Филологические науки/ 3. Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

ст. викл. Балалаєва О.Ю., студ. 1 курсу, ф-ту ветеринарної медицини Білонога Т.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Деетимологізація як лінгвістичне явище

При характеристиці похідних слів з точки зору живих словотворчих зв’язків за межами мікроструктур залишаються історично похідні слова, які цих зв’язків не виявляють. Вони залишаються і за межами парадигм, що встановлюються на цій основі, оскільки словотворче значення властиве лише тим основам, у структурі яких ясно усвідомлюється співвідношення твірної і похідної основ. Мовна заданість семантики слова, що не підтримується відношеннями словотворчої мотивації, порушується; слово, випадаючи з певної мікроструктури, ізолюється в лексичній системі мови. Відображенням такої мовної закономірності є деетимологізація слів.

Деетимологізацію слів як лінгвістичне явище у східнослов’янських мовах вперше описав Л.А. Булаховський [4]. Незважаючи на те, що кількість фактів, що ілюструють розрив колишніх етимологічних зв’язків, у сучасних східнослов’янських мовах є відносно великою, питання, порушені Л.А. Булаховським, в характеристиці процесів деетимологізації майже не отримали подальшої розробки. Можна назвати лише деякі праці, в яких вивчається це явище. Так, Г.А. Цихун проводить дослідження деетимологізації у співвідношенні цього процесу з процесом номінації, тобто звертається до внутрішньої форми слова. Н.А. Крилов розв’язує це питання у зв’язку зі структурою слова – його зовнішньою формою, розглядає співвідношення деетимологізації і морфологічного складу слова. Розробці комплексного аналізу етимонів присвячений ряд робіт Т.Г. Аркадьєвої [1; 2].

Недостатня вивченість деетимологізації зумовлена проблематичністю і складністю природи самого явища. У сучасній лексикології під деетимологізацію розуміють «явище, при якому відбувається втрата первісної умотивованості слова, що спирається на його словотворчі зв’язки всередині етимологічного гнізда» [2, с. 4].

Для деетимологізації характерним і суттєвим є те, що вона є наслідком історичних змін у слові, а її результати представлені у сучасній мові. У результаті деетимологізації спільнокореневі слова, у минулому члени однієї усвідомлюваної словотворчої парадигми, у сучасній мові перетворюються в етимоніми. Етимоніми – це лексичні одиниці сучасної літературної мови, що втратили колишні родинні зв'язки, первісну умотивованість і залишилися за межами мікроструктур, що існували на основі етимологічних зв'язків.

Вивчення етимонімів в одному зі своїх аспектів пов'язується з тим напрямком у їхній семантичній характеристиці, що виявляє втрату первісної умотивованості слів. Відносини умотивованості між словами будуються на внутрішньомовних зв’язках, як міжслівних, так і зв'язках у межах одного слова. Між внутрішньослівною і міжслівною умотивованістю виявляються подібні риси в самому механізмі творення одного слова або одного значення в асоціативно закономірній семантичній опорі на інше, уже відоме у мовній практиці.

Умотивованість, пов'язана з міжслівними асоціаціями, спирається на ті з них, що існують усередині одного словотворчого гнізда. Слово формується на базі вже наявного слова, його вмотивованість створюється наявністю в мові вихідної основи, її семантики, афіксів і словотворчої моделі.

Умотивованість у межах одного слова представлена при семантичній похідності, виникненні багатозначності: один звуковий комплекс характеризується декількома співіснуючими значеннями, об'єднаними одним значеннєвим стрижнем.

Показниками різних типів умотивованості слів є внутрішня форма слова, що виділяється для похідних слів, і компонент переносу – елемент характеристики похідних значень багатозначних слів. Універсальним елементом характеристики невмотивованих для сучасної мови слів вважається етимон. Під етимоном мають розуміють: внутрішню форму слова (при міжслівній умотивованості); компонент переносу (при внутрішньослівній умотивованості).

Етимон визначає значення слова в період його виникнення, установлюється за допомогою етимологічних даних і відсилає до етимолого-семантичного поля, що охоплює змістовний бік спільнокореневих слів і полісемантів [2, с. 7]. Перетворення внутрішньої форми слова в етимон неминуче зв'язується з переходом слова в розряд невмотивованих найменувань.

Одним зі значимих факторів виникнення етимонімів є зникнення зі словникового складу сучасної мови вихідного кореневого слова словотворчого ряду. Цей процес послаблює, а потім і зовсім стирає структурно-семантичні зв'язки між похідними: «їхнє значення вже не може усвідомлюватися через відношення до значення твірного слова, а первісна словотворча умотивованість утрачає можливість опори на однокореневі за походженням слова». Наприклад: туша – тил – потилиця < тути (тыти) «жиріти», втулка – сутулий – тулуб < тулъ «сагайдак», пестити < пест «товкач» , англ. mermaid «русалка» < mere + maiden [3, с. 238].

Література:

1. Аркадьева, Т.Г. Деэтимологизация и ее обусловленность в русском языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук / Т. Г. Аркадьева; Ленингр. пед. ин-т им. А. И. Герцена. – Л., 1973. – 18 с.

2. Аркадьева Т.Г. Преобразования этимологических связей слов в системной организации лексики русского языка: автореф. дис. ... д-ра филол. наук / Т. Г. Аркадьева; Ленингр. пед. ин-т им. А. И. Герцена. – Л., 1990. – 20 с.

3. Балалаєва О.Ю. Лінгвістичні причини деетимологізації / О. Ю. Балалаєва // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. – 2012. – № 1 (3) – С. 237-241 (Серія : Філологічні науки).

4. Булаховский Л.A. Деэтимологизация в русском языке / Л.А. Булаховский // Труды института русского языка. – т. І. – М.-Л.: 1949. – с. 148–156.