Абрамов Сергій Анатолійович

Національний технічний університет України «КПІ»

Основні аспекти розвитку стрибучості студентів на заняттях фізичним вихованням відділення волейбол.

Для розвитку і вдосконалення стрибучості особливу увагу рекомендується приділяти розвитку сили відповідно до структури рухів і характеру нервово-м'язової діяльності в кожному виді стрибків. Вибрані тренувальні засоби, в поєднанні з методами, лише тоді досягають бажаного результату, коли вони відтворюються у тренувальних діях. Величину і характер змін в організмі визначає терміновий тренувальний ефект.

Вплив фізичного навантаження на організм залежить від наступних характеристик: виду застосовуваних вправ, інтенсивності виконання, тривалості, часу відпочинку між повтореннями, характеру відпочинку, кількості повторень. Вид застосовуваних вправ зумовлює кількість м'язів, які беруть участь у роботі, і режим їх діяльності. Спеціальні вправи викликають більш значні локальні зміни в м'язах ніж біг, ходьба.

Інтенсивність впливає на характер енергетичного забезпечення м'язової діяльності. При середніх швидкостях виконання вправ провідну роль в енергоутворенні відіграє аеробний процес (аеробне навантаження здійснюється в пульсових межах 140-160 уд/хв). Тренування в цій галузі повністю забезпечується необхідною кількістю кисню, іншими словами, спортсмен може забезпечити свій організм тією кількістю кисню, яка необхідна для виконання конкретної вправи. Виконання  вправ в зоні аеробного навантаження не призводить до накопичення кисневої заборгованості і появи молочної кислоти (лактату) в м'язах спортсмена.

При максимальній інтенсивності підвищується роль анаеробних механізмів енергозабезпечення (анаеробні вправи - це короткочасні інтенсивні тренування, під час яких організм відчуває нестачу кисню). Ці вправи виконуються за рахунок енергії накопиченої в м'язах, та на відміну від аеробних вправ не потребують кисню (повітря, що надходить при диханні). Тривалість виконання вправи визначається тривалістю роботи та інтенсивністю виконання. При інтенсивній м'язовій роботі протягом 3-5 хвилин, скорочення тривалості виконання вправи зменшує роль дихальних процесів, в наслідок зростає значення анаеробних реакцій. Тому, для вдосконалення спеціальної витривалості використовують часовий інтервал між підходами, від 20 с до 2-3 хв. Час відпочинку між вправами визначає як характер відповідних реакцій на тренувальне навантаження, так і їх величину. Якщо робота виконується з середньою інтенсивністю, то скорочення інтервалів відпочинку підвищує інтенсивність аеробних змін в організмі. При роботі з максимальною інтенсивністю - скорочення часу відпочинку веде до збільшення анаеробних змін в організмі. Характер відпочинку - виконання помірного навантаження (біг підтюпцем) після важкої м'язової роботи прискорює перебіг відновних процесів. Кількість повторень вправи визначає величину впливу навантаження на організм. Збільшення числа повторень, при роботі з середньою інтенсивністю, підтримує тривалий час на високому рівні діяльність серцево-судинної і дихальної систем. При виконанні вправ з максимальною інтенсивністю збільшення числа повторень призводить до вичерпання енергетичних ресурсів, і спортсмен або знижує інтенсивність, або зовсім припиняє роботу. Варіюючи компоненти фізичного навантаження, при виконанні одної і тої вправи, можна домогтися різного тренувального ефекту. Отже, встановлюючи необхідне дозування основних вправ та параметрів фізичного навантаження, можна заздалегідь запрограмувати досягаємий тренувальний ефект.

За характером відповідних фізіологічних реакцій основні вправи можна розподілити на наступні групи:

1. Вправи для швидкісно-силової підготовки (змішаний аеробно-анаеробний вплив): інтенсивність зміни ЧСС від 150 до 190 уд / хв. Методи тренування: змінний, повторний.

2. Вправи анаеробного гліколітичного впливу: інтенсивність близька до максимальної, тривалість виконання однієї вправи 14 хв., паузи відпочинку між серіями 2-4 хв., кількість серій 5-7.

