Басалюк Наталія Василівна

Науковий керівник – Сідор Михайло Іванович, кандидат юридичних наук

Національний університет «Одеська юридична академія»

Механізм здійснення валютного контролю

Важливою складовою фінансової політики держави є ефективне і раціональне проведення валютної політики, адже вона здійснює вагомий вплив на платіжний баланс, а через нього – на курс національної грошової одиниці. Застосування валютних обмежень у формі певних заходів із регулювання валютних операцій відбувається через систему валютного контролю.

Легальної дефініції терміна «валютний контроль» у чинному законодавстві немає, однак із змісту Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про валютний контроль» можна визначити його як контроль, що полягає у запобіганні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку проведенню резидентами і нерезидентами через ці установи незаконних валютних операцій та/або своєчасному інформуванні уповноваженими банками, іншими фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку у випадках та в порядку, установлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій [6].

Незважаючи на існуюче законодавче закріплення, у науковій літературі дефініція «валютний контроль» - тема для широких диспутів. В.Ф. Роль визначає валютний контроль як діяльність держави та уповноважених органів із забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій [9]. Є.О. Алісов вважає, що валютний контроль являє собою основний елемент режиму валютних обмежень [1]. О.Ю. Грачова розглядає валютний контроль у якості одного із видів фінансового контролю, що здійснюється при проведенні валютних операцій [3]. На думку Т.А.Латковської, валютний контроль – це комплекс нормативно закріплених правозастосовних і організаційних заходів, що здійснюються на підставі закону спеціально уповноваженими органами державної влади або іншими організаціями (уповноваженими банками) і спрямованих на удосконалення валютних операцій і угод у частині валютних обмежень, а також на виявлення, запобігання і припинення валютних правопорушень [4]. Не дивлячись на таке різноманіття визначень, усі вони зводяться до двох аспектів: валютний контроль - функція управління; валютний контроль - форма діяльності. Концепція дуалізму у першому випадку розкривається як один із напрямів фінансового контролю, у другому як управлінської діяльності, ціль якої не лише контроль за дотриманням валютного законодавства під час здійснення валютних операцій, забезпечення фінансової дисципліни, але й підтримка рівноваги на валютному ринку, вироблення раціональної валютної політики й забезпечення економічної безпеки. На підставі цієї дихотомічної структури можна визначити механізм валютного контролю, що являє собою сукупність суб’єктивної складової: суб’єкти, уповноважені контролювати і суб’єкти, що контролюються й функціональної складової – види, форми та методи здійснення контрольної діяльності.

Об’єктом валютного контролю є операції резидентів і нерезидентів, фізичних і юридичних осіб, пов’язані із переміщенням валюти, зміною її власника, перерахуванням валюти за кордон, її отримання за товари і послуги [11].

Правовий зміст валютного контролю знаходить свій прояв через виконувані ним функції, серед яких можна виділити наступні:

- превентивна – функція, що спрямована на недопущення або запобігання неправомірної поведінки підконтрольних суб’єктів при здійсненні валютних операцій;

- облікова – функція, що направлена на збір та реєстрацію даних про здійснювані валютні операції, їх статистичний облік;

- регулююча – функція, що проявляється через активну сторону валютного контролю, при якій відбувається перевірка дотримання законодавства при здійсненні валютних операцій [5];

- охоронна - функція, що направлена на забезпечення економічної безпеки держави та захист національних інтересів;

- інформаційна – у ході валютного контролю відбувається вивчення і аналіз отриманої інформації, на підставі якої приймаються відповідні рішення.

Основи здійснення валютного контролю, які визначають його загальну спрямованість ґрунтуються на принципах законності, об’єктивності, повноти, стабільності, гнучкості, гласності, компетентності, своєчасності, відповідальності тощо. До спеціальних принципів валютного контролю належать принцип обмеження обігу валюти, принцип державної реєстрації та обліку валютних операцій, спеціальна правосуб’єктність органів валютного контролю [2].

Складовим елементом правового механізму валютного контролю є уповноважені на здійснення контролю суб’єкти, які мають різний правовий статус.

Суб’єкти валютних правовідносин реалізують поставлені перед ними цілі через певні правові механізми. Така система заснована на нормативно заданій програмі, певному алгоритмові, що передбачає, які засоби, на якому етапі повинні застосовуватися. Про ефективність конкретного механізму свідчить реальне досягнення мети і позитивність отриманих результатів [5].

До таких суб’єктів згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» належать Національний банк і Кабінет Міністрів України. Закон України «Про Кабінет Міністрів України і Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначає повноваження Уряду України з валютного регулювання. Основною метою діяльності Національного банку України у сфері валютного регулювання та валютного контролю є захист і забезпечення стабільності національної валюти. До повноважень Національного банку України у сфері валютного контролю належать контроль за дотриманням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; видання ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішень про їх скасування; установлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Аналіз нормативно-правових актів, дає змогу дійти висновку, що функцію валютного контролю уповноважені здійснювати й інші органи виконавчої влади: Державна фіскальна служба здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України; Державна казначейська служба України здійснює у межах повноважень контроль за дотриманням правил проведення операцій з бюджетними коштами в іноземній валюті.

