Медицина / 7. Клиническая медицина

Горищак С. П.

к.мед.н., лікар-нейрохірург вищої категорії, головний лікар КУ «Дитяча міська поліклініка № 6» м. Одеси

РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ хребетно-спинномозковУ травмУ ЯК однай ІЗ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

Хребетно-спиномозкові травми (ХСМТ) в загальній структурі ушкоджень нервової системи становлять 4,9–5,3% [1, 2, 4, 6]. На думку вітчизняних авторів, незважаючи на постійне вдосконалення хірургічних методів лікування постраждалих з даною патологією, кількість незадовільних результатів залишається досить високим і становить 23–58% [5, 7] і характеризується важкими як медичними, так і соціально-психологічними наслідками. У гострий період тяжкої ХСМТ виживають близько 80% потерпілих. Однак показники смертності та інвалідизації даної категорії осіб і досі залишаються високими. Підвищення вартості лікування і реабілітації, які призводять до значних економічних збитків не лише з боку осіб перенесших ХСМТ, а й в загалі з державних бюджетів, актуалізується питання пошуку нових даних про можливості відновлення втраченої функції спинного мозку після його пошкодження [8-10]. Хоча за останні роки завдяки досягненням фармакології, реабілітації та нейрохірургії значно збільшилась тривалість життя спінальних хворих та змінилася якість їх життя. Але незважаючи на величезний науковий прогрес, досягнутий в цій галузі, багато запитань щодо вивчення тактики ведення пацієнтів з ХСМТ і можливостей відновлення функції пошкодженого спинного мозку залишаються невирішеними.

На думку ряду авторів, гострий період є важливим проміжком часу в формуванні у хворого уявлень про особливості його захворювання і можливості реабілітації, за умови можливості спілкування з хворим. Успішна медична та фізична реабілітація ведуть до максимально можливого в кожному окремому випадку рівню відновлення втрачених функцій, зниження смертності в результаті ХСМТ, продовженню життя пацієнтів, поліпшення її якості [1- 4, 7].

ХСМТ, як правило, залишає за собою серйозні наслідки щодо нервово-рухової системи, які в подальшому доведеться відновлювати. Але якщо це виявиться неможливим, наслідки травми доведеться долати в процесі комплексної реабілітації, що дозволяє людині адаптуватися до нових реалій життя в емоційно-психологічному, соціальному і побутовому сенсі. У гострому періоді травми хворий найчастіше відчуває переляк, приголомшення, заціпеніння, відчай, гнів, страх, надію. Всі його переживання яскраво пофарбовані. Застарілі ушкодження хребта та спинного мозку є одними із найскладніших проблем нейротравматології.

В Україні до недавнього часу реабілітації осіб перенесших ХСМТ надавалось невелике значення, цей етап був у багатьох випадках формальним, і навіть самі пацієнти не розраховували на його позитивні результати, покладаючи всю відповідальність на лікаря, який проводив початкове лікування. На період сьогодення сучасні технології дозволяють проводити комплексну реабілітацію дозовано, з різною швидкістю, підбираючи інтенсивність занять індивідуально для кожного конкретного пацієнта. Важливу роль в реабілітації відводять фізичним вправам, так як пацієнти ХСМТ страждають саме від порушення рухів чи взагалі втрати рухливих функцій. Отже головною метою реабілітації є швидка регенерація м'язів при їх атрофії, пов'язаних з тривалою гіподинамією, з метою відновлення сили і тонусу кінцівки, відновлення повного обсягу рухів в суглобах після іммобілізації, прискорення регенерації тканини хрящів, поліпшення трофіки тканин органів і кісток, збільшення рухливості при спайках в черевній порожнині після порожнинних операцій, підвищення загального тонусу пацієнта і поліпшення психоемоційного стану, зняття болю і набряків після травм суглобів, відновлення фізичної активності після парезів і паралічів, а також в післяопераційному періоді у пацієнтів після операцій пов'язаних із захворюваннями і травмами опорно-рухового апарату тощо. Варто відзначити, що сам процес реабілітації заснований на стимуляції власних можливостей організму пацієнта під зовнішнім впливом. А фізичні вправи, механотренажори через стимуляцію трофіки, покращують процеси репораціі з відновлденням функцій, а відповідно покращують результати реабіліьтаціі після перенесенної ХСМТ.

