Государственное регулирование экономики

Мстоян К.В., Куров В.В.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет», Україна

Світовий досвід антиінфляційної політики

Тема інфляції та антиінфляційної політики є актуальною в економічній науці, тим паче в наш час, коли рівень цін дуже стрімко зростає. Цю тему досліджували вітчизняні вчені-економісти, як Білан, Береславська, Варналій, Гальчинський, Гриценко, Геєць, Гребеник, Дзюблюк, Карчева, Ковальчук, Кораблін, Кузнецов та інші. Порівняно з минулими п’ятнадцятьма роками в поточному році індекс інфляції або індекс споживчих цін, як його ще називають, є найбільшим – 139,5%, тобто зараз інфляція є галопуючою. Тому дослідження антиінфляційної політики є найбільш доречним саме сьогодні, адже подальший розвиток інфляції призведе до неминучих змін та катастроф в економіці України в цілому.

Інфляція – це тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей [1]. Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом. Причини появи інфляції бувають зовнішні і внутрішні. До зовнішніх відносять: ріст цін на світових ринках, від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі. Внутрішні: деформація економіки, монополія держави на грошову емісію, високі податки або процентні ставки на кредит, монополія профспілок [2]. Найбільш відчутними наслідками інфляції є: падіння рівня життя населення, падіння курсу національної валюти відносно інших країн, поява негативного ставлення до державної влади, зменшення стимуляції до нагромадження грошей перерозподілі національного доходу; зменшенню політичної стабільності суспільства; зниження конкурентоспроможності національних товарів; зниження реальної вартості заощаджень.

Європейський досвід країн з ринковою економікою виділяє два методи інфляційного регулювання: монетаристський і кейнсіанський. Інфляція — це податок, що може вводитися без прийняття закону [3]. Представники монетаризму вважають гроші та грошову систему головною причиною інфляції, а грошово-кредитну політику – інструментом її регулювання. Основним засобом антиінфляційної політики монетаризму була політика «дорогих» грошей – зменшення грошової маси в обігу, що спричиняє зменшення сукупних витрат. Але цей метод не зміг подолати інфляцію. Тому було запропоновано наступну дію: обмеження впливу держави на регулювання економічної системи країни.

Однодумці Кейнса вважали навпаки – держава повинна вирішувати майже всі рішення стосовно господарства й економіки в цілому, щоб не допустити інфляції. Застосування кейнсіанських методів регулювання економіки у 30—50-ті роки XX ст. (частково й 60-ті) засвідчило їх ефективність. Але нехтування грошовими важелями регулювання макроекономічних процесів призвело до посилення інфляційних тенденцій, що супроводжувалося зростанням безробіття і дефіцитом державних бюджетів.

На сьогоднішній день майже всі ринкові системи функціонують за допомогою державного регулювання. Саме держава сприяє зменшенню інфляції та безробіття шляхом маніпулювання цін та податків. Така політика призводить до розвитку економіки країни.

На практиці існують три режими грошово-кредитної політики, які суттєво впливають на зниження темпів розвитку інфляції: таргетування обмінного курсу, таргетування грошових агрегатів, таргетування інфляції [5]. Таргетування валютного курсу вважається ефективним інструментом стабілізації макроекономічного середовища та зміцнення довіри населення до економічної політики держави, яка проводиться в рамках процесу реформування економіки. Але не завжди таргетування валютного курсу позитивно впливає на урівноваження грошової системи. Цей режим може призвести і до гіперінфляції, як сталося з Бразилією. Наступний режим - таргетування інфляції. Це монетарний режим, який передбачає відповідальність центрального банку за дотримання проголошеного значення офіційного показника інфляції (таргету) протягом визначеного періоду часу. Вперше цей режим застосував Резервний банк Нової Зеландії у 1990 році. Проголошуючи свою ціль (а саме зменшення інфляції) публічно держава легко досягає довіри з боку населення. В останній час держави запроваджують таргетування інфляції з перехідним періодом, тобто режим залежить від особливостей держави: економічного стану, рівня інфляції, ступеня фінансового розвитку. Це дозволяє в короткі строки досягти зниження інфляції та безробіття. Так і трапилось у країнах з новою ринковою економікою (Польща, Чехія, Словенія, Угорщина).

Отже, обираючи антиінфляційну політику уряду нашої країни необхідно:

1. Брати до уваги помилки інших країн, аналізувати успішні грошово-кредитну та фіскально-бюджетну політики країн Європи;

2. Враховувати рівень економічного і фінансового розвитку обираючи антиінфляційну стратегію, щоб вона не дестабілізувала економіку;

3. Починати впроваджувати успішні режими, наприклад, таргетування інфляції з перехідним періодом;

4. Найголовніше – заробляти довіру населення.

Література:

1. Петрик О. І. Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи / О. І. Петрик // Вісник НБУ. — 2007. — № 3 - С. 2-8.

2. Моісеєнко, Б. Європейський досвід антиінфляційної грошово-кредитної політики [Текст] / Б. Моісеєнко // Вісник Наукового інформаційно-аналітичного центру НАТО Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. – 2009. – Вип. 2. - С.131-132.

3. Гальперин В. М., Гребенников П.И., Леусский А. И., Тарасевич Л. С. Макроэкономика: Учебник. — 2-е. — СПб.: СПбГУЭФ, 1997. — 719 с. — ISBN 5-7310-0766-7.

4. Хомайко, Є.І. Гармонізація національних монетарних політик у процесі євроінтеграції: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.02 [Текст] / Є.І. Хомайко; Київ. нац. екон. ун-т ім. В.Гетьмана. - К., 2007. - 20 с.

5. Кулінець, А. П. Особливості міжнародного досвіду використання режимів таргетування валютного курсу [Текст] / А.П. Кулінець // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 3 (44). – С.160-168.