Філологічні науки/3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

Доцент Полюк І.С.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Міжкультурна «синхронізація» в когнітивному аспекті перекладу

Не можна не зважати на те, що в різних лінгвокультурний угрупуваннях фокусування на подрібнення концептуального простору відбувається по-різному. Чим частіше ці рамки співпадають, тим адекватнішим буде сприйняття тексту отримувачем. Робота перекладача має на увазі постійне оперування такими когнітивними ситуаціями, і в силу того, що перекладач часто є представником іншої (а іноді кардинально іншої) культури, релігії, ланки суспільства, він зобов’язаний докласти всіх можливих зусиль, аби дивитись та відчувати речі з точки зору культур, з якими він працює. Існує багато досліджень, метою яких є встановлення відношень та визначення розбіжностей в сприйнятті ключових концептів, які підтверджують, що існують такі види кореляцій між концептами різних культур:

- повна відсутність концепту однієї культури в іншій (на думку А. Вежбицької, російські концепти ДУША, ТОСКА, СУДЬБА існують тільки в російській культурі, так само, як американські концепти CHALLENGE, PRIVACY [1]);

- часткове співпадіння концептів – аналогів ( друг – un ami);

- нюансування концептів (наявність в одній культурі більшої кількості одиниць на позначення феномену, ніж в іншій);

- лакунарність концептів (не мають жодного еквівалента).

Такі концептуальні розпорядження є відображенням принципів мислення народу і процес узгодження та «синхронізації» концептів вимагає виключного досвіду та позначає вихід особистості на абсолютно новий рівень культурно-мовної компетенції. Узгодження концептів передбачає заповнення між концептуального семантичного простору, яке відбувається неоднаково для кожного носія мови [1].

Категорія когнітивної лінгвістики «фрейм» через призму теорії перекладу інтерпретується як двобічна когнітивна сутність: з одного боку це деяка система знань про ту чи іншу прецедентну ситуацію, з іншого – це динамічна когнітивна теорія. Фрейм виникає у свідомості індивіда у відповідь на деякий подразнював. Так само, як і автор тексту, перекладач зберігає свої знання у фреймах. Зважаючи на специфіку своєї роботи, перекладач має постійно оновлювати та поповнювати фрейми. Останнім часом особливий інтерес до проблем перекладу виявляє філософія. До філософських теорій новітнього перекладу можна віднести «герменевтичний рух Штранера», концепцію «чистої води» В. Бен’яміна, деконструктивістську концепцію Ж. Дерріди, на думку якого, як тільки ми торкаємось перекладу, ми в той самий час опиняємось в галузі філософської науки [2]. Так, проблема вторинності тексту перекладу завжди була актуальною для теоретиків перекладу. В контексті постмодерністської філософії, поняття первинності та вторинності не мають чіткого визначення. Цікавим з цього приводу є висловлювання О. Паза: «Кожен текст є унікальним, та водночас, він є перекладом іншого тексту. Немає чистих оригіналів, адже мова за своєю природою вже переклад: спочатку з невербального, а далі, кожен наступний знак та фраза – це переклад іншого знаку та фрази». Тим не менш, цей аргумент легко спростувати, не заперечуючи його дійсності: всі тексти є оригіналами, тому що будь-який переклад особливий. Кожен переклад, до певного моменту – це відкриття, і саме так він створює унікальний текст [3].

Процес формування будь-якого тексту можна представити у формі алгоритму. Ініціатором процесу створення первинного тексту є задум, який формується на основі теми-поняття. Тема-поняття відповідає головному предмету опису та може бути базою для багатьох задумів. Всі тексти, засновані на базі теми-поняття формують синонімічний ряд. Ініціатором формування вторинного тексту є тема, яка виникає за умови розуміння тексту. Тим не менш, існують і позитивні аспекти даного феномену: наприклад, в художніх текстах це інтерпретація твору з різних точок зору та розкриття нових глибинних сенсів [4]. Можна виділити дві основні перекладацькі тенденції: одні намагаються максимально адаптувати оригінал до норм та вимог приймаючих культур, тоді приймаюча культура сприймає «чуже» як «своє». Інші транспозиціонують особливості оригіналу та його культуру до приймаючої культури. Найпоширенішими засобами культурної трансляції та адаптації є: транслітерація та калькування (а також пояснювальний переклад та перекладацька практика); генералізація та конкретизація; описовий переклад; наближений переклад; використання аналогу; пояснення національної специфіки (компенсація); метонімічний переклад; лінгвокультурологічний коментар.В залежності від вибраного засобу перекладу можна виділити слабкі та сильні перекладацькі стратегії. Слабка перекладацька адаптація підкреслює національний колорит за допомогою транслітерації, кальки, дослівного перекладу яскравих реалій та ін. Сильна адаптація використовує адекватну заміну, генералізацію та імплікацію. При лінгвокультурологічній трансляції перекладач може допускатись таких помилок:

1. Лакуни, або прогалини. Термін «лакуна», який може інтерпретуватися як перекладацька трансформація має дещо інше значення: це не так звана «міжмовна асиметрія у виборі більш або менш широких засобів виразу того чи іншого поняття», це прогалини, причина яких – недостатні знання перекладача.

2. «Сліпе» дотримання тексту, не вдаючись до його сенсу. В наш час такі помилки зустрічаються не часто.

3. Підміна перекладачем динамічного фрейму оригіналу на свій власний.

Література

1. Леонтович О.А. Россия и США: Введение в межкультурную коммуникацию./ Ольга Аркадьевна Леонтович. – Волгоград: «Перемена». – 2003. – 399 с.

2. Деррида Ж. Вокруг вавилонских башен. /Жак Деррида. – СПБ.: Академический проект, 2002.

3. Bassnett S. Translation Studies./Susan Bassnett. – London – Routledge, -2002, -175 p.