Історія/1. Вітчизняна історія

К.і.н. ГудзьВ. В.

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б.Хмельницького, Україна

Боротьба за правду про Голодомор 1932-1933 років

у публікаціях українських емігрантів

Історична пам'ять про катастрофуукраїнського села1932-1933 рр. –проблема засадничих складових національної ідентичності, що зумовлює її помітне місце у згуртуванні української нації, такому потрібному в умовах нав’язаній нашому народу «гібридній» війні. Поряд з практичними, ідеологічними завданнями, існує потреба історіографічного осмислення даної тематики задля подальшої оптимізації її розробки.

Лише у середині 80-х років зусиллями представників української еміграції, західних політиків та науковцівзавісу мовчання про Голодомор в Україні було прорвано. Їх справу продовжили вітчизняні історики С. Кульчицький, В. Марочко, В. Сергійчук, М. Шитюк, Ю. Шаповал та інші науковці, які, маючи свою, більш розлогу мету дослідження, побіжно зауважили і деякі причини та обставини замовчування голоду 1932-1933 років в Україні. Але, попри їхназрілу потребу, спеціальних історіографічних праць про замовчування Голодомору нами не виявлено.

Метою даної публікації є аналіз стану відображення дослідниками української діаспори причин і обставин приховування, перекручення і замовчування інформації про Голодомор.

На думку Василя Марочка, «За виключенням діаспори, голод заподіяв якийсь соціально-психологічний гальмівний процес» [1]. Але пам’ятаймо, що крім цього страху, тема голоду 1932-1933 років заборонялася цензурою, а радянським науковцям бракувало захованих владою у спецсховищах першоджерел і у «післякультівські часи».

Щодо зовнішнього окозамилювання, то «приручений» радянськими спецслужбами московський кореспондент «NewYorkTimes» В.Дюранті у березні 1933 року повідомив, що в Радянському Союзі є лише окремі випадки смерті через недоїдання. Зовсім іншу інформацію подавала українська еміграційна преса. Так у часописі «Тризуб» у серпні 1933 р. опублікована стаття «Голод в Україні», де наголошено на засвідченому очевидцями масовому вимиранні українців. Цей автор під ініціалами «В. С.», взятими, очевидно для убезпечення своїх родичів в СРСР, стверджував: «Слідом за совітською пресою і європейська комуністична преса всі звістки про голод продовжує трактувати як контрреволюційну вигадку» [2, с.28].

Автор іншої публікаціїзасвідчив успіхи української діаспори у розголосі Голодомору, який став предметом слухань у Лізі Націй та інших міжнародних форумах, і зробив висновок, щотерор голодом– остання ставка червоної Москви в боротьбі з Україною [3, с. 1].

Міжнародний Червоний Хрест у 1933 р., поряд з іншими організаціями, українцями зарубіжжя, виявив готовність допомогти голодуючим продовольством, як це вже було у 1921-1923 рр. Але уряд СРСР заявив, що чутки про голод в Україні – вигадка троцькістів. Журналістів та істориків, які називали події 1933 р. голодом, в Радянському Союзі автоматично відносили до стану «буржуазних фальсифікаторів». У пресі, якщо їхні імена і згадувалися, то лише з такими епітетами, як «наклепники», «вороги радянського ладу» і т. п.[4, с. 35].

У 1955 р. у газеті «Шлях перемоги» вийшла друком стаття П. Половецького «Співучасники Сталі¬на в голодовомународовбивстві 1933 р.» Автор, аналізуючи хід подій, повідомлення в пресі про голод в СРСР, зазначає, що винні в приховуванні цієї трагедії не тільки Сталін і «банда кремлівських злочинців, політбюро, москалі». А винні ті, хто «не тільки мовчав, а й навіть створював атмосферу сумніву та негації. І це робили люди не з безбожницького Кремля, а представники західньої демократії, що в Москві, Києві та інших містах СССР обсервували життя і людські відносини…» [5]. Таким представником автор називає В. Дюранті.

До 30-річчя трагедії Голодомору на сторінках емігрантської газети «Свобода» друкувалося чималоматеріалів про голод 1932-1933 pp., зокрема, й розділи з книги В.Калиник«Руйнування родннив СРСР.»Авторка зазначає, що за період голоду в Україні загинуло близько 7 млн.людей. А в той же час «систематичне винищення людей і народів комуністи і їхні прихильники Заході виправдовували як вимушені заходи в інтересах прогресу та кращого майбутнього людства» [6, с. 262].

