Потишняк Олена Миколаївна

К. е. н., доцент кафедри «Менеджмент» Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, Україна

Врахування історичних особливостей при формуванні політики напрямків розвитку економіки держави на перспективу та складанні конкретних галузевих програм

За роки існування СРСР текстильна промисловість зазнала розвитку, результатом якого став вихід СРСР на 1 місце в Європі по випуску бавовняних, вовняних, шовкових та лляних тканин і на 3 місце в світі по випуску шовкових тканин, поступаючись тільки США та Японії [1]. Динаміку виробництва товарів текстильної промисловості Української СРСР наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Виробництво товарів текстильної промисловості в Україні

Найменування товарів	Роки
	1913	1940	1950	1960	1970	1980	1990
Тканини, млн. м^2	10*	27,9*	41,3*	214,2	503	985	1210
Бавовняні	4,7	13,8	20,6	97,7	238	481	565
Вовняні	5,3	12,0	7,9	25,9	66	75	72
Лляні	-	2,1	0,4	0,4	61	82	98
Конопле-джутові	-	-	11,1	50,4	37	38	31
Шовкові	-	-	1,3	39,8	88	258	283
Неткані матеріали типу тканин	-	-	-	0,0	13	51	161

Примітка: * - млн. погонних метрів.

Розглядаючи розвиток господарства після Жовтневої революції 1917 р. можна зазначити, підтверджуючи висновки зроблені раніше, що перетворення у господарстві знов відбулися революційно під впливом державної політики.

Через пріоритетність розвитку промисловості в політиці держави, розвиток сировинної бази завжди наздоганяв розвиток промислового виробництва. Хоча, як зазначалося раніше, для забезпечення розширеного відтворення необхідно, щоб розвиток сировинної бази випереджав розвиток промисловості.

Ще у 90-х роках XIX ст. російська інтелігенція була зайнята суперечками щодо умов і напрямків виробничо-господарського розвитку Росії. Цей конфлікт увійшов в історію як історична дискусія народників та марксистів [2, с. 134].

Народники наполягали на глибоких відмінностях у розвитку господарського розвитку Росії від розвитку країн Західної Європи. Марксисти ж, напроти, занижували значення особливостей народного господарства Росії у минулому та робили акцент на загальному напрямі господарського розвитку капіталістичних країн у майбутньому і вважали, Росія не відхилиться від нього.

Вважаємо, що слід визнати наявність глибоких особливостей виробничо-господарського розвитку Росії й України, що склалися в минулому, та відмінностей від господарського розвитку країн Західної Європи.

Можна погодитись з висновками М. І. Туган-Барановського, що не існує законів розвитку суспільства, тобто господарський та соціальний уклад країни має свої індивідуальні риси. Глибокі відмінності у господарській та соціальній історії Росії та України не могли не відобразитись на подальшому розвитку і ін.

Новітня Україна, яка виступає країною капіталістичного господарства, не може бути принципово протиставлена капіталістичним країнам Заходу. Однак, це не виключає суттєвих господарських відмінностей від інших європейських країн. Головною із цих відмінностей, на нашу думку, виступає те, що господарство України та Росії завжди розвивалося відокремлено від процесів перетворень у країнах Західної Європи. Цю думку можна підтвердити словами Едмона Тері, який вказував, що росіяни самі виробляють свої паровози, залізничне обладнання, військові та торговельні судна, все своє озброєння та велику кількість господарських предметів, землеробських знарядь, труб і ін. [3].

До причин такого відокремленого розвитку можна віднести наступні: 1) географічне розташування на стику Європи та Азії сприяло виникненню на території Росії симбіозу євро-азійської культури. В Україні, яка історично була багатонаціональною та перебувала під протекцією різних держав, цей чинник набуває ще більшого значення. Географічне розташування та великі розміри Російської держави створили широкі умови для внутрішньої торгівлі. Втім у розвитку країн Західної Європи значну роль відігравала, як ми вже відзначали, колоніальна торгівля; 2) несприятливі кліматичні умови заважали розвитку господарства та затримували його. Економічний розвиток західноєвропейських країн дозволяв їм створювати більш конкурентоздатні товари, ніж в Росії. Тому країна, як ми бачимо з аналізу, в усі часи боролася з конкуренцією іноземних товарів, намагаючись розвинути власне виробництво. Уряд завжди намагався створити самодостатнє господарство, яке б мало змогу у найбільшій мірі задовольняти внутрішні потреби держави. Отже, елементи протекціонізму постійно були присутні в економічній політиці держави. Прикладом цього може бути протекціоністська політика Петра І та політика радянського уряду після Жовтневої революції 1917 р.; 3) існування політичної ізоляції, а пізніше «залізної завіси» за радянських часів ще більше внесло розбіжності у розвиток Росії та країн Західної Європи; 4) Росія відстаючи в економічному розвитку мала суттєвий політичний вплив завдяки успіхам у військовій справі. Намагаючись закріпити та відстояти цей політичний вплив, вона повинна була протистояти країнам Заходу на усіх рівнях і напрямках, включаючи економіку. При цьому виникали незвичні для західних країн революційні процеси у господарстві, спричинені волею уряду, не підкріплені еволюційним розвитком. Це створювало дисбаланси у галузевій структурі держави. Диспропорції виникали між напрямком розвитку промисловості та сільського господарства.

За часів незалежності України урядом були знехтувані всі особливості, які склалися історично. Політичний та економічний уклад України необачно почали перетворювати на зразок західноєвропейських країн, не враховуючи відмінностей. Це стало однією із причин занепаду економіки. Вважаємо, що формуючи політику розвитку економіки держави на перспективу та складаючи конкретні галузеві програми, необхідно враховувати ці історичні особливості.

Література: 1. Белошалкин Д. Ф. Структурные сдвиги в текстильной промышленности капиталистических стран / Д. Ф. Белошалкин. – Москва: Лёгкая индустрия, 1975. – 118 с. 2. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии / М. И. Туган-Барановский. – Москва: РОССПЭН, 1998. – 664 с. 3. Рыбас С. Ю. Реформатор [Текст]: Жизнь и смерть Петра Столыпина / С. Ю. Рыбас, Л. В. Тараканова. – Москва: Недра, 1991. – 204 с.