РОЗВИТОК АКТУАЛЬНИХ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

ПУГАЧ Андрій Миколайович,

к.т.н., доцент кафедри сільськогосподарських машин Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету

Інноваційний розвиток в аграрному секторі має свої особливості по відношенню до промисловості. Тут є відмінні риси, породжені різного роду природними, економічними, соціальними та іншими умовами. Велике машинне виробництво в аграрному секторі економіки почало розвиватися пізніше, ніж у промисловості, на що є свої причини:

- історично сформовані культурне та технічне відставання сільського господарства від промисловості, села від міста, які на сьогодні повністю не подолані;

- особливий стан сільського господарства в системі суспільного розподілу праці, при якому в міру інноваційного розвитку дедалі більша частина його основних і оборотних фондів відтворюється в промисловості, у силу чого інноваційний процес мав охопити промисловість, щоб потім було забезпечено технічне переоснащення сільського господарства;

- складність аграрного сектора економіки, зокрема, необхідність створення цілого комплексу різноманітних машин залежно від видів рослин і видів тварин, природно-кліматичних умов та ін.

Загальний стан розвитку інноваційного потенціалу аграрного виробництва до середини 90-х рр. минулого сторіччя характеризувалося як кризовий. На жаль, і в новому сторіччі істотних зрушень з наукою і освітою в аграрній сфері не відбувається.

Дослідження та узагальнення результатів аналізу підходів до проблеми регулювання ринкової економіки дозволяють зробити висновки з приводу можливості, доцільності та умов їх використання в якості основних напрямів державного регулювання вітчизняного ринку сільськогосподарської техніки для розвитку інноваційного потенціалу аграрного виробництва:

- представники всіх течій, за винятком прихильників теорії економічного лібералізму, теорії монополістичної конкуренції і марксистської економічної теорії, сходяться на думці, що «невидима рука» ринку повинна управлятися «рукою» держави, розбіжності існують лише в точках зору на кордони, форми і методи державного втручання;

- ринок, незважаючи на певну його здатність до самонастроювання, не може самостійно, без цілеспрямованого втручання ззовні, вирішити проблему еквівалентності товарообмінних відносин у сфері технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, збалансованого розвитку окремих галузей чи підприємств аграрного виробництва.

Найбільш життєздатною є не чисто ринкова, не «примусово направлена економіка», а економіка змішаного типу, де держава відіграє вирішальну роль у корекції механізмів саморегулювання ринку, в тому числі, ринку сільськогосподарської техніки. У результаті органи державного управління втратили здатність активно впливати на економічний стан галузей і підприємств реальної економіки, в тому числі, механізм технічного забезпечення аграрного виробництва. Посилилися протиріччя в інтересах виробників і постачальників техніки, сервісних підприємств і сільських товаровиробників. Були розбалансовані обмінно-розподільні відносини, система державного регулювання ринку сільськогосподарської техніки має бути спрямована на створення сприятливих умов для розвитку конкурентного середовища на ринках товарів і послуг. Найважливіша складова частина цієї системи - антимонопольне регулювання, суть якого існує в цілеспрямованій діяльності держави щодо захисту та розвитку добросовісної конкуренції та забезпеченню на цій основі ефективного функціонування і розвитку ринку, де держава зобов’язана впливати на ринок сільськогосподарської техніки як прямо, так і опосередковано з метою поліпшення економічного становища аграрного виробництва, що спричинить за собою зростання купівельної спроможності сільськогосподарських підприємств, збільшення попиту на техніку та обсягів її виробництва, прискорення інноваційного потенціалу аграрного виробництва.

Нові виробничо-економічні відносини між усіма галузями АПК та іншими господарськими комплексами повинні забезпечити прогнозований розвиток технологічно взаємопов’язаних підприємств, створити оптимальні низьковитратні товаропровідні канали без численних посередників, які збільшують витрати населення на купівлю продовольства. За рахунок скорочення прибутку непродуктивних ланок (посередників) можна підвищити реалізаційні ціни для сільських товаровиробників, знизити або стабілізувати роздрібні ціни на продовольство для населення при одночасному збільшенні швидкості доставки високоякісної продукції до покупців і скороченні її втрат.

Велику значимість для розвитку інноваційного потенціалу аграрного виробництва являє вартісна структура товарної продукції, яка дозволяє досліджувати темпи і пропорції розвитку взаємопов’язаних галузей, простежити пропорції нарощування вартості кінцевої продукції, зіставити їх значення з аналогічною продукцією інших країн, визначити, скільки в грошовій виручці від роздрібного продажу отримують сільські товаровиробники, і яка частка вартості кінцевого товару припадає на зберігання, переробку, транспортування, оптову та роздрібну торгівлю. Так, у Німеччині в роздрібній ціні на незбиране молоко 40-45% припадає на частку сільських товаровиробників, в США, якщо готувати їжу з картопляних напівфабрикатів, то відомо, що з кожного 1 долара, витраченого на їх придбання, в середньому 30% дістається фермеру, 31% - переробнику, 6% - транспортним фірмам, 10% оптової та 23% - роздрібній торгівлі [1, с. 39].

На нашу думку, без встановлення еквівалентного обміну виробників аграрної продукції з підприємствами переробної, харчової промисловості, матеріально-технічного забезпечення, виробничо-технічного обслуговування і природними монополіями, без обґрунтованої державної підтримки, створення низьковитратних інтегрованих формувань з виробництва, зберігання, переробки і збуту продукції конкурувати з імпортним продовольством, яке поставляється за демпінговими (потім за завищеними) цінами, при вступі до СОТ багато підприємств аграрного сектору не здатні.

Література

1. Коробка В.М. Передумови формування інноваційного підприємницького середовища в аграрному секторі / В.М. Коробка // Економіка: теорія та практика. - 2014. - № 2. - С. 38-42.

References

1. Korobka V.M. (2014) “Prerequisites create innovative business environment in the agricultural sector”, Ekonomika: teoriya ta praktika, vol. 2, pp. 38-42.