До 50-річчя Великого Голоду українська діаспора активізувала кампанію поширення правди про голод. Ізподій 1983 р. велике значення мало рішення про утворення Комісії конгресу США з дослідження голоду в Україні та проведення у Монреалі першої міжнародної наукової конференції«Голод-геноцид-1933».Отримав значний розголос і документальний фільм «Жнива скорботи» (1984 р.). Українці намагалися зробити те саме, що і євреї відносно уваги до Голокосту, публічно заявляючиза кожної слушної нагоди про голод як про «український геноцид».

Проте історики не раз відзначали, що проблема голоду 1932-1933 рр. тривалий час залишалась «непоміченою» з боку урядів західних держав. М. Царинник констатував, що США і Великобританія мали достовірну інформацію про реальний стан речей в Україні в 1932-1933 рр., але жодним чином не вплинули на ситуацію [7]. Восени 1933 року США визнали Радянський Союз та встановили з ним дипломатичні відносини. У 1934 р. радянська держава стала членом Ліги Націй. М. Царинниквикрив неправдиву інформацію з боку СРСР тарозкритикувавВ. Дюранті [8].

За 50 років завдяки зусиллям української діаспори та чесним науковцям Заходу, передусім Дж. Мейсу і Р. Конквесту, крига забуття української катастрофи на Заході, нарешті, скресла. Коли наприкінці 80-х років комісія Конгресу США з дослідження голоду 1932–1933 років почала оприлюднювати перші результати своєї діяльності, радянська влада змушена була прийняти контрзаходи.Так, у 1990 р. вийшов збірник статей і документів, упорядкований вченими Інституту історії партії при ЦК КПУ, який містив постанову ЦК, яка,формально, означала зняття багаторічноїзаборони правдипро Голодомор. «Понад півстоліття ця тема замовчувалася у вітчизняній історіографії, що заважало науковому осмисленню та об’єктивній морально-політичній оцінці цієї народної трагедії» – визнали комуністи [9, с.3]. При цьому зарубіжна інформація продовжувала трактуватися в СРСР як інсинуації. А за кордоном також не дуже дослухалися до заяв українських емігрантів та журналістів.

З проголошенням незалежності 1991 р. до влади в Україні прийшла республіканська номенклатура, яка (за винятком президента В.Ющенка), вслід за комуністичною, підмінювала народну пам’ять радянською історичною пам’яттю. Так само відзначалося 23 лютого як День захисника Вітчизни, День перемоги 9 травня, а не 8-го і не як день жалоби, і вивчалася історія Великої вітчизняної війни, а не Другої світової. Пройшло десятиліття незалежності, а історик Роман Сербин констатував: «Українська влада нехтує Голодомором. Мало ним цікавиться й українське суспільство. Генерація, яка пережила голод уже майже вповні відійшла, а на її місце прийшли люди, для яких визначаючі моменти їхньої самоідентифікації й національної свідомости уже не Голодомор та незалежна Україна, а так звана «Велика вітчизняна війна»»[10].

Журналіст Аркадій Сидорукпідкреслив, що в Україні майже нічого не відомо про визначну роль, яку відіграла американська Комісія з дослідження голоду в Україні у розробці навчальних програм для середніх шкіл і коледжів. Але ж за її матеріалами доктор Мирон Куропась, помічник президента Дж. Форда з етнічних питань, ще 1986 року організував у Чикаго першу в історії Америки вчительську конференцію про голод в Україні, де представив свій новаторський проект «Примусовий голод в Україні, 1932-1933. Навчальна програма і практичний посібник з джерел для просвітян». Це видання вийшло на кошти Українського народного союзу і широко використовувалося у навчальних закладах Америки. У другій половині 1980-х років у США було видано ще два посібники з історії Голодомору. Тим часом в українських підручниках, на думку автора, події 1932-1933 рр. займають замало місця і навчальних годин в освітніхпрограмах[11, с. 6-7].

Професор Ратгерського університету (США) Олександр Мотиль відзначив, що у перший же місяць приходу до влади В. Януковича інформація про Голодомор була видалена з президентського сайту. Це був перший мовчазний жест для Кремля і своїх співвітчизників, який означав, що Україна після В. Ющенка повернеться до радянської і проросійської ідентифікації. Під час відвідування наради Парламентської асамблеї Ради Європи в Брюсселі 26 квітня 2010 р., В. Янукович заявив, що «було б неправильно і несправедливо визнати Голодомор актом геноциду проти одного народу» [12]. Згодом міністр освіти і науки Д. Табачник виголосив намір очистити підручники історії з «божевільною гіперболізацією» про Голодомор. Лише після Революції Гідності дослідники знову отримали можливість досліджувати суперечливі і трагічні сторінки історії, не переймаючись питанням лояльності до влади.

