Право/5.Уголовное право и криминология

Студентка: Бутчана Владислава Віталіївна
Науковий керівник: к.ю.н., доцент Узунова Оксана Василівна

Запорізький національний університет, України

Відмінність складу злочину "Державна зрада" у формі шпигунства (ст. 111 КК України) від складу злочину "Шпигунство" (ст. 114 КК України): кримінально-правовий аспект кваліфікації

Нинішній стан, в якому перебуває наша країна, зумовив приділити значну увагу кримінальному законодавству, зокрема Розділу Ι Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти основ національної безпеки України», які є найбільш тяжкими злочинами, що відомі кримінальній науці. Злочини цього Розділу регламентуються як передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні діяння, що спрямовані на підрив або ослаблення суспільного ладу України.

Такі вчені як Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, М.Й. Коржанський, у своїх працях аналізували проблематику злочинів проти основ національної безпеки України та досліджували питання відповідальності за передбачені протиправні діяння.

Розбіжності в об’єктивному застосуванні законодавчих норм та правильній кваліфікації діянь виникають при аналізі ст. 111 Кримінального кодексу України (далі – КК України), а саме державна зрада у формі шпигунства, та шпигунства за ст. 114 КК України.

Згідно зі ст. 111 КК України, державна зрада – діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Шпигунство (ст. 114 КК України), у свою чергу, це передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства [1].

Перш за все, слід звернути увагу на зовнішнє вираження цих двох складів злочину, тобто на їх об’єктивну сторону. Вичерпний перелік форм об’єктивної сторони державної зради зазначений в ч. 1 ст. 111 КК України, а саме:

1) перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

2) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України;

3) шпигунство.

Перехід на бік ворога розглядається у двох вимірах: фізичний перехід (перехід на територію ворожої держави) та інтелектуальний перехід (надання допомоги ворожій державі або її представникам, будучи на території України) [2].

Така форма державної зради полягає в наданні допомоги державі, з якою Україна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту та знаходить своє виявлення в переході на бік ворога через лінію фронту, вступу до армії ворожої держави, участі за її завданнями в бойових діях проти України, наданні допомоги агентам такої держави і т.д. [2].

У такому разу обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є час вчинення злочину, відповідно до якого Україна має перебувати в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Державна зрада за такою формою визнається закінченою з моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії, що зашкодили Україні. При чому, факт надання згоди виконати такі дії є готуванням до злочину і передбачає можливість добровільно відмовитися від вчинення злочину.

Другою формою здійснення державної зради є – надання іноземній державі/організації/представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Слід зауважити, що за таких обставин не має значення чи діяла особа на замовлення іноземної держави, чи діяла вона з власної ініціативи.

Підривною визнається будь-яка діяльність, що пов’язана: зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом; з втручання у міжнародну чи внутрішню політику; зі спробою зміни території чи зниженням обороноздатності України; з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності від інших держав і т.д. [3, 324].

Закінченим за такої форми злочин є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в підривній діяльності проти України.

Якщо розглядати шпигунство як третю форму організації державної зради, то воно являє собою передачу або збирання з метою передачі іноземній державі, організації чи представникам відомостей, що становлять державну таємницю [2].

Необхідно звернути увагу, що шпигунство, яке вчинене іноземцем/особою без громадянства передбачене ст. 114 КК України.

В свою чергу, шпигунство, аналізуючи його об’єктивну сторону, може виявлятися у двох формах:

1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю [2].

Перша форма шпигунства має місце тоді, коли особа володіє зазначеними відомостями і повідомляє їх чи то іноземній державі, чи то її представнику. Для відповідальності не має значення спосіб передачі (усно, письмово, безпосередньо і т.д.) та вигляд переданої інформації (першоджерела, оригінали, копії, відомості про них та ін.).

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю – факт здобуття інформації такого виду.

Це може виявлятися у викраденні, особистому спостереженні, фотографуванні, підслуховуванні телефонних розмов відомостей, що становлять державну таємницю [4, 357].

За ст. 111 КК України державна зрада у формі шпигунства вважається закінченою з моменту вчинення відповідного діяння. А за ст. 114 КК України деталізує конкретні форми вчинення шпигунства, та, у свою чергу, з її норм шпигунство у формі збирання відомостей є вчиненим з моменту зібрання в будь-якому місці хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати її іноземній державі/організації/представникам [2].

Якщо говорити про об’єкт злочину, то і за ст. 111 КК України, і за ст. 114 КК України об’єктом є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

В свою чергу, досить важливим для правильної кваліфікації є відмежування суб’єктів цих злочинів. Суб’єктом державної зради є громадяни України, який досяг 16 років. Суб’єктом шпигунства, в свою чергу, є виключно іноземець або особа без громадянства, яким виповнилося 16 років.

Аналізуючи суб’єктивну сторону злочинів, слід говорити про те, що і державна зрада, і шпигунство характеризуються прямим умислом, тобто суб’єкти злочинів усвідомлюють протиправність своєї поведінки та бажають настання наслідків.

Особливу уваги викликає питання умов звільнення від відповідальності, які мають певні відмінності у цих двох складах злочину.

В ч. 2 ст. 111 КК України визначено спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка можливе лише при наявності трьох умов в сукупності:

1) суб’єктом злочину є такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою/організацією/представниками та отримав від них злочинне завдання;

2) громадянин не вчинив жодних дій на виконання отриманого злочинного завдання;

3) громадянин добровільно заявив органам влади України про зв'язок з іноземною державою/організацією/представниками та про злочинне завдання [2].

В свою чергу, ч. 2 ст. 114 КК України, передбачаючи спеціальну підставу звільнення від відповідальності, встановлює також три умови, з яких лише дві повністю залежать від волі суб’єкта злочину:

1) особа припинила розпочату шпигунську діяльність;

2) особа добровільно повідомила про своє діяння органам влади України;

3) внаслідок виконання двох вище вказаних умов та вжитих заходів органів влади України було відвернено шкоду [2].

Узагальнюючи інформацію, що ґрунтується на нормах чинного кримінального законодавства слід зробити висновок, що шпигунство від державної зради у формі шпигунства, як передбачені КК України злочин, відрізняються за суб’єктом злочину та умовами звільнення від відповідальності.

Ми вважаємо за доцільне, приділити більш необхідну увагу глибокому науковому дослідженню правової природи цих злочинів, адже саме вони несуть вагому небезпечність в охоронювані суспільні відносини.

Література:

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05 липня 2001 року № 2341-ΙΙΙ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua

2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.

3. Александров Ю.В. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю.В. Александров. – К.: Правові джерела, 2008. – 894 с.

4. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України: підручник / М.Й. Коржанський. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.