Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Семенченков А.В.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Історія державної мови України

Мова – це глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам'ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова - це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу. Слово — одне з найвищих досягнень людства. Не існує любові до Батьківщини , без любові до рідного слова.

Нас завжди турбує питання хто ми та звідки ми. Та звісно ж шукаємо відповіді. Праукраїна – батьківщина землеробів-ральників. Праця на хлібній ниві зумовила осілий спосіб життя орачів, усвідомлення ними того, що вони є краянами – мешканцями певної, визначеної у просторі і часі, території, краю-країни. Сталося це у V-III тисячоліттях до нашої ери, в добу так званої трипільської культури. Трипільці густо заселяли дніпровські береги, мешкали у великих поселеннях і мали досить насичену і барвисту культуру . У І тис. до. н. е. її продовжили скіфи. Скуфією називали наш край і греки, які мали свої колонії у Причорномор'ї. Тогочасні літописці розрізняли скіфів-кочівників, що володарювали у степу, і скіфів-сколотів, які займалися землеробством дещо північніше – на території слов’янської прабатьківщини. Серед колишніх скіфсько-сарматських, відомих уже як слов'янських, племен виділялися хоробрі і войовничі анти. До речі, слово "анти” мовою народів, що потрапили в українські степи зі Сходу, означає "країні”. Уже з середини І тисячоліття н. е. анти приймають ім'я русів – русинів. Руси об'єднали навколо себе інші слов'янські племена і утворили Русь –Україну. Незабаром центр Руської землі перейшов до головного поселення слов'янського племені полян – міста Києва. Немає сумніву у давності походження українського народу, у його глибокому міцному корені. "Оукраїна”- давнє написання назви нашої землі.

Перша згадка про Україну зустрічається у Київському Літописі від 1187 року, в якому вказується на глибокий сум народу з приводу загибелі князя Володимира Глібовича у битві з половцями. У літописі 1189 року Україною названа Галичина з Покуттям і Подніпров'ям. У ХІІ-ХІІІ ст. ця назва була поширена на Середньому Подніпров'ї та у Південно - Західній Русі. Термін "Україна” часто вживається і в литовських джерелах.

У мовознавстві існує кілька пояснень походження назви ”Україна”. Довгий час панувала теорія про походження цієї назви від слова "окраїна”. Сучасні дослідники висловлюють інші гіпотези. Так, М. Ткач, спираючись на відомі факти, що східнослов'янські землі поділялися на окремі землі, які називалися країнами, або українами, зазначає, що слово "Україна” семантично споріднене з словами "сторона”, "країна”, "краяти”. Б. Чепурко погоджуючись з попередньою гіпотезою, доповнив її твердженням, що назва "Україна” походить від слова раїна(рай), тобто має значення земного відображення раю на землі.

Інтерес до коренів української мови існував у всі часи. Список учених, які складали біографію української мови, досить розлогий, але точки зору не всіх мовознавців потрапили до читачів. М.Степаненко зазначає, що в радянській науці неординарні погляди наших мовознавців коригувалися критикою, подавалися не як альтернативні чи можливі, а як шкідливі, націоналістичні, помилкові. Чомусь не витримувався в цій науці постулат «автор може ви-словлювати власні міркування», такі, що підкріплюються фактами, органічно вливаються в орбіту тих чи інших теорій. Виходило так, що найвидатніші українські вчені чомусь завжди помилялися, завжди впадали в націоналізм, коли шукали прадавнє коріння української мови. Їх «злочин» полягав у тому, що вони шукали себе не у російському морі, а в слов'янському, а то ще й в індоєвропейському, доводячи свою історичну й мовну самобутність і незалежність.Коли ж зародилася українська мова? На це питання навіть сьогодні відповісти надзвичайно складно. Учені свідомі того, що дата появи на світ будь-якої мови не окреслюється днем, роком, десятиліттям чи навіть століттям, тому що «це не народження дитини і не падіння яблука, про яке при спостереженні можна сказати, що воно сталося о такій-то годині, хвилині…» – зазначає О. О. Потебня. Лінгвісти і сьогодні досліджують коріння мови з мови-основи, їх завданням є вказати вік мови. Одні вчені відстоюють думку, що мова виникла п'ять тисяч років тому (і навіть раніше), інші – чотирнадцять або й сім століть.

Які існують версії щодо походження мови?

Версія перша. Сьогодні надзвичайно популярними є думки дослідників «Влесової (Велесової) книги». Цю книгу відносять до «героїчного епосу України-Руси». «Велесова книга» розповідає про походження слов'ян, про «руську землю», де вони жили, про землю, яку слов'яни любили і обороняли від ворогів-нападників, про їх заняття, побут, вірування тощо.

Версія друга .Михайло Красуський – польський і російський сходознавець у праці «Древность малороссийского язика» (1818) на основі зіставлення індоєвропейських мов стверджував, що найстаршою в Європі є українська мова, коріння якої сягають у IV–III ст. до н. е. Українська мова, на переконання М. Красуського давніша не лише за всі слов'янські мови, а й за грецьку, латинську, санскрит – давньоіндійську літературну мову.

Версія третя. Російський мовознавець, професор Петербурзького університету, відомий мистецтвознавець Ф. І. Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію «Слова о полку Ігоревім», інші писемні пам'ятки давньоруської доби, пам'ятки чеської літератури, дійшов висновку, що українська мова древніша від мови російської.

Версія четверта. І. І. Ющук – професор Київського лінгвістичного університету, зіставивши українську мову з латинською (найдавнішою індоєвропейською мовою), стверджує, що українська мова є архаїчною. А формуватися вона почала «ще перед трьома тисячами років – можливо, водночас із латинською, якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато того, що вже класична латинь утратила».

Українська мова – державна мова України. Надаючи українській мові статусу державної, уряд України керувався тими самими засадами, що й інші цивілізовані країни, тобто вирішальним стало те, що це мова корінного населення, яке історично (тисячоліття) проживає на території України, дало їй назву і становить більшість її населення. Крім того, в основу цього історичного рішення були покладені дані перепису населення 1989 року, за яким 40 399 897 громадян України (80 %) вказали, що вони вільно володіють українською мовою, і лише близько 20 % зазначили, що не володіють ні усною, ні писемною формами української мови, але розуміють її. Сьогодні української мова є державною мовою України, яка для більшості її громадян є рідною, мовою українського народу, який творив її впродовж багатьох століть. Українська мова в своєму домі, на споконвічній своїй землі повинна посісти належне їй чільне місце, даючи відповідний простір і для інших мов.

Література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 1991.

2. Культура і побут населення України. Під ред. В.Наулко. – К., 1993.

4. Етнографія Києва і Київщини: Традиції й сучасність / За ред. В.Ф. Горленка. – К., 1986.

5. Курочкін О. В. Новорічні свята українців: Традиції і сучасність. – К., 1978.