Разом з державними органами валютного контролю законодавством визначено й інші суб’єкти, уповноважені здійснювати валютний контроль. Такими суб’єктами є агенти валютного контролю, які здійснюють контроль за проведенням валютних операцій резидентами і нерезидентами у межах своєї компетенції. Агентами валютного контролю відповідно до законодавства України є уповноважені банки, які є підзвітними Національному банку України. Повноваження агентів не однакові, що пояснюється різною сферою їх діяльності. Проте Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлює єдиний правовий статус усіх агентів валютного контролю. На відміну від органів валютного контролю, уповноважені банки, як агенти валютного контролю, не мають права на видання нормативно-правових актів, не застосовують санкції за порушення валютного законодавства України. Їх компетенція визначається повноваженнями щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами. Змістом діяльності уповноважених банків як агентів валютного контролю є запобігання проведенню резидентами і нерезидентами незаконних валютних операцій та/або інформування уповноваженими банками у випадках та порядку, встановленому чинним законодавством України, відповідних органів державної влади про порушення резидентами та нерезидентами валютного законодавства та додержання ними актів органів валютного контролю [8]. Є.О. Алісов робить акцент на тому, що уповноваженим банком може бути визнана і небанківська установа за умови отримання ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій [1]. Уповноваженим банкам належить ключова роль суб’єктів, що використовують види виключно попереднього або поточного контролю, тоді як здійснення контрольних функцій іншими суб’єктами відбувається за допомогою наступного контролю. Уповноважені банки – єдині суб’єкти у системі валютного контролю, специфіка діяльності і можливості яких дозволяють попереджати здійснення правопорушень в області валютного законодавства. У своїй діяльності з проведення валютного контролю уповноважені банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», постановами Правління Національного банку України, наприклад, постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», «Про затвердження Положення про порядок валютного регулювання та валютного контролю в особливий період», «Про затвердження Положення про валютний контроль».

У «Положенні про валютний контроль» встановлено відповідальність за порушення валютного законодавства, порядок застосування санкцій до підконтрольних суб’єктів та можливість їх оскарження у судовому порядку [6]. За змістом даного Положення можна визначити, що порушників валютного законодавства карають накладенням штрафу або позбавленням ліцензії на здійснення валютних операцій.

Варто також зупинитися на національному операторі поштового зв’язку, який відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» належить до агентів валютного контролю в умовах сучасної валютної політики України. Відповідно до п. 65 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів, Національний оператор поштового зв’язку має право здійснити міжнародний переказ грошей (поштовий переказ) в іноземній валюті або в національній валюті в установленому законодавством порядку [7].

До кола іншої категорії суб’єктів валютного контролю – підконтрольних належать як резиденти так і нерезиденти – учасники валютних правовідносин.

У Декреті Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не вказується на застосування конкретних методів валютного контролю. Методи валютного контролю являють собою систему способів, які застосовуються контролюючими суб’єктами з метою виконань завдань і функцій контролю. Більшість учених серед методів валютного контролю виділяють перевірку (рахункова перевірка балансів), обстеження, аналіз (фінансово-господарської діяльності), ревізія (документальна), моніторинг. Останній направлений на охоплення широкого кола операцій і здійснюється у необтяжливій для підконтрольних суб’єктів формі, тому справедливо може визнаватися найбільш перспективним напрямом валютного контролю.

Як слушно зауважує H. A. Саттарова, аналіз відповідних статей валютного законодавства дає змогу визначити, що валютному контролю підлягають усі валютні операції, незалежно від того, здійснюються вони вільно чи до них застосовуються встановлені валютні обмеження [9]. Вона пояснює це тим, що навіть вільне здійснення валютних операцій пов’язане з виконанням ряду формальностей, що є заходами пасивного контролю (наприклад, надання статистичних даних, складання паспорта угоди тощо), що дає змогу органам валютного контролю організувати спостереження за проведенням валютних операцій, накопичувати інформацію про рух валютних потоків і в разі необхідності коригувати валютну політику держави.

Таким чином, механізм валютного контролю є системою органічно пов’язаних суб’єктів, уповноважених на проведення контролю, видів, форм та методів за допомогою яких втілюються їх контрольні повноваження, суб’єктів щодо яких здійснюється контроль, об’єкту. Валютний контроль не лише засіб попередження, виявлення й притягнення до відповідальності порушників валютного законодавства, але й інструмент, завдяки якому держава може своєчасно отримувати інформацію про ефективність економічних та юридичних заходів валютного регулювання.

Список використаних джерел

1. Алісов Є. О. Теоретичні проблеми правового регулювання грошового обігу в Україні / Є. О. Алісов. – Харків : Фоліо, 2004. – 288 с.

2. Гарбінська-Руденко А.В. Правова характеристика завдань та принципів валютного контролю як теоретичних основ для його здійснення // Право і суспільство // Вип.№1-2. – 2014. – С.183-187.

3. Грачева Е. Ю. Проблемы правового регулирования государственного финансового контроля / Е. Ю. Грачева. – М. : Юриспруденция, 2000. – 192 с.

4. Латковська Т. А. Національний банк України як суб’єкт фінансово-правового регулювання грошового обігу в Україні : монографія / Т. А. Латковська, О. В. Лещенко. – Чернівці : Технодрук, 2014. – 200 с.

5. Лучковська С.І. Правові основи валютного контролю: дис.канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2007. — 197с. — Бібліогр.: С. 159-197.

6. Про затвердження Положення про валютний контроль: постанова Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 р. № 49 (зі змінами) // Офіційний вісник України - 2000.- № 14, стор. 41, стаття 573, код акту 15533/2000.

7. Про затвердження Правил надання послуг поштового зв’язку: постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270 // Офіційний вісник України – 2009. - № 23, стор. 357 ст. 750, код акту 46228/2009.

8. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України – 1993. - №17, ст.184.

9. Роль В.Ф., Сергієнко В.В., Попова С.М. Фінансове право. Навч.посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 392 с.

10. Саттарова H. A. К вопросу об ответственности за нарушение валютного законодательства / Н. А. Саттарова // Финансовое право. – 2005. – № 10. – C. 56–59.

11. Функционирование валютного рынка в условиях трансформации мировой валютной системы: коллективная монография / А.П.Вожжов [и др.]. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2012. – 204 с.