Ст. викл. Панкратова О.Л., студ. Диптан М.О.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Стародавні вірування слов’ян

На теренах нашої країни жило багато різних племен та народів. Нашими пращурами вважаються слов’яни. Племена слов’ян жили на території сучасної України, Білорусії, Польщі, Росії, Словаччини, Чехії та країн Балканського півострова.У східних слов’ян було багато племен, а основними були поляни, кривічі, деревляни, сіверяни та руси. Посилаючись на «Книгу Велеса» можна побачити цікаву версію виникнення назв цих племен. Легенда каже, що жив на землі Богумир і була у нього дружина Слава та мали вони трьох дочок та двох синів. Прийшов час їм всім одружитися. І утворилося 5 родів: полян, кривичів, деревлян, сіверян та русів. Бо першу дочку звали Древа, другу – Скрева, третю – Полева, а синів – Сева та Рус.

Слов’яни вірили, що їх оточує світ духів та богів як добрих, так і злих. Була велика кількість богів: Перун, Велес (Волос), Даждьбог, Мокош та інші. Також крім цього існували міфологічні істоти (русалки, лісовики, домовики і тд.). Ці істоти могли допомагати або шкодити людині. Через це треба було заручитися їх підтримкою. Проводилися різні жертвопринесення, які супроводжувалися ритуальними танцями та піснями. Також проводилися обряди ідолам головних для племені богів. Вони проводились для певного результату ( зцілення від хвороби, гарного врожаю, охорона від ворогів).

Найголовнішим богом був Перун, основний бог землеробства, уособлення грому та блискавки. Його уявляли немолодим чоловіком з сивою головою та золотими вусами. Головною зброєю Перуна були грім та блискавки. Це дуже схоже на грецького Зевса. Іноді Перуна уявляли як вершинка на колісниці. З Перуном було пов’язано багато ритуалів та свят. Перун відлякував злих духів надавав допомогу воїнам. Він допомагав у важку хвилину, намагаясь вберегти воїнів від смерті. Кожну Зиму він засинав і не прокидався до самої Весни.

Богом домашнього скоту був Велес (Волос). Велеса шанували абсолютно усі племена слов’ян. Цікаво, що багато обрядів збереглося до кінця 19 століття. В день святого Власія тяглова худоба звільнялась від роботи. Також Велес був богом багатства. Йому молилися якщо треба було покращити благоустрій сім’ї . Для його здобрення люди влаштовували на його честь велике свято, випікали до Велесового дня печиво у вигляді домашніх тварин.

Богом вогню та ковальської справи був Сварог ( «вар» - жар, горіння). Із назви видно, що Сварог був охоронець вогню. Сварог дуже схожий на давньогрецького бога Гефеста, який був богом-ковалем. Найбільше святилище знаходилось в польському містечку Радгост. З ім’ям Сварога словяни розділяли час на 2 ери – досварогову та еру Сварога, з якої почалась обробка металу. На Русі розрізняли 4 види вогню. Найчистішим вважався «живий вогонь». Його добували з тертя двох шматків дерева, а добувати могли тільки літні чоловіки. Другий вид вогню – добутий за допомогою кресала. Його використовували в урочистих подіях, наприклад весілля. Третій від – вогонь з сірників. Цей вогонь був найбільш безпечним і використовувався в побуті. Найстрашнішим був 4 вид вогню – небесний вогонь від удару блискавки. Вважали, що його неможливо погасити водою. В таких випадках пожежу гасили квасом, молоком від чорної корови чи яйцями, бо від води вогонь міг збільшитись.

Богом сонця був Даждьбог (Дажьбог). Часто згадується з Стрибогом – богом ясного неба. В «Повісті минулих літ» указано, що головне святилище Даждьбога знаходилось в Києві. Вважаеться, що Даждьбог є одним з синів Сварога. Ім’я Даждьбог походить від вислову «той, що дає людям добробут». До нашого часу в українських народних піснях збереглись сліди шанування Даждьбога, як покровителя весіль.

Єдиним жіночім божеством в слов’янській міфології була Мокош – богиня ткацтва та дружина Велеса. Спочатку Мокош була богинею води, дощу і відповідала за родючість. Поступово вона стала покровителькою домівки. Жінки боялись розгнівати Мокош і приносили їй жертви. Недбайливу жінку Мокош могла покарати: заплутати пряжу вночі, а гарну господиню нагороджувала тим, що допомагала прясти. Пізніше деякі діяння Мокош перейшли духу кикиморі. Мокош була помічницею для вагітних. Вона допомагала жінкам народити, а ті в свою чергу ходили до колодязя і молилися їй.

Люди посвятили Мокош п’ятий день тижня – п’ятницю. В цей день не можна було починати нову справу, бо це гнівало богиню і справа йшла погано.

Одним з найголовніших свят було свято з 23 на 24 червня – свято Купали. Це свято пов’язано з шануванням сонця, вогню, зв’язку вогня і води. Є докази, що Купала це ім’я божества. Про це говорить Густинський літопис: «Купалу память совершают в навечерие рождества Иоанна Предтечи. С вечера собирается простая чадь обоего полу и сплетают себе венцы из съедобных трав или корений, препоясавшись растениями, разжигают огонь, где поставляют зеленую ветвь, взявшись за руки, обращаются окрест оного огня, распевают свои песни, через огнь перескакивают, самых себя тому же бесу Купалу в жертву приносят. И когда нощь мимо ходит, отходят к реке с великим кричанием». Зрозуміло, що в обрядах об’єднали поклоніння двом стихіям – вогню і воді.

У день Івана Купали активно проявляє себе нечиста сила. Талісманом проти нечистої сили був фантастичний цвіт папороті. Вірили, що він розцвітає в глухому лісі, де не чутно півнячого крику. Людина, яка зможе його зірвати, дізнається мову тварин та птахів, побачить силу рослин, йому стануть відомі усі клади та схованки, та отримає силу невидимості.

Література

1. Етнографія Києва і Київщини: Традиції й сучасність / За ред. В. Ф. Горленка. – К., 1986.

2. Капица Ф.С.Тайны словянских богов. – М., 2008.

3. БорисенкоВ. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. – К., 1988.