Отже, науковці української діаспори досить ґрунтовно дослідили причини, обставини і механізми замовчування комуністичним режимом та урядовцями інших країн голоду-геноциду 1932-1933 років в Україні. Простежено геополітичні, ідеологічні та психологічні причини фальшування та перекручення причин і наслідків Голодомору. Зарубіжні історики українського походження виявили специфіку замовчування та фальсифікацій історії народної трагедії навіть у роки незалежності України.

Проте, попри непересічне значення цієї теми для відродження національної історичної пам’яті, їй, за нашими даними, їй присвячено лише близько десятка спеціальних розвідок і ще менше – за кордоном. Зокрема, на нашу думку, перспективними є спеціальні праці з історії діяльності радянської влади і її правоохоронних та ідеологічних структур з інформаційної блокади правди про голод та способів і методів дезінформації та контрпропаганди радянської агентури на Заході.

Окремого вивчення потребує історія та історіографія приховання і перекручення правди про людомор в Україні в наукових колах«далекого» зарубіжжя, а також, в політичному та науковому середовищах сучасної Росії. Так, у грудні 2014 року Феодосійський міський суд засудив директора міської Центральної бібліотечної системи за ст. 20.20 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ («масове зберігання з метою розповсюдження екстремістських матеріалів») до штрафу у 2 тис. рублів за те, що у двох бібліотеках міста було знайдено 12 примірників книги Василя Марочка «Голодомор 1932 – 1933 рр. Серiя: Голодомори» (Київ, 2007)[13].Проте, коли 16 березня 2014 р. в Харкові представники «Русскогоміра»спалювали книги про Голодомор, були люди, котрі вихоплювали їх із вогню інесли додому. Боротьба за Правду має тривати.

Література

1. Єленський В. Геноцид, якийпрагли і прагнутьприховати – [Електронний ресурс] / В. Єленський, С. Кульчицький., В. Марочко // Вечірня Свобода. – 2005. – 26 листопада. – Режим доступу: //www.vox.com.ua/data/2005/11/26/genotsyd-

2. В. С. Голод в Україні / В. С. // Тризуб. – 1933. – Ч. 31-32. – 27 серпня. – С. 28-31.

3. Листидоземляків // Тризуб. – 1933. – Ч. 41. – 12 листопада.

4. Мейс Джеймс. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933 рр.) / Джеймс Мейс // Українськийісторичний журнал. – 1995. – №1. – С. 34-48.

5. Половецький П. СпівучасникиСталіна в голодовомународовбивстві 1933 р. / П. Половецький// Шлях перемоги. – 1955. – 8 травня.

6. Цитза: ПіскунВалентина. Українськаполітичнаеміграція і голодомори / ВалентинаПіскун // Триголодомори в Україні в ХХ ст.:поглядізсьогодення. –К.:Українськавидавничаспілка, 2003. – С.252-268.

7. Carynnyk M. Blind Eye Murder: Britain, the United States and Ukrainian Famine of 1933 / Marco Carynnyk // Famine in Ukraine. 1932-1933 / R. Serbyn, B. Kravchenko eds. – Edmonton, 1986. – P. 109-138.

8. Carynnyk M. The New York Times and the Great Famine / Marco Carynnyk // The Ukrainian Weekly. – 1983. – September 11. – №. 37, Vol. LI; September 18. – 1983. – №. 38, Vol. LI; September 25. – 1983. – №. 39, Vol. LI; October 2. – 1983. – №. 40, Vol. LI.

9. Про голод 1932-1933 років на Україні та публікаціюпов’язаних з ним архівнихматеріалів. Постанова ЦК КомпартіїУкраїни. 26 січня 1990 р. // Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовоюдокументів: зб. док. / [кер. і упоряд. Р. Я. Пиріг ]. – К. : Політвидав України, 1990. – 606 с.

10. Сербин Роман. За яку спадщину? Голодомор 1932-1933: проблема колективноїпам'яті – [Електронний ресурс] / Роман Сербин. – Режим доступу: http://ukrlife.org/main/evshan/serbyn7.htm

11. СидорукАркадій. Табу на Голодомор у «постпомаранчевій»Україні? / АркадійСидорук // Українамолода. – 2006. – 25 листопада (№ 220). – С. 6-7.

12. Motyl Alexander J. Deleting the Holodomor: Ukraine Unmakes Itself / Alexander J. Motyl // World Affairs. The journal.–september/october 2010: http://www.worldaffairsjournal. org/index.php?q=article/deleting-holodomor-ukraine-unmakes-itself

13 Марочко Василь. «Русскійміръ» у Феодосії: заборона слова про Голодомор – [Електронний ресурс] / Роман Сербин // Українська правда – 28 січня 2015. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/columns/2015/01/28/146975/