Більшість авторів дотримується думки, що медична модель реабілітації хворих що перенесли ХСМТ доречна в гострій фазі спінальної травми, а навчальна – під час відновлюваного процесу. Незважаючи на велику кількість публікацій з даної проблеми, залишається ряд питань, які безпосередньо відносяться до галузі психологічної допомоги пацієнту з ХСМТ в гострому та ранньому періоді травми. На сьогодні медична модель передбачає консультування і психотерапію, а нерідко і психофармотерапію. Навчальна модель психотерапії спрямована на навчання пацієнтів щодо пристосування до обмежень і сфокусована на активну участь пацієнта в реабілітаційному процесі.

У підсумку, саме комплексна реабілітація дозволяє пацієнтові одужати повністю, а не частково. Успіх лікування залежить як від правильно встановленого діагнозу, так і від оптимально підібраного і проведеного лікування, а також правильної та своєчасної реабілітації пацієнта з ХСМТ. Тобто для нормальної реабілітації пацієнтів з ХСМТ вкрай необхідна розробка програми індивідуальної психосоціальної реабілітації, як системи психологічних впливів на хворого на різних етапах реабілітації спрямованих на формування у хворого психологічних установок реабілітації: прихильності до лікування, співпраці з персоналом, активності в лікуванні, установок здорового способу життя; метою яких повинно бути досягнення психологічної адаптації пацієнта перенесшого ХСМТ до нових умов життя.

Література:

1. Амон Г. Психосоматическая терапия / Г. Амон – СПб: Речь– 2000. – 216 с.

2. Дзяк Л.А., Сальков М.М., Зорін М.О., Тітов Г.І. Актуальні питання організації надання медичної допомоги, діагностики та лікування бойової хребетної та хребетно-спинномозкової травми // Український нейрохірургічний журнал. — 2015. — № 1.

3. Леонтьев М.А. Эпидемиология спинальной травмы и частота полного анатомического повреждения спинного мозга / М.А. Леонтьев // Актуальные проблемы реабилитации инвалидов. — Новокузнецк, 2011. — С. 37-38.

4. Мошков В.Н. Лечебная физическая культура в клинике нервных болезней. – 3-е изд. - М: Медицина, 1982. - 224 с.

5. Напреєнко O.K. Депресія та тривога. Профілактика в первинних структурах охорони здоров'я:[посібник для поліпшення якості роботи лікарів] / О. К. Напреєнко // за ред. проф. І. П. Смірнової.–К.: Здоров'я, 1999. – 165 с.

6. Поліщук М.Є., Корж Н.А., Фіщенко В.Я. Пошкодження хребта і спинного мозку (механізми, клініка, діагностика, лікування). – К.: Книга плюс, 2001. – 388 с.

7. Полищук Н.Е. Современные принципы диагностики и лечения больных с позвоночно-спинномозговой травмой: Метод. реком. / Полищук Н.Е. - М., 2006. - 36 с.

8. Dulin J., Kovacs L., Ramm S. et al. Evaluation of sedative effects of single and repeated doses of 50 mg and 150 mg tolperisone hydrochloride. Results of a prospective, rando–mized, double-blind, placebo-controlled trial // Pharmacopsychiatry. — 1998. — 31. — 137-42.

9. Graupe D., Cerrel-Bazo H., Kern H., Carraro U. Wal–king performance, medical outcomes and patient training in FES of innervated muscles for ambulation by thoracic-level complete paraplegics // Neurol. Res. — 2008. — 30. — 123-130.

10. Guidelines for the Acute Medical Management of Severe Traumatic Brain Injury in Infants, Children and Adolescent // Pediatric Crit. Care Med. — 2012. — Vol. 13, № 1.