Левченко А.В.

Хмельницький національний університет

 Проблема державотворення в Україні: соціально-філософський аналіз

Проблеми становлення і розвитку державотворчих процесів в Україні є однією з найактуальніших тем сучасної гуманітарної науки. Її успішне дослідження можливе за використання переваг міждисциплінарного підходу, а також поєднання і теоретичного синтезу знань, що виробляються не лише філософією, а й культурологією, історією, соціологією. Значну увагу дослідників привертають також питання, що стосуються ролі різних соціальних сил, спільнот і організацій у процесі державотворення, визначення міри і способів їх впливу на процеси консолідації та інтеграції українського етносу, мобілізації національних сил з метою зміцнення власної держави.

Аналіз важливих проблем, які стосуються різних аспектів життя української спільноти, дослідження змісту і характеру процесів, що відбувалися в українській історії, з необхідністю передбачає використання методологічних засад соціальної філософії. Соціальна філософія в органічній єдності з іншими компонентами філософського знання виступає світоглядною і методологічною основою вивчення суспільства у всіх проявах його функціонування та діяльності, теоретично обґрунтовує можливості його наукового пізнання. Людське суспільство є одним із найскладніших об’єктів, з яким має справу гуманітарна наука, оскільки йдеться не про чужу людині природу, не про таємничі надсвітові субстанції на кшталт абсолютної матерії чи світового духу, а про живий світ людського буття, людської культури. Саме складність головного об’єкта пізнання – суспільства, а також основних виявів соціального буття визначає потребу їх концептуальної рефлексії.

Соціальна філософія є наукою, що вивчає субстанційні засади людського буття, осмислює загальні закономірності розвитку суспільних явищ, процесів життєдіяльності людей у суспільстві, концентрує увагу на універсальних зв’язках, які характеризують будь-які суспільні утворення. На рівні теоретичного узагальнення відбувається пізнання як соціальної дійсності загалом, так і складного світу суб’єктивної реальності. Соціальна філософія формулює світоглядні принципи підходу до реальності, а отже, сприяє вибору вихідних засад знання про цю реальність. Тому, як зазначає В.Андрущенко, не примарні і видумані закономірності, не проста “реєстрація” фактів, подій і процесів, а субстанційна основа соціального – ось поле залучення соціально-філософських зусиль, одна з особливостей соціального пізнання” [1, с.15].

Соціально-філософський аналіз передбачає дослідження всезагальних відносин у рамках суспільства, розгляд якісної своєрідності соціального життя в цілому. При цьому увага концентрується не лише на повторюваності суспільних явищ, але й на унікальності, неповторності подій і фактів людського життя, оскільки за одиничними подіями історії стоять, проявляються в них загальні “структури” людської поведінки і діяльності. На відміну від притаманних історичній науці методів ідеографічного, “індивідуалізованого” пізнання, включно з методами психологічної інтроспекції, у соціальній філософії головним об’єктом аналізу постають відтворювані структури соціальної поведінки, реально існуючі в історії. Тому помилковими, на думку сучасних дослідників, є спроби редукувати суспільне життя до феноменологічного пласту конкретних, невідтворюваних подій, закриваючи тим самим питання про існування соціальних законів, які детермінують діяльність людей на всіх відтинках людської історії [2, с.68]. Враховуючи неповторність, специфіку людського буття і виявляючи при цьому типове і загальне, соціальна філософія формує інтегральний погляд на суспільство, на різні форми суспільного життя.

Великий пізнавальний потенціал міститься також у використанні категоріального апарату соціальної філософії, що відображає своєрідність таких відносно автономних об’єктів наукового пізнання, як соціум, суспільство, історія, соціальна спільнота, соціальна організація.

Методологічні засади соціальної філософії визначають як стратегію дослідження ролі організації в українському державотворенні, так і окреслюють координати сучасних гуманітарних наукознавчих розробок у гуманістиці. Очевидною стає необхідність формування нової парадигми наукового дослідження, що поєднує філософську методологію і пізнавальні принципи історичної науки. Як наслідок процес суспільного розвитку досліджується з урахуванням конкретних історичних обставин, подій, фактів, специфіки історико-культурної ситуації, національних особливостей реалізації людської активності в історії. Вивчаючи зміст і характер організаційних процесів, що відбувалися в українському суспільстві необхідно пам’ятати про певну обмеженість суто історичного підходу. Історичний аналіз обов’язково мусить доповнюватися логічним і знаходити в ньому своє теоретичне завершення.

Таким чином, загальна картина українського буття в єдності різних її компонентів – економічного, етнокультурного, соціально-організаційного складається на основі серйозного теоретичного аналізу субстанційної природи процесів, що відбувалися в Україні та в житті української спільноти і доповнюється використанням можливостей історичної науки. Тому однією із загальнометодологічних засад аналізу українського державотворення є принцип єдності теоретичного та історичного підходів у пізнанні. Він передбачає поєднання теоретичного аналізу природи, форм організації як суспільного феномена з дослідженням специфіки її діяльності в конкретних історичних умовах українського буття.

Література

1. Андрущенко В.П. Соціальна філософія: Історія, теорія, методологія: підр. для вищ. навч. закладів / В.П.Андрущенко, Л.В.Губерський, М.І.Михальченко. - 3-є вид., випр. й доповн. – К.: Генеза, 2006. – 654 с.

2. Момджян К.Х. Введение в социальную философию: Учебн.пособие  / К.Х.Момджян. – М.: Высшая школа, 1997. – 447 с.