Филологические науки/ 3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

Скобникова Оксана Владимировна

Национальный Технический Университет Украины «КПИ», Украина

До питання класифікацїї кіносценаріїв.

Неодноразово робилися спроби створити класифікації кіносценаріїв, які були б зручні для аналізу і мали практичну цінність при описі фільму. Д. Бордуелл запропонував, зокрема, групувати фільми за часом або країною створення, за режисером, актором, який виконує головну роль, продюсером, автором сценарію, студії, технологічним особливостям , циклу, серії, за стилем, структурою, за пропагованими ідеями, цінностю, за призначенням, за передбачуваною аудиторією, за сюжетом або головною темою [1, 148].

Спробу створити класифікацію кінодискурсів, що відповідає інтересам лінгвістичного дослідження, зробили Г. Г. Слишкін і М. О. Єфремова [2, 40]. Вони виділили типи кінотексту на підставі домінування в ньому образотворчих знаків (індексальних або іконічних) і певного стилю. Художнім, на думку вищевказаних авторів, є кінотекст, в якому домінують іконічні знаки і стилізована розмовна мова; нехудожнім - той, в якому домінують індексальні знаки і наукова або публіцистична мова; в особливу групу виділяються анімаційні кінотексти. З приводу цієї класифікації можна помітити, що в даний час межі між виділеними авторами типами кінотексту стираються. Наприклад, документальне кіно сьогодні активно використовує елементи, в тому числі і елементи стилю, які раніше були притаманні лише ігровим фільмам. Програми у жанрі «docufiction» («документальність + вигадка», реаліті-шоу і т.д.), у безлічі з'являються зараз і на нашому екрані, і це говорить про зближення документального та художнього кінодискурсів, про те, що сьогодні не слід їх розмежовувати настільки жорстко, як це робилося раніше.

Г. Г. Слишкін і М. О. Єфремова [2, 43] пропонують ще кілька підстав для розподілу кінотексту: 1) за адресатом (вік, масовість / елітарність); 2) за адресантом (професійний - аматорський); 3) за оригінальністю сценарію (оригінальний - екранізація, римейк, приквел, сиквел, сайдквел); 4) за жанром; 5) за цінністю для даного лінгвокультурного співтовариства (прецедентний - непрецедентний).

Використовуючи опис типових структур, безпосередньо пов'язаних з поняттям жанру, зручно розглядати масове кіно. Багато дослідників, розглядають жанр як парадигму кінотексту, а кінотексти відповідних жанрів - як складові парадигми. Жанрова класифікація має не тільки теоретичне, а й безсумнівне практичне значення, так як певні жанри припускають певну цільову аудиторію, що пов'язано з рентабельністю кіновиробництва. Серед найбільш відомих жанрів можна назвати вестерн, фільм жахів, комедію, історичний фільм, фантастику, бойовик, епопею, кінороман, трагедію, мюзикл. Г. Г. Слишкін і М. О. Єфремова вказують, що число жанрів постійно зростає, і виділяють як окремі жанри кінороман, драму, мелодраму, комедію, казку, детектив, вестерн, військовий, пригодницький і фантастичний фільми, психологічну драму, романтичну мелодраму, трагікомедію, романтичну комедію, бойовик, комедійний бойовик, фантастичний бойовик, містику і містичний бойовик, фільм жахів, трилер, фільм-катастрофу, різдвяну історію [2, 45].

Жанри кінодискурса існують як «культурні концепти», з якими пов'язані певні суперструктури – стандартні схеми, за якими будуються конкретні дискурси. Для фільму така суперструктура в кожному окремому жанрі буде включати наступні елементи: типове місце, а іноді і час дії, декорації, костюми і реквізит; типові теми, сюжети, основні елементи розповіді, мотиви, стилі, ситуації; повторювані знаки (образи), типові діалоги; стандартний набір персонажів з клішованими характеристиками. До цього списку додамо типові цілі, які переслідують творці кінодискурса, типову аудиторію, а також стиль взаємин авторів і інтерпретаторів дискурсу.

Література:

1. Bordwell, D. Making Meaning : Inference and Rhetoric in the Interpretation of Cinema / D. Bordwell. – Cambridge : Harvard University Press, 1989. – 352 p.

2. Слышкин, Г. Г. Кинотекст (опыт лингвокультурологического анализа) / Г. Г. Слышкин, М. А. Ефремова. – М. : Водолей Publishers, 2004. – 153 с.

3. Іллєнко Ю. Парадигма кіно / Юрій Іллєнко. – К. : Абрис, 1999. – 416 с.