Левенець О.С., Плаксіна В.І.
студентки
III курсу, спеціальність «Право»
Дніпропетровського
університету імені Альфреда Нобеля
ПРОБЛЕМИ
ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ
Однією з областей розвитку приватного права України є
подальше вдосконалення регулювання великого відрізку суспільних відносин, який
зараз чітко виклав своє місце в приватному праві – це корпоративне право.
Корпоративні відносини беруть свій початок в зв'язку з
реформуванням економіки України, у встановленні основних положень в галузі прав
людини, включаючи право на створення юридичної особи і право на здійснення підприємницької
діяльності шляхом створення різних типів юридичних осіб.
До появи корпоративних відносин призвело ускладнення
майнових відносин на сучасному етапі економічного обороту. Корпоративні
правовідносини визнані в Україні як вид суспільних відносин, що врегульовані
нормами права і на сьогодні розвиваються. А суспільні відносини, які за своїм
предметом є відносинами по управлінню майновими комплексами (компаніями), у
самому загальному вигляді, слід вважати корпоративними.
Основні напрямки досліджень національного корпоративного
управління почалося в зв’язку з створенням перших акціонерних товариств.
Сьогодні, коли має місце певний досвід в сфері корпоративної діяльності,
економічна наука впритул зайнялася вивченням її функціонування. Проте, ми
можемо сказати, що ці дослідження мають доволі різноманітний та неточний характер,
тобто основні існуючі проблеми вимагають системного підходу і докладного
розкриття. Необхідний в цьому випадку Закон України «Про акціонерні товариства»
прийнятий і набув чинності 1 квітня 2009 року, проте він не в повній мірі
враховує особливості діяльності корпорацій в Україні, а тому потребує суттєвих поліпшень та доповнень.
Корпоративні відносини є такими, що виникають в
результаті створення і діяльності господарських товариств за участю прямих
безпосередніх (засновників, учасників, саме товариство) і непрямих учасників
(кредиторів, клієнтів, працівників, уповноважених органів держави), а також
забезпечують здійснення інтересів цих осіб. Проте, занадто широкий спектр
суб’єктів корпоративних правовідносин призводить до визнання корпоративними
будь-яких відносин (цивільних, адміністративних тощо), в яких хоча б одна зі
сторін є корпоративне утворення.
Таким чином, було б доцільним визначення конкретного та
більш вузького кола відносин – тобто тільки тих відносини, що виникають між
засновниками (учасниками, акціонерами) господарських товариств лише між собою,
або між ними та господарським товариством, які виникають, змінюються та
припиняються відносно корпоративних прав.
Не менш важливим буде звернути увагу на те, що
корпоративні утворення за своєю природою є договірними. Такий факт передбачає
віднесення низки питань створення та діяльності юридичних осіб на розсуд сторін
через укладення договорів та прийняття колективних рішень. Тому зайва опіка
таких утворень зі сторони держави через прийняття нормативних актів,обсяг яких
стає дедалі ширшим , видається не тільки не виправданою, а й шкідливою.
В цілому, існуюча нормативно-правова база України не в
повній мірі відповідає характеру відносин, які склалися в господарських
товариствах України. Вона не повністю забезпечує належний захист прав власників
цінних паперів і не врегульовує багато питань відносно управління підприємствами.
Все це призводить до постійного прояву типових корпоративних конфліктів, що
істотно зменшують інвестиційну цінність вітчизняних об'єктів приватизації,
знижують конкурентоспроможність українських господарських товариств на ринку
капіталів, гальмують розвиток фондового ринку та ініціюють безліч інших
проблем.
Тому зараз на перший план виходить ситуація не стільки стандартизації
законодавства України у відповідність до європейського, скільки питання зближення
до єдиних норм внутрішнього законодавства. Це слід зробити способом усунення
дублювання та регламентації тих чи інших суспільних відносин. Співвідношення
приватного права та корпоративного як загального та спеціального дозволяє
застосувати загальні положення цивільного права за відсутності спеціальних
норм. Сьогодні у нашій правовій системі є багато спеціальних норм, які
конкурують між собою, і визначити пріоритетність тієї чи іншої на підставі
доктринального тлумачення досить проблематично. Таким чином, у сфері
корпоративного права слід виокремити насамперед спеціальні нормативні акти, які
прийняті у формі закону.
Ефективність управління корпоративними відносинами
забезпечується Законом України «Про акціонерні товариства», однак він містить
деякі недоліки як нормативного, так і організаційного характеру. Зокрема,
законодавчі прогалини пов’язані з неналежною ефективністю роботи органу товариств
– наглядової ради. Такий недолік зумовлений відсутністю конкретних необхідних
положень у Законі щодо її повноважень. Крім цього, якщо такого органу в товаристві
немає, то питання про обрання фахівця, який займається перевіркою фінансової і
податкової звітності чи визначення умов договору, що укладатиметься з таким
аудитором, є компетенцією виконавчого органу. Хоча було б доречніше включити
вирішення цього питання зборам Товариства, а не виконавчому органу.
Заходи щодо вдосконалення корпоративних відносин повинні
бути розроблені з урахуванням як міжнародних стандартів і підходів, так і
досвіду вітчизняних корпорацій і специфіки української економіки. Це дозволить
захистити інтереси акціонерів, підвищити конкурентоспроможність українських
корпорацій, поліпшити інвестиційний клімат і економіку країни.