Економічні науки/2. Маркетинг і менеджмент

Студентка ІІ курсу магістратури Бойко У. Л.

Київський національний університет культури і мистецтв,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Гостинність як аспект гастрономічної культури

Еволюція спонукає нас до розвитку на підсвідомому рівні. Сягаючи століттями у давнину людство не могло здогадуватись про термічно оброблену їжу, про відчуття смаку і отримання від нього гастрономічного задоволення, про розмови за трапезою про життєві події та про обов’язковість чашечки кави із запашним круасаном на вуличках Парижу, як необхідний момент в житті. Кожного хронологічного періоду в історичних нарисах можна побачити зафіксовані моменти, що стосуються розвитку зі століття в століття, градації суспільства, яка з майже неуявного часу добування вогню дійшла до новітнього, в якому розглядається повсякденний прийом їжі як мистецтво. Мистецтво, в якому поєднуються творчість, уява, вміння поєднати кольорову гамму і, звичайно ж саме приготування їжі.

Торкаючись історії споживання їжі на Україні, хочеться сказати про вплив перетину торгівельних шляхів, особливі умови життя, різноманітні політичні протистояння, що спричинили нагромадження потужного культурного шару. Найголовнішою умовою смачної української кухні завжди була гарна сировинна база, адже родючість наших земель приносила щедрі дари до столу. Так є і сьогодні.

Згадаємо за галузі тваринництва та хліборобства. Сягнули вони XIX – початок XX ст. Окрім того селянство активно займалось також бджільництвом, рибальством, збиральництвом. Через різноманітність продукції, українська кухня за тих часів почала славитись високими смаковими якостями, що були спричинені складною рецептурою, комбінуванням технологій обробки продуктів.

Українці – славна нація. Для українця завжди було важливим посадити рідних за столом, запросити гостей дорогих, увінчати це гарною піснею, яка була приурочена до певного свята. Отже, обрядовість йшла поруч із приготуванням страв, що почало формувати прийом їжі як гастрономічну культуру, яка тільки доповнювалась, насичувалась неповторністю народу.

Сам термін «гастрономія» існує понад 200 років. Його батьківщиною є Франція, авторство належить французькому поетові Бершу, улюбленою справою якого було писати про радощі вишуканої кухні. На сьогодні гастрономія – це мистецтво смачно поїсти, мистецтво хорошої кухні й самого застілля. Гастрономія (від грец. шлунок) – це наука, яка вивчає зв'язок між культурою та їжею. [3]

Гастрономічна культура – це не тільки мистецтво прийому їжі. Цим терміном ми можемо охарактеризувати особу, наголошуючи на її низький чи високий рівень культури споживання їжі.

Гостинність є одна із візитівок гастрономічної культури України. Вона проникла в масову свідомість українців. Численна кількість страв є саме традиційними, стосуються якого свята і є невід’ємною частиною на столі. За часів княжих домів особлива увага приділялась кухарю. Дослідники повідомляють, що він був посередником між «знаттю» та «простими» людьми. Його роль помітна була, коли страви простого люду збагачувались і трохи перетиналися зі стравами знаті, але разом з тим були адаптовані до запиту замовників.

Русавська В. А. в своїй роботі «Святкова гостинність у побутовій культурі ХІХ ст.» зазначає, що святкова гостинність передусім пов’язана з календарними святами. Приводом для святкової гостини є великі релігійні свята – Різдво, Новий Рік, Водохреща, Масляна, Великдень, Трійця, храмові свята; недільні дні, а також сімейні урочистості – весілля, родини. Важливого значення набувало святкування всією сім’єю християнських свят у зимовий період – Святвечір (Свята вечеря, «багата кутя»), Різдво («коляда»), Новий рік («багата кутя»), Хрещення («голодна кутя»). Однак особливе значення надається Святвечору, коли передбачається неухильне дотримання господарем і господинею ритуалу святкової гостинності. [2]

Повсякденне життя українців крізь століття насичувалось складними рецептурами, що передавались із покоління в покоління. Звичайно ж вони з часом видозмінюються, насичуються новими інгредієнтами, сучасними підходами обробки. Але національна самобутність присутня у кожній страві.

Український народ завжди відзначався працьовитістю. Селяни зі сходом сонця йшли на землі, важко працювали, від того мали більшу потребу в ситній їжі. Саме тому в рецептах українських страв спостерігається наближення до основної цілі – швидко насититись і довгий час бути не голодним. Важливе місце відводиться борщу і юшці, яка має бути висококалорійна з великим вмістом жирів. Згадаємо італійський фольклор соціальних низів суспільних традицій: «Якби я був королем, то жир би ложками сьорбав».

Як говорилось раніше, в Україні чільне місце приділяється саме обрядам і традиціям. На цьому фоні спостерігається такий феномен, як гастрономічна символіка. Вона проявляється в аспектах дотримання традицій, обрядів. Одна з основних – хлібосольство, без якого не обходилось жодне запрошення до оселі. В. Милорадович у праці «Житье-бытье лубенского крестьянина» розглядає хліб-сіль як символ ритуалу гостинності, що при цьому, запрошення до столу супроводжувалося словами господаря: «Просимо до нашого хліба-солі». [1]

Отже, насиченість стравами, якими кожен українець пишається, говорить про те, що їх можна якомога більше оприлюднювати і давати куштувати іншим, хто не відчув ще гастрономічного задоволення від українських страв. Таким чином дедалі більшого розвитку набуває гастрономічний туризм. Фестивалі їжі прослідковуються в різних куточках країни ледь не кожного тижня. Вони як правило мають свою тематику, супроводжуються обрядами, виставами.

Україна має своє неповторне гастрономічне обличчя. Ми бачимо, що сягає розвиток крізь роки і разом з тим зберігається неповторність і традиційність національної кухні. Гастрономія, як у минулому, так і сьогодні, – це не лише один із маркерів процесів диференціації суспільства, але й певний елемент комунікативної структури в різноманітних діалогах суспільної взаємодії. З огляду на це саме їжа людини, а точніше її соціальне сприйняття, посідає вагоме місце в механізмах конструювання власної ідентичності народу, станової та класової належності, демонстративної поведінки.

Література:

1. В. Милорадовича «Житье-бытье лубенского крестьянина» / І. Гунчик // Народознавчі зошити. – 2014. – № 3 (117). – С. 575-579.

2. Русавська В. А. Святкова гостинність у побутовій культурі ХІХ ст. –Вісник ХДАК. Випуск 43. 2014.

3. Слипченко А.С. Дипломатическая кухня. Художественно-документальное издание. – Киев: Генеральная дирекция по обслуживанию иностранных представительств, 2015. – 493 с.