Такі дозування сприяють поліпшенню спеціальної витривалості (стрибкова витривалість).

Для захисних дій час виконання вправ менше, ніж в рухомому блокуванні і нападаючому ударі. Техніка виконання стрибків на блок і для нападаючих ударів відрізняється одна від одного, що необхідно враховувати в плануванні тренувань, як за обсягом, так і за біомеханікою рухів. При побудові серій вправ для розвитку спеціальної витривалості можна виходити не з стандартного часу пауз відпочинку, а встановлювати ці паузи в залежності від швидкості повернення частоти пульсу до рівня 120-130 уд/хв. Практично це виглядає так: після кожної виконаної роботи волейболіст підраховує пульс пальпаторно по 10-ти секундним відрізкам. Як тільки пульс знизиться до 20-21 удару за 10 с, можна починати наступну серію. Рекомендується повторний метод тренування.

Ефект швидкісно-силового тренування залежить: - від оптимального збудження ЦНС (центральної нервової системи); - від рухливості нервових процесів (частота імпульсів, що йдуть від мозку до м'язів); - від кількості волокон, які приймають ці імпульси і швидкості їх скорочення та відновлення (біохімічні процеси); - від величин і сили кожного волокна.

Тому, для забезпечення розвитку «вибухової» сили (стрибучості), інтервали відпочинку між серіями стрибкових вправ  повинні  бути  до 3 хв., щоб відновлювалася працездатність функцій. У спеціальній стрибковій підготовці повинен застосовуватися головним чином той режим роботи, який відповідає режиму функціонування м'язів у грі, для забезпечення морфологічних та біохімічних адаптацій. При плануванні стрибкової підготовки необхідно узгоджувати тренувальний обсяг зі змагальним обсягом.

В цілеспрямованому тренуванні головним завданням в удосконаленні стрибучості, у добре підготовлених спортсменів, є спеціальна підготовка -  зміцнення тих груп м'язів, які несуть основне навантаження в стрибках, а саме м'язи - розгиначі колінного, тазостегнового суглобів і згиначів стопи.

Фахівці теорії і методики спорту виділяють три основні групи вправ серед засобів, що сприяють розвитку сили і стрибучості:

1 група - вправи загального впливу з великим обтяженням, спрямовані на розвиток максимальної сили;

2 група - силові вправи загального впливу, але з меншим обтяженням і виконувані з максимально можливою швидкістю;

3 група - стрибкові вправи структурно-тотожні змагальній діяльності.

Застосування додаткових обтяжень для розвитку стрибучості надає наступні результати: - максимальна сила була розвинена при найбільшому навантаженню; - обтяження в стрибкових вправах зменшується із зростанням висоти стрибка (для запобігання травматизму колінних і гомілковостопних суглобів); - зростання швидкості скорочення м'язів, при найбільш високих стрибках, супроводжується збільшенням виділеної енергії, завдяки збільшенню опору м'язів.

Для розвитку стрибучості потрібно застосовувати багаторазові стрибки спрямовані на розвиток швидкості скорочення м'язів-розгиначів колінного тазостегнового суглобів, та стрибки з малим обтяженням, без зміни структури руху. Вирішальне значення для розвитку стрибучості має: - здатність м'язів швидко виявляти необхідний максимум динамічної сили, а не швидкості рухів; - реактивна здатність нервово-м'язового апарату спортсмена, який проявляється в швидкості перемикання м'язів з поступової роботи на долаючу.

З біохімічної точки зору «вибухова» (швидкісна) сила залежить від вмісту АТФ (аденозинтрифосфат) з'єднання, дуже багатого енергією, але кількість його в клітинах нашого тіла відносно невелика, в м'язах та швидкості їх розщеплення під впливом нервового імпульсу.

Із зазначеного можна зробити висновок про необхідний напрямок роботи у стрибковій підготовці -  спочатку розвивається (вдосконалюється) динамічна сила, а потім швидкість скорочення м'язових волокон.