Технічна підготовка студентів з плавання

Актуальність проблеми. Поняття "техніка плавання", "рухові здатності" й "техніко-тактична майстерність" є нерозривними. Вдосконалення цих сторін спортивної майстерності завжди здійснюється в єдності. У роботі викладача з плавання пріоритет повинен бути відданий підвищенню технічної майстерності студентів-плавців (Н. Ж. Булгакова, 2001; И. Л. Ганчар, 1998; Б. Н. Никитский, 1981).

Під технікою спортивного плавання розуміють систему рухів, що дозволяє реалізувати свої рухові здатності у високий результат, а також поняття, що охоплюють форму, характер, взаємозв'язок рухів, вміння плавця відчувати й використовувати для подолання певної дистанції всі сили, що діють на його тіло [6].

Ефективність техніки обумовлює високий рівень швидкості плавання [3], на це здійснює вплив різні фактори, серед яких можна виділити наступні:

· функціональна підготовленість плавця до того режиму м'язової діяльності, у якому виявляється його організм протягом подолання дистанції або впродовж виконання тренувальної вправи;

· ступінь мобілізації плавця на окремих ділянках дистанції або на окремих відрізках тренувальної вправи, адекватність мобілізації рівню функціональної підготовленості;

· освоєння й варіативність техніки – її відповідність режимам м'язової діяльності протягом дистанції.

Дослідження виконувалось за планом науково-дослідної роботи кафедри фізичного виховання НТУУ «Київський політехнічний інститут».

Мета, завдання роботи, матеріал і методи.

Мета дослідження – аналіз технічної підготовки студентів протягом їх навчання в учбовому відділенні плавання вищого навчального закладу.

Методи дослідження включали вивчення й аналіз літературних джерел.

Результати дослідження.

Основні частини техніки плавання.

1. Гребок руками. Руки виконують основну рухову функцію при плаванні спортивними способами, навіть у брасі, де в створенні рухової сили приблизно рівною мірою беруть участь руки й ноги, техніка рухів руками найтіснішим образом пов'язана з диханням, загальною координацією рухів, темпом і ритмом плавання, тому раціональним рухам руками протягом навчально-тренувальних занять з плавання постійно приділяється значна увага [5]. Кисть руки й передпліччя є головними елементами під час плавання, оскільки це є основними робочими площинами – їхньою головною функцією під час гребка є створення безперервної опори на воду. Під час гребка, як правило, кисть взаємодіє з косо спрямованим потоком води, як би накриваючи його долонею, оптимальне положення кисті щодо лінії гребка дозволяє плавцю:

· зберігати тривалий контакт робочої площини кисті з порівняно великою масою води під час гребка;

· виконувати рух у стійкому потоці й тим самим краще відчувати гребок і точніше управляти їм;

· виконувати гребок з високою швидкістю.

Якщо функція кисті й передпліччя складається у створенні опори об воду, то функція плеча й плечового пояса полягає безпосередньо в просуванні тіла плавця вперед щодо цієї опори. Плече є основною частиною гребкового механізму, м'язи плеча, плечового пояса й тулуба служать головними елементами під час гребка плавця – від потужності їхнього скорочення залежить величина прискорення тіла плавця під час гребків руками. Рука починає гребок у випрямленому положенні, основну частину гребка вона повинна виконати з оптимальним ступенем згинання й розгинання в ліктьовому суглобі.

Студент на практиці підбирає ступінь згинання й розгинання руки в ліктьовому суглобі, цей елемент техніки повинен:

· додати робочим ланкам руки раціональну форму й необхідну твердість при опорі об воду;

· швидше вивести руку в положення, що є оптимальним для додатка сил до опори й зберегти це положення на можливо більшій ділянці гребка;

· забезпечити раціональну за формою, довжиною й напрямком траєкторію руху кисті;

· допомогти домогтися відповідності сил м'язової тяги силам реакції опори, що виникає на кисті й передпліччя (згинаючи й розгинаючи руку, плавець зменшує або збільшує плече важеля, за допомогою якого врівноважуються названі сили).

2. Рухи ногами.

Робоча фаза рухів ногами зветься – удар. Ноги мають гарні можливості для створення рушійних сил [1], м'язові групи, що беруть участь у робочих рухах ногами, значно сильніше м'язів, що здійснюють гребкові рухи руками. Стопа й гомілка володіють перед кистю й передпліччям перевагою в площі опорної поверхні. У всіх способах, крім брасу, ноги працюють за типом хвильового рушія, що дозволяє стопі ефективно взаємодіяти з потоком навіть на високій швидкості. Стопи повинні добре опиратись об воду й відштовхуватися від її в напрямку "вперед", а стегна – виконувати безперервні й пружні рухи, при цьому не слід допускати провалу стегон, не опускати стегна й стопи занадто глибоко.

