у результаті якого в мові з'являється та закріплюється певний іншомовний елемент. Це невід'ємна складова функціонування та історичної зміни мови, один з основних джерел поповнення словникового запасу; також це повноцінний елемент мови, що є частиною його лексичного багатства, який служить джерелом нових коренів, словотворчих елементів і точних термінів [2, с. 30].

Запозичення в англійскій мові досліджувалі такі вчені, як: О. Соболевський, Р. Брандт, Є. Карський, М. Фасмер, В. Жірмунський, Г. Пауль, А. Мейє, Б. Головін та інші.

Причини запозичень лежать як всередині певної мовної системи, так і поза нею. Виникаюча всередині англійської мови потреба в запозиченні іншомовного елемента пояснюється неточністю наявної назви або її відсутністю внаслідок новизни об'єкта, що позначається для культури, яка користується цією мовою. Зовнішні причини появи запозичень виникають у результаті контактів людей, які розмовляють різними мовами. Запозичення як елемент англійської мови також має свою специфіку: такі елементи існують на різних рівнях мови, але не в рівних кількостях. Найбільша їх кількість є на рівні слів, найменша – на рівні стійких словосполучень [1, с. 94].

Історія англійської мови та її запозичень стоїть на трьох завоюваннях: німецькому, скандинавському (вікінги) і нормандському, яке відбулося під проводом герцога Нормандії в 1066 році. У міру того, як загарбники розселялися на території, вони впливали на письмову та усну мову місцевих жителів, які, в свою чергу, адаптувалися до нової ситуації, приймаючи в свій лексикон запозичені слова [1, с. 95].

У першому столітті до н.е. велика частина території, відомої зараз як Європа, була окупована Романської Імперією. Серед населення Європи були також і Німецькі Триби. Ось кілька зразків латинських запозичень у англійській мові цього періоду: чашка («cup» - від лат. «cuppa»), кухня («kitchen» - від лат. «сoquina»), борошно («mill» - від лат. «molina»), порт («port» - від лат.«portus»), вино («wine» - від лат.«vinum»), («beet» - від лат.«beta»), перець («pepper» - від лат. «piper»), горох («pea» - від лат. «pisum») [2, с. 31].

У п'ятому столітті н.е. деякі племена німецьких трибів (особливо англи та сакси) мігрували через море на британські острови. Кельти відступили на північ і північний схід (туди, де зараз знаходиться Шотландія та Уельс). Кілька латинських слів увійшли в англо-саксонську мову через кельтську. Серед них такі широко вживані слова, як «вулиця» («street» - лат. «strata via») і «стіна» («wall» - лат. «vallum»). Назва столиці Англії походить від кельтського «Llyn + dun», де «Llyn» кельтський синонім до «river», а «dun» - «укріплений пагорб», що в сукупності означає «фортеця на пагорбі над річкою» [5, с. 272].

Мови англів і саксів під час їх міграції містили тільки слова з індоєвропейськими та німецькими коренями, а також деякі слова з ранніх запозичень із латинської мови.

Поширення Християнства в сьомому столітті н.е. супроводжувалося новим періодом латинських запозичень. Ці запозичення тепер прийшли не з «розмовної» латині, як це відбувалося вісьмома століттями раніше, а з «християнської». Також ці нові латинські запозичення мали відмінні, від більш ранніх, значення. Вони, головним чином, позначали людей, об'єкти та ідеї, пов'язані з церквою та релігійними ритуалами: наприклад, «священик» («priest» - лат. «presbyter»), «єпископ» («bishop» - лат. «episcopus»), «чернець» («monk» - лат. «monachus»), «черниця» («nun» - лат. «nonna»), «свічка» ( «candle» - лат. «candela») [4, с. 179].

З кінця VIII століття до середини XI Англія піддавалася кільком скандинавським вторгненням. Ось кілька прикладів із ранніх скандинавських запозичень: «call (v.), take (v.), cast (v.), die (v.), law (n.), husband (n.), window (n.) , ill (adj.), loose, (adj.), low (adj.), weak (adj.)». Деякі скандинавські запозичення можна легко визначити за двома початковими літерами «sk-». Наприклад: sky, skill, skin, ski, skirt [3, с. 176].

Нормандська культура XI століття безумовно перевершувала саксонську. В результаті чого англійська мова збагатилася великою кількістю французьких слів. Англія стала двомовною країною. Французькі слова з Нормандського діалекту проникли в кожен аспект соціального життя.

