Софія Гузь, Лариса Черчик

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Сучасний стан та основні шляхи вирішення проблеми безробіття в Україні

Структурні зрушення, що відбуваються на сучасному етапі розвитку національної економіки, призводять до суттєвих негативних змін на ринку праці, зокрема, до достатньо значних обсягів і рівня безробіття економічно активного населення і, як наслідок, до неефективного використання робочої сили.

Як свідчать дані Державної служби статистики України, ситуація на ринку праці залишається напруженою та супроводжується скороченням попиту на робочу силу. Рівень безробіття, за методологією МОП, становить 9,2%, а серед осіб працездатного віку – 9,6% економічно активного населення. Серед молоді у віці до 25 років рівень безробіття залишається більш як удвічі вищим, ніж в середньому по країні – 21,3% економічно активного населення. Серед міських мешканців рівень безробіття становить 9,0%, серед сільських – 9,7%. Серед чоловіків цей показник становить 10,3%, а серед жінок – 8,0%. Найнижчий рівень безробіття спостерігається у місті Києві та Одеській області, відповідно, 6,5% та 6,8%, а найвищий – у Тернопільській, Полтавській, Донецькій та Луганській областях (11,8% - 15,6%).

Станом на 1 листопада 2015 року на одне вільне робоче місце претендувало 10 безробітних (на 1 листопада 2014 р – 8 осіб). Зокрема, у Луганській та Запорізькій областях – на 1 вакансію претендувало 20 – 27 осіб [1].

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростає ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних, тому всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття.

В економічно розвинутих країнах існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку – американський (жорсткий) і шведський (протекціоністський).

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних навчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається протекціоністським і є основою соціал-демократичного ринку праці.  Саме він, на нашу думку, найбільш прийнятний для України.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає: розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в регіони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці; організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо [2].

Література:

1. Державний комітет статистики України - http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Державна служба зайнятості http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list/category?cat_id=30543