При помірній амплітуді рухів стегон й їхньому раціональному положенні зустрічний опір води при плаванні за допомогою ніг може бути зведено до мінімуму. Таким чином, плавці, при необхідності, використовують у всіх способах плавання, крім брасу, довгі виходи під водою після старту й поворотів за допомогою рухів одними ногами, приймаючи найбільш обтічне положення з витягнутими вперед руками. Впродовж плавання з повною координацією, ноги створюють меншу силу тяги у порівнянні з руками, за винятком способу брас, тому в координаційному плані рухи ногами у всіх способах плавання знаходяться у тісному взаємозв'язку з рухам руками й диханням. Крім створення сил, що рухають плавця, рухи ногами повинні:

· підсилювати окремі фази рухів руками;

· згладжувати циклові коливання швидкості;

· компенсувати негативну дію деяких поперечних і вертикальних сил, що виникають під час рухів руками й тулубом;

· сприяти підтримці врівноваженого, обтічного й порівняно високого положення тіла плавця.

3. Узгодження рухів.

Раціональне узгодження рухів представляє собою найбільш важливий елемент техніки, що яскраво відображає індивідуальної особливості плавця [4]. Основні моменти узгодження рухів рук, ніг, тулуба й дихання у техніці конкретних способів плавання є специфічними, від узгодження рухів залежить формування індивідуального стилю плавця.

Ритм, темп і довжина кроку.

В основі ефективності циклічних локомоцій лежить ритм рухів, збереження його сталості або, навпаки, його зміни позначаються в першу чергу на швидкості плавання. Раціональний ритм тісно пов'язаний з оптимальним змагальним темпом плавця [2], керування швидкістю відбувається за рахунок зміни ритму, темпу й довжини кроку.

Темп і ритм – є показниками надзвичайно індивідуальними й консервативними для освоєного варіанта техніки, досягнутого рівня підготовленості й етапу розвитку плавця. Однак, можна говорити й про оптимальні величини темпу й довжини кроку плавця, орієнтиром для роботи в цьому напрямку можуть служити середні величини темпу й довжини кроку в різних способах плавання.

Оптимальний ритм рухів здійснює вагомий вплив і є головним фактором стабільного просування плавця на дистанції [7], для тренування ритму плавання студента підходять вправи, у яких чергується швидке плавання з мінімальною кількістю гребків й оптимальним змагальним ритмом й "надто повільне" плавання зі збереженням того ж ритму. Контролюють ритм за допомогою дихання – дихальний цикл поєднує елементи рухів у єдине ціле. Таким чином, раціональний ритм рухів здатен щонайкраще впливати для просування плавця вперед, сили м'язової тяги, інерції, пружного розтягання м'язів й зв'язок.

Впродовж руху плавця можна виділити три шляхи збереження механічної енергії:

· перехід кінетичної енергії руху в енергію пружної деформації м'язів і сухожиль і подальше використання цієї енергії для підвищення потужності гребка;

· перехід механічної енергії руху від однієї ланки до іншої (наприклад, при вході руки у воду після її проносу по повітрю – частина інерційних сил, що прикладені до руки, реалізується в поступальний рух тіла плавця, тобто тягне його вперед, інша частина – перетвориться в енергію пружного розтягання робочих м'язів спини й плечового пояса);

· перехід кінетичної енергії руху в потенційну енергію високого положення ланок тіла й назад.

Висновки.

1. Поняття техніка плавання містить у собі не тільки біомеханічні параметри (частота гребків, довжина гребка тощо), але також реакції організму (ЧСС тощо) і, звичайно, результат на дистанції.

2. З метою формування правильної техніки плавання студенту пропонується виконувати тренувальні завдання, що є адекватними поточному стану його підготовленості.

3. Майстерність виконання рухів на дистанції здобувається поступово протягом навчально-тренувальних занять.

Подальші дослідження планується провести з метою характеристики техніки спортивних видів плавання у технічній підготовці студентів-плавців.

Література

1. Булгакова Н. Ж. Плавание / Н. Ж. Булгакова. – М.: Физкультура и спорт, 1999. – 183 с.

2. Горшечник И.Л. Методика преподавания плавания: технологии обучения и совершенствования. – Ч. II: Учебник. – Одесса: Друк, 2006. – 696 с.

3. Макаренко Л. П. Техническое мастерство пловца. – М.: Физкультура и спорт, 1975. – 224 с.

4. Никитский Б. Н. Плавание: Учебник для вузов. – М.: Просвещение, 1981. – 304 с.

5. Педролетти Мишель Основы плавания. Обучение и путь к совершенству. – Издательство: Феникс, 2006. – 176 с.

6. Плавание: Учебник для вузов / Под общ. ред. Н. Ж. Булгаковой. — М.: Физкультура и спорт, 2001. — 400 с.

7. Полатайко Ю. А. Плавание. – Ивано-Франковск: Плай, 2004. – 259 с.