ФИЛОСОФИЯ

Дубик Т. В.

Україна, Харківське музичне училище імені Б. М. Лятошинського

ПРИРОДА СВІТОГЛЯДУ

ТА ЙОГО СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ ХАРАКТЕР:

МІФОЛОГІЯ, РЕЛІГІЯ, ФІЛОСОФІЯ

Під світоглядом розуміється система знань і уявлень людини про оточуючий світ, про її місце в ньому, про ставлення людини до дійсності і до самої себе, а також про життєві позиції і настанови людей, їх бажання і наміри, ідеали та оцінки світу й себе. Ще світогляд можна визначити як певну систему поглядів на місце, роль людини у світі. Саме ця проблема є наріжним каменем будь-якого світу й себе. Для ознайомлення з проблемами першого питання пропонуємо використати наступні навчальні посібники [1, с. 11]. Світогляд у будь-якій формі (стихійній, більш-менш усвідомленій, науково обґрунтованій, релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь- якій людині, але в різні історичні епохи представники різних соціальних груп і окремі особистості явно по-різному відповідали на основне питання світогляду [2, с. 6-8],.

Незважаючи на те, що філософія виникла в VII-VI століттях до нашої ери, своїм початком вона сягає глибини віків, до початку історії людства. В зародкових формах світогляду первісних людей формувалися передумови згодом розвинених і довершених світоглядних і в тому числі філософських систем. Перші спроби давньої людини зрозуміти оточуючий світ за аналогією собою були пов'язані, по-перше, з наділенням речей такими можливостями якими вони не володіли; по-друге, з надприродними явищами, які мислилися як реальні й існували в грубо натуральній, предметній формі(стародавні магічні обряди, що здійснювалися перед полюванням, ритуальні танці); по-третє, з формуванням тотемних вірувань ранньородового суспільства [3, с.10-27].

Тотемізм – найдавніша форма релігій ранньородового ладу, який характеризується вірою в надприродний зв'язок і в кровну близькість даної родової групи з яким-небудь видом тварин, рослин і інші. З позицій тотемної речовинності встановлювалися і регулювалися взаємини людей у родовій общині, усвідомлювалося ставлення членів роду до себе, формувалося те чи інше ставлення до природи. Тотемістичний світогляд лежав в основі регулювання міжродових відносин, а також був нормою стосунків між родовими племенами. Тотемістичний світогляд з усім його містицизмом вірніше буде розглядати як одну із сторін часткового мислення. Другою ж його стороною слід вважати націленість мислення під впливом практики, яка постійно ускладняється, до різних форм пізнання об'єктивних властивостей речей і, нарешті, до раціональності, доцільності, обґрунтованості. До містики, фантазій і пояснень речей та світу в цілому міфологія продовжує звертатися, хоча вона значно відрізняється від первісної свідомості. Міфологію варто розглядати як історично першу форму світогляду. Що ж характерним для неї? Міфологічне мислення набуло здатності осмислювати внутрішні властивості речей в абстрагуванні від них самих. Те, що людина одержувала від природи для задоволення своїх потреб, виступало ще як "абстрактний" дарунок природи. У міфологічній свідомості суть речі визначається причинами, які лежать далеко за межами самої речі і залежать від богів, героїв і т. д.

Для міфологічного світогляду характерним стирання різниці не лише між індивідом і колективом, а й між образом і річчю, предметом і символом. Давні люди були глибоко переконані в тому, що варто назвати якого-небудь звіра, він же з'явиться і принесе людям зло. Тому широко використовувалися іносказання. Наприклад, під час зображення у "Лісовій пісні" Лесі Українки фантастичних сцен – "Той, що в скалі сидить", "Той, що греблі реве" та ін. Через міф людське мислення намагалося проникнути в суть світобудови і самого себе. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти людину. Проблеми, які поставив міф (про походження світу і людини, таємницю народження, смерті тощо) не перестали цікавити людей. Вони стали головними проблемами релігійного та філософського світогляду [3, с.31-37].

Релігія (від лат. religio - благочестя, побожність, святиня, предмет культу) являє собою таку форму світогляду, де світ роздвоєний на "земний", природний (сприймається органами чуття людини) і потойбічний "небесний", надприродний, спілкування з яким можливе через культові дії. У релігійному світогляді дається відповідь на всі питання, які виникають у процесі життєдіяльності людини. В їх основі лежить віра в існування надприродних сил, які визначають і спрямовують все, що діється у світі і в житті окремої людини. Однією з найважливіших особливостей релігії є поклоніння тим надчуттєвим силам, втіленням яких виступає Бог. Природа релігійного світогляду складна і суперечлива, вона має тисячолітні традиції і ввібрала в себе явища духовної культури, соціальний досвід, ідеологію та інші аспекти життєдіяльності людей. Слід підкреслити, що, незважаючи на деякий догматизм релігії, вона, як соціальне явище, розвивається і має історичний характер. Релігія найбільшою мірою відноситься до "сокровенного" в людському існуванні, через неї здійснюється причетність до непізнаних космічних витоків людського існування [3, с.43-47].

