Муцураєва Л.А.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Шарая А.А.

Посвідчення заповітів нотаріусами України

Цивільне законодавство про спадкування надає фізичній особі можливість за життя на власний розсуд вирішити долю належного їй майна на випадок смерті. Свою волю особа виражає шляхом складання заповіту, а після смерті заповідача спадкоємці набувають спадкових прав тільки в тому обсязі та вигляді, як це зазначено в заповіті [1].

Відповідно до ст.1233 Цивільного кодексу України, заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Більш детальними є визначення заповіту, що пропонуються в юридичній літературі зі спадкового права. Наприклад, Л. К. Буркацький виходить з того, що заповіт є вольовим одностороннім актом фізичної особи щодо розпорядження своїми майновими правами власника на випадок смерті, вчиненим на користь однієї або кількох осіб у формі і порядку, встановленому законом. У класичній роботі зі спадкового права заповітом визнається розпорядження громадянина на випадок смерті щодо свого майна, зроблене у встановленій законом формі. О. С. Іоффе визначав заповіт як односторонній розпорядчий, особисто формальний правочин, вчинений на випадок смерті з метою встановлення спадкового правонаступництва [2].

При посвідченні заповітів нотаріус керується вимогами що встановлені Цивільним кодексом України від 16.03.2003 року № 435-IV (з подальшими змінами і доповненнями) (ст.ст. 27, 202, 1233-1257 ЦК), Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року № 3425-XII (з наступними змінами та доповненнями) (далі по тексту – «Закон») (ст.56, 57 Закону), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5 (з наступними змінами та доповненнями) (далі за текстом – Порядок) та Правилами ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 №3253/5 (далі за текстом – «Правила») [3].

Фурса Є. І. виділяє три стадії нотаріального провадження при посвідченні заповіту:

І. Стадія відкриття – безпосереднє, особисте звернення заповідача до нотаріуса за посвідченням заповіту [4].

ІІ. Стадія підготовки передбачає перевірку належності цього питання до компетенції нотаріуса (регулюється ст. 56 ЗУ «Про нотаріат»). До стадії підготовки відноситься встановлення особи заповідача, перевірка його право- та дієздатності, та встановлення особи представника, якщо заповідач не може власноруч підписати заповіт. За чинним ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Також, стадія підготовки включає в себе перевірку відповідності форми і змісту заповіту вимогам закону (зміст заповіту включає в себе час і місце його складання, має бути особисто підписаний заповідачем, посвідчений особами, яким за законодавством надано таке право [5], із зазначенням дати і місця народження заповідача [6]).

ІІІ. Стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження:

1. визначення дійсної волі заповідача на посвідчення заповіту;

2. викладення заповіту на спеціальному нотаріальному бланку та за певним змістом.

Форма заповіту регулюється загальними нормами щодо форми правочинів (ст. 209 ЦК) і спеціальним нормами щодо форми заповіту (ст.1247 ЦК). Зазначені вище норми включають наступні вимоги: - письмова форма заповіту із зазначенням в заповіті місця і часу його складання, а також дати та місця народження заповідача; - нотаріальне посвідчення заповіту.

Зі змісту ст. 1248 ЦК України слідує, що нотаріус посвідчує заповіт: - написаний заповідачем власноручно і власноручно ним підписаний; -написаний заповідачем за допомогою технічних засобів та власноручно підписаний; - записаний зі слів заповідача нотаріусом власноручно і власноручно підписаний заповідачем; - записаний зі слів заповідача нотаріусом за допомогою технічних засобів і власноручно підписаний заповідачем.

Відповідно до п.2.1. Порядку заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно його майна, майнових прав та обов’язків. Заповідач самостійно визначає обсяг того, що передається у спадок, він може охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті, які можуть йому належати в майбутньому, заповідати все майно або його частину.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Якщо в заповіті буде вказане майно, яке на момент відкриття спадщини буде втраченим чи взагалі не придбаним, то в цій частині заповіт буде недійсним. Частина спадщини, яка не включена до заповіту, спадкується за законом. До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо). Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству.

Статтею 1249 ЦК України закріплено також поняття секретного заповіту – заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. До повноважень нотаріусів входить нотаріальна дія щодо прийняття документів на зберігання, відповідно до якої документ може бути прийнятий на зберігання нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Оскільки заповіт вважається особистим розпорядженням, кілька осіб скласти єдиного заповіту не можуть. Виняток становить заповіт подружжя щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 ЦК). На заповіт подружжя поширюються всі правила щодо форми заповіту та порядку його посвідчення, передбачені ЦК України. Право спадкування майна на підставі заповіту подружжя спадкоємці набувають лише після смерті обох із подружжя.

Заключним етапом нотаріального посвідчення заповітів є обов’язкове внесення відомостей про заповіти до Спадкового реєстру. Нотаріус вносить відомості до Спадкового реєстру в день вчинення відповідної нотаріальної дії (п.2.8 ч.2 Положення про Спадковий реєстр зареєстрований наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 р. №1810/5). Для підтвердження факту внесення інформації до Спадкового реєстру нотаріус виготовляє витяг про внесення реєстраційного запису до Спадкового реєстру у двох примірниках, один з яких залишається у справі нотаріуса, що посвідчив заповіт, а другий – надається заповідачеві.

Отже, нотаріат в Україні є інститутом громадянського суспільства, на який Конституцією України та Законом України «Про нотаріат» покладено виконання однієї із найважливіших функцій держави – захист прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб. Законодавець України, приділяючи особливу увагу окремим правочинам, встановлює обов’язковість їх нотаріального посвідчення та встановлює його чіткий порядок. Нотаріус, здійснюючи нотаріальне посвідчення заповіту, зобов’язаний дотримуватись вимог встановлених у Цивільному кодексі України, Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і діяти неупереджено, незалежно та чітко у відповідності до вимог закону.

Література:

1. Писарєва Е. Заповіт як підстава виникнення спадкових відносин: деякі аспекти правового регулювання / Е. Писарєва // Вісник Академії управління МВС. - 2009. - № 3. - С. 104-113. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ucnavs_2009_3_10.pdf

2. Печений О. Втрата чинності заповітом. Тлумачення заповіту / О. Печений // Вісник академії правових наук України. – 2010. – № 4 (63). – С. 128-137

3. Інформаційний лист для нотаріусів Кіровоградської області щодо посвідчення заповітів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kr-just.at.ua/index/2013/0-171

4. Теорія нотаріального процесу [текст]: Науково-практичний посібник / За заг. Ред. С. Я. Фурси. – К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. – 920с.

5. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003 р. № 435-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356

6. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року, № 282/20595