Наприклад:

• Адміністративні слова: state, government, parliament, council, power.

• Юридичні терміни: court, judge, justice, crime, prison.

• Військові терміни: army, war, soldier, officer, battle, enemy.

• Освітні терміни: pupil, lesson, library, science, pen, pencil.

• Слова з повсякденного життя: table, plate, dinner, supper, river, autumn, uncle, etc.

Епоха ренесансу була періодом великих культурних зв'язків між великими європейськими державами. Найбільш значними були французькі запозичення. На цей раз вони прийшли з Паризького діалекту французької мови та називалися Паризькими запозиченнями. Наприклад: routine, police, machine, ballet, matinee, scene, technique, bourgeois, і т.д. Італійська мова теж внесла чимало слів у англійську: piano, violin, opera, alarm, colonel [7, с. 12].

Також можна простежити грецьке коріння в сучасних англійських словах, наприклад: bios - грец. життя: biology, biography, grapho - грец. писати: graphic, phonograph, homos - грец. однаковий: homonym, homophone, lexis - грец. слово; lexicon - грец. словник: lexicology, lexicography, onoma - грец. ім'я: synonim, antonim, pseudonym, phone - грец. звук: phonetics, phoneme, phonology [8, с. 204].

Англійська використовує багато слів, запозичених з Японії. Більшість з них позначають щось конкретне з японської культури та способу життя (наприклад, бойові мистецтва): tycoon (магнат), kimono (кімоно), Sudoku (судоку), karaoke (караоке), первісний зміст якого був «відкритий оркестр».

Китайська зростаюча економічна міць ініціювала прийняття низки китайських слів: ketchup (кетчуп), silk (шовк), tea (чай), feng shui (фен-шуй)

Арабські слова були введені в англійську мову безпосередньо або через іншу мову, з якими англійська взаємодіяла. Ось деякі повсякденні слова, які мають арабське походження: coffee (кава), banana (банан), lemon (лимон), lemonade (лимонад), algebra (алгебра), zero (нуль), sofa (диван), mattress (матрац) [7, с. 11].

Іспанська та англійська взаємодіяли протягом століть, тому деякі загальні слова були прийняті з іспанської мови: vanilla (ваніль), macho (мачо), platinum (платина), cigar (сигара).

Також в англійську мову увійшли слова італьянського походження. Найбільш широко використовуються італійські слова, пов'язані з кухнею: pizza (піца), pasta (паста), spaghetti (спагеті). Крім того, з італійського були прийняті такі слова: balcony (балкон), cartoon (мультфільм), gallery (галерея), graffiti (графіті) [6, с. 597].

Отже, англійська мова продовжує й зараз поповнюватися за рахунок запозичень, але в меншому ступені, ніж це було в середні віки та в епоху Ренесансу. Як правило, запозичення в сучасній англійській мові не є абсолютними синонімами англійських лексичних одиниць і не витісняють їх. Здебільшого вони є стилістичними синонімами існуючих у мові слів. Запозичення в мовах це один із найважливіших факторів їх розвитку. Процес запозичення лежить у самій основі мовної діяльності.

Література:

1. Акуленко В.В. Українська мова в європейському контексті (проблеми розвитку мовленнєвої комунікації) // Мовознавство. - 1998. – №2-3. – С. 94-95.

2. Бондаренко В.Ю. Новый структурный тип заимствований / В.Ю. Бондаренко // Лексика и культура: Нем. яз.: сб. науч. тр. Тверь: Твер. гос. ун-т, 1990. – С. 30-31.

3. Коміссаров В. М., Рецкер Я. І., Тархов В. І. Допомога з перекладу з англійської мови на російську / В. М. Комісарів, Я. І. Рецкер, В. І. Тархов. – М. : Вид-во літ. іноземними мовами, 1960. – 176 с.

4. Лещева Л. М. Слова в англійській мові / Л. М. Лещева. – Мн. : Академія управління Президента РБ, 2001. – 179 с.

5. Маслов Ю. С. Вступ до мовознавства / Ю. С. Маслов. – М. : «Вища школа», 1987. – 272 с.

6. Серебренников Б.А. К проблеме сущности языка // Общее языкознание. Формы cуществования. Функции. История языка. - М.: Наука, 1970. – 597 c.

7. Сидоров О.В. Прагматический статус заимствований в современном немецком языке // Взаємодія одиниць різних рівнів германських, романських і слов'янських мов. – К: КДПІІМ, 1991. – С. 11-12.