Медицина/7. Клінічна медицина

К.мед.н. Кобцева О.А.

Донецький національний медичний університет ім. М. Горького, м. Красный Лиман, Україна

ПЕРЕВАГИ НА НЕДОЛІКИ ЗАСТОСУВАННЯ МІКРОІМПЛАНТІВ У ОРТОДОНТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

З середини 90-х років ХХ століття значне поширення в ортодонтії одержали ортодонтичні мікроімпланти, які, за даними багаторічних досліджень, здатні забезпечити абсолютну опору при переміщенні як окремих, так і груп зубів у різних напрямках [1]. На даний час застосування мікроімплантів має високий відсоток успіху (близько 90%), однак не є можливим забезпечити стовідсоткову стабільність мікроімплантів при їх використанні в якості ортодонтичної опори [2].

Існує низка факторів, що впливають на відторгнення мікроімплантів. Ці чинники можна розділити на ті, які залежать від пацієнта, і ті, які залежать від інших причин. Відомо, що інколи в деяких пацієнтів спостерігається відторгнення будь-якого стороннього матеріалу. Від досвіду лікаря і правильного проведення методики імплантації залежить успіх установки мікроімплантів. До ятрогенних факторів, які впливають на стійкість мікроімплантів можна віднести надмірне теплотворення під час свердління, що може призвести до некрозу кісткової тканини. Можливо також ушкодження або дотик до кореня зуба пацієнта. Суттєве значення мають недостатня первинна механічна стабільність кісткових тканин пацієнта, інфікування мікроімплантів через погану гігієну порожнини рота. Може виникнути запалення ясен внаслідок подразнення їх еластичними матеріалами. Негативні наслідки можуть мати місце через ушкодження нерва, артерії, синуса та поломки мікроімпланту [2]. Низка чинників залежить переважно від особливостей організму пацієнта. До них відносять наявність системних захворювань, якість і кількість кісткової тканини у місці імплантації, співвідношення кількості прикріплених ясен і рухливих м’яких тканин. Мають значення вік і фізичний стан пацієнта, якісний і кількісний склад мікрофлори порожнини рота, слиновиділення, ротове дихання та інші фактори. До факторів, які залежать від самих мікроімплантів, можна віднести матеріал мікроімпланту, якість і форму його гвинтової поверхні [3].

Існує думка, що при використанні мікроімплантів треба дочекатися кісткової інтеграції [4]. Проте цей процес має і свої недоліки: очікування з’єднання мікроімплантів з кістковою тканиною збільшує час лікування, виникають складності при видаленні мікроімплантів після завершення лікування. У той же час одержала визнання й ідея негайного навантаження ортодонтичних мікроімплантів [5]. Результати цих досліджень показали, що раннє навантаження на мікроімпланти викликає фізіологічну деформацію кістки, яка сприяє остеоінтеграції. Отже, «максимальне навантаження, яке прикладається до імплантату, прямо пропорційне величині остеоінтеграції, що залежить від площі контакту поверхні імпланту з навколишньою кістковою тканиною» [4].

В останні роки клінічні показання до тимчасової імплантації при лікуванні розширилися. Її використовують переважно з метою: стабілізації окремих груп зубів; ретракції передніх зубів; мезіального, дистального переміщення бічних зубів верхньої й нижньої щелепи; корекції нахилу оклюзійної площини; інтрузії, екструзії зубів; витягування ретенованих зубів; усунення ротацій зубів; непрямого анкоражу [5].

За даними S. Baumgaertel [6] можна говорити про наступні переваги використання мікроімплантів у ортодонтичній практиці: застосування мікроімплантів – це технологія, що зберігає практично 100% стабільність положення опорних сегментів; мінімум необхідності співробітництва з пацієнтом; хірургічна маніпуляція установки імплантату може здійснюватися безпосередньо самим лікарем-ортодонтом.; передбачуваність біомеханіки переміщення зубів; зуби можна переміщати не по одному, а групами, опираючись на мікроімплант; у ряді випадків використання мікроімплантів можливо в якості самостійного апарату без установки брекет-системи.

Однак є і недоліки застосування даного виду апаратури при ортодонтичному лікуванні, а саме: страх пацієнта перед хірургічною маніпуляцією; інвазивність методу; підвищення вартості ортодонтичного лікування; складності, які виникають при видаленні мікроімплантів наприкінці ортодонтичного лікування; можливе відторгнення мікроімпланту після його установки.

Література

1. Comparison of treatment outcomes between skeletal anchorage and extraoral anchorage in adults with maxillary dentoalveolar protrusion / C. C. Yao, E. H. Lai, J. Z Chang [et al.] // American Journal of Orthodontics and Dentofacial Orthopedics. – 2008. – Vol. 134, N 5. – P. 615-624.

2. Флис П. С. Статистика применения микроимплантов в ортодонтии / П. С. Флис, Х. Резаи // Современная стоматология. – 2009. – № 1. – С. 135-136.

3. Park H. Ортодонтическое лечение с использованием микроимплантатов; клиническое применение микроимплантатной опоры. Часть 1 / H. Park // Стоматолог-Инфо. – 2007. – № 1. – С. 37-47.

4. Хамдан А. Обоснование ортодонтического лечения аномального положения зубов с применением микроимплантов / А. Хамдан // Український стоматологічний альманах. – 2009. – № 2. – С. 45-48.

5. Park H. Ортодонтическое лечение с использованием микроимплантатов; клиническое применение микроимплантатной опоры. Часть 3 / H. Park // Стоматолог-Инфо. – 2007. – № 4. – С. 6-16.

6. Baumgaertel S. Ортодонтические миниимпланты: status quo и quo vadis / S. Baumgaertel // Сучасна ортодонтія. – 2010. – № 1. – С. 25-28.