Булгаков писав: "Релігія є активний вихід за межі свого "я", живе почуття зв'язку цього кінцевого і обмеженого з безконечним і вищим, розширення нашого чуття в безконечність, у прагнення до недосяжного вдосконалення". Суспільний спосіб людської буттєвості приводи до соціалізації самої релігії, тим самим вихолощуючи її суть. Релігійному потягу надаються конфесійні форми, релігія інституалізується, отримує культові оформлення, стає професією, тим самим служить інтересам того чи іншого суспільства. З'являються теософічні доктрини, в яких з'ясуванню причетності до Бога надаються логічно-стрункі обгрунтування. Осуспільнення зазнають й інші "інтимні” способи причетності до Бога - суто індивідуальний, надання йому ритуалізованих і канонізованих форм, позбавляє молитву її сутності.

У житті людей наявні й інші способи причетності до Універсуму. До них належать такі, які виступають у формі інтуїтивно бездоказово існуючого передбачення наявного зв'язку людини з Космосом, людини з її майбутнім у формі передчуття, або емпіричної констатації наявності певних явищ, не підвладних науковому поясненню. Разом ці феномени знаходять своє застосування у психотехнічних процедурах, які вражають своєю ефективністю (біоенергетичний потенціал людини, астрологія). Можна зробити висновок, що світогляд не статичне, а динамічне утворення і має різний характер у конкретних історичних умовах. На його зміст і форми впливає багато факторів життя людини і рівень розвитку матеріального виробництва, стан розвитку культури, науки, релігії, ідеології, спосіб життя тощо.

Питання про філософію виникає у зв'язку зі зрілістю світогляду, розвитком його історичних форм як передумов формування теоретичних форм бачення світу. Історично філософія зароджується в результаті кількох сприятливих умов і передумов. Як продукт суспільної свідомості людства, філософія формувалася поступово в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й, насамперед, як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання свого внутрішнього «я» – системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він ґрунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і залученні сил природи до сфери людської діяльності історично. Спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості виникає особливий тип мислення – рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія ґрунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування, узагальнення й це зусилля, за допомогою якого свідомість спрямовує погляд на себе, відбивається у собі. За допомогою рефлексивного методу:

а) вивчається внутрішня побудова знань, духовних цінностей та, в цілому, всіх елементів світогляду, якими людина володіє в результаті пізнання певних явищ, практичної діяльності, спілкування з іншими людьми;

б) досліджується наявність розбіжностей і суперечностей між різними елементами знань і цінностей, яких виводиться певна проблема (актуальне питання) щодо необхідності вивчення якогось явища і внесення відповідних змін у внутрішній світогляд людини;

в) обґрунтовується шлях вирішення такої проблеми та вдосконалення в необхідному напрямку системи духовних цінностей;

Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою виступає як міфотворчість. Тому правильніше буде сказати, що філософія починається раніше, ніж закінчується міфологія. Однак уже перші універсальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокремлюються у відносно самостійну галузь. Філософія – це вчення про світ та місце людини в ньому, про взаємовідносини між людиною і світом, про шляхи і способи пізнання та перетворення людиною світу, про майбутнє цього світу.

Із наведених положень випливають такі висновки: філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Між ними існують внутрішні взаємозв’язки. Наприклад, існують філософські системи, які в своїй основі базуються на різних міфах, у тому числі й так звана міфологізова, а філософія Шопенгауера, Ніцше. Але необхідно акцентувати увагу ще й на тому, що філософські й релігійні вчення – це протилежні системи духовних цінностей, вони спираються на різні типи рефлексивного мислення, філософська рефлексія має раціоналізований характер, релігійна рефлексія, в теоретичному плані, менш розвинена й орієнтується на певні містифікації.

Література:

1. Горак Г. І. Філософія. Курс лекцій 1997, - С. 3 – 26.

2. Філософія: Підручник / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І.І. Кальний та інші. - Вища шк. – 1995, - С. 6-24.

3. Філософія. Навчальний посібник. В. П. Андрущенко та інші. За ред. І. Ф. Надольного - Вікар, 1997 С. 5-18.