Студентки ПЗ-16-1м
Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, Україна
ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗГЛЯДУ СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ
ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ
Відповідно
Цивільного та Цивільно-процесуального кодексу України визнання фізичної особи
безвісно відсутньою і проголошення померлою є результатом встановлення у
судовому порядку тих обставин, що ця особа , місце знаходження якої невідомо,
наявності людини у живих або факту смерті фізичної особи, тобто оголошення її померлою. Отже,
матеріальна та правова підстава судового рішення такої особи складає презумпція
знаходження особи в живих або її смерті.
Більшість
справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або померлою носять
причинний характер, а зумовлюються погіршенням криміногенної ситуації в країні
та стрімким зростанням терористичної ситуації, а також дуже актуальне питання
на сьогоднішній день, щодо військових конфліктів у державі.
Велика
кількість вчених приділяло увагу стосовно даного питання,але пройшов значно
великий проміжок часу з моменту обговорення та написання наукових праць.
Останнім часом, в Українському законодавстві відбулися зміни у сфері цивільного
та цивільно-процесуального права, тому ці праці не враховують усі зміни, які
сталися останнім часом. Особа ,яка тривалий час відсутня у місці свого
постійного проживання, створює питання стосовно обов’язків до фізичних та
юридичних осіб, з яким ця особа знаходилась в певних правовідносинах. Справи
про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми або оголошення їх померлими
створює нагальну потребу у захисті майнових прав осіб, правовий статус яких
вирішується у судовому порядку або захисту інтересів осіб, які мають особисті
правовідносини з безвісно відсутньою
особою, що зумовлює позбавлення можливості їх у користуванні своїми правами.
Процедура
здійснення оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою
у національному законодавстві передбачає певний судовий порядок щодо
встановлення фактів у порядку окремого провадження. Проблемою при вирішенні
даного питання є вирок суду, який ґрунтується тільки на юридичному припущенні
суду щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою або проголошення
померлою.
У
заявника, зазвичай, немає доказів стосовно життя чи смерті безвісно відсутньої
особи. Таким чином, у сфері доказування ці факти встановити неможлива. У цій
категорії справ, є яскраво виражений принцип активної участі суду у процесі,
який відрізняє його від змагального. Обмеження цього принципу відноситься більш
до окремого провадження. Це зумовлюється тим, що вирок суду значно впливає на
законні права ті інтереси особи, яка відсутня, процесуальне право якої в цьому
випадку не реалізується.
Якщо
тривалий час особа відсутня у місці постійного проживання та всілякі відомості
відсутні її перебування, заінтересовані у розгляді справи особи, можуть
звернутися до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою або
померлою відповідно чинного законодавства України ,а саме статті 3,4,246 ЦПК ,а
також статей 43 та 46 ЦК. Таким чином, підсудність такої категорії справ встановлюється за
місцем проживання заявника, або за останнім місцем проживання чи знаходження
фізичної особи, стосовно
якої відкрите окреме провадження.
В
цій категорії справ може звернутися із заявою кожна заінтересована у розгляді
справи особа. Законодавство не містить конкретного визначення переліку осіб, які можуть звернутися з такою
заявою. Саме тому, треба виходити із загального правила, що до суду може звернутись кожна
особа, яка заінтересована у зміні правового стану відсутньої особи. Юридичний
інтерес заявника повинен полягати у правових наслідках факту визнання особи
безвісно відсутньою.
Національне
законодавство вказує на настання таких наслідків як розірвання шлюбу з безвісно
відсутньою собою або припинення шлюбу з особою, яка проголошена як померла та
інші. Отже, заявник,
більше за все виступає для здійснення захисту своїх суб’єктивних та
охоронюваних законом інтересів. Заявником може бути також і юридична особа, яка
має правову мету, стосовно
результату судового рішення. Заінтересовані особи у справі залучаються для
об’єктивного вирішення справи, тому
що саме їм можуть бути відомі факти встановлення місцеперебування відсутньої
особи, але
вони не будуть свідками по справі, в тому випадку, якщо вони мають зацікавленість у
вирішенні справи.
На
мою думку, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або
оголошення померлою повинно зазначатись мета заявника стосовно визнання такої
особи визнати особу безвісно відсутньою або померлою. Крім цього, якщо заява не
містить цієї мети, суддя
при розгляді справи повинен залишити цю справу без руху або надати заявнику
більший термін для усунення недоліків у заяві.
Також
,крім мети у заяві повинні бути зазначені обставини, або факти встановлення особи
безвісно відсутньою або померлою. Зараз дуже актуальним є питання стосовно
безвісно відсутніх військослужбовців , які перебували у зонах бойових дій та
пропали за цих обставин. В таких випадках повинно зазначатись у заяві день
закінчення бойових дій та вказати відносини з цією собою.
Згідно
ч.4 ст. 234 ЦПК України справа про визнання особи безвісно відсутньою або
оголошення померлою розглядається колегією суддів , одного судді і двох
народних засідателів, але попереднє засідання проводиться одноособово, оскільки
колегією розглядаються справа по суті.
Предметом
доказування у цій категорії справ є наявність матеріальних фактів або обставин
по справі, з якими норми цивільного законодавства пов’язують виникнення в
судовому процесі законної презумпції безвісно відсутньої особи, або визнання померлої. Предмет
доказування становить фактичне місце проживання даної особи, відсутність її
тривалий час у місці проживання, відсутність всіх відомостей стосовно
місцеперебування.
Необхідними
доказами є письмові докази, тобто всілякі довідки про місце проживання, перебування, довідка з роботи та інше.
Підсумовуючи,
хочу зазначити, що тільки рішення суду у справах про визнання особи безвісно
відсутньою є можливість скасування цієї відсутності, тому що нове рішення буди
мати відомості стосовно місця перебування особи. Вищезазначене, говорить про
недосконалість процесуального закріплення на законодавчому рівні даного питання
та є необхідність у встановленні значних змін .
ВИКОРИСТАНА
ЛІТЕРАТУРА
1. Цивільний кодекс України //Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV
2.
Цивільний
процесуальний кодекс України //Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон
від 18.03.2004 № 1618-IV
3. Фурса С.Я. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи:
Науково-практичний посібник. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. – 448 с.
4. Васильєв
С. В. Особливості розгляду окремих категорій цивільних справ: навчальний
посібник. — Харків: Еспада, 2012. — 370 с.