Экономические науки / 13.Региональная экономика.

к.е.н., доцент Колобердянко І. .І., , Сьомченко А. А.

Запорізький національний університет, Україна

ПРОБЛЕМА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ

РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

В сучасних умовах господарювання, коли вплив українського уряду на стан економічної та екологічної стабільності в Україні виявився недостатнім, постає питання ефективного використання наявних природних ресурсів. Це обумовлено ще й тим, що все більший вплив на сучасний стан навколишнього середовища справляють постійне зростання рівня енергоозброєності, зміна ландшафтів, викиди значної кількості забруднюючих речовин, збільшення обсягів відходів, швидке виснаження як відновлюваних, так і відновлюваних природних ресурсів.

За цих умов на сьогодні питання створення ефективного дієвого механізму природокористування та природоохоронної діяльності, який забезпечив би раціональне використання природних ресурсів, зменшення рівня забруднення навколишнього середовища, відповідний рівень екологічної безпеки та попередження негативного впливу на здоров'я населення, є досить актуальним [2]. Більше того, проблема ефективного використання наявних природних ресурсів є фундаментальною, оскільки відносно мала кількість ресурсів не здатна повністю задовольнити потреби людства. Саме тому ця проблема завжди була однією з найголовніших у розвитку людства, що, власне, і зумовило появу економіки як науки.

Дослідженням проблеми ефективного використання наявних природних ресурсів займаються як міжнародні організації, інститути, різні форуми, так і вітчизняні вчені економісти. Питання природокористування у своїх працях вивчали відомі українські вчені, такі як В.І. Лишиленко [2], М.А. Хвесик, С.І. Дорогонцов, Л.М. Горбач, П.П. Пастушенко [4], Т.А. Сафранов [5], та багато інших.

Під економічними ресурсами розуміють фактори виробництва, які необхідні для створення благ. Ресурси є надійною базою, спираючись на яку розвивається національне господарство кожної країни. Охорона і раціональне використання природних ресурсів в Україні регулюються відповідними нормативно-правовими актами природо-ресурсного законодавства.

Доцільно розглянути використання природних ресурсів України з позицій відновлюваності. До відновлюваних природних ресурсів належать ґрунти, рослинний і тваринний світ. Під час використання відновлюваних природних ресурсів і відбувається безперервне відновлення самою природою, однак їх природне відтворення часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше приходить у суперечність з дійсністю. Втрата відновлюваних ресурсів таких як, вирубування лісу, вилов риби, починає перевищувати розміри їх природного відтворення [3].

Окремим питанням є не відновлювальні природні ресурси України. Вони являють собою ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після їх використання або відновлюють його протягом тривалого часу. До вичерпних природних ресурсів належить більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафти, горючих сланців, мінеральних матеріалів тощо) [2]. Саме невідновним ресурсам слід надавати значну увагу за для забезпечення ефективності їх використання.

Україна належить до держав з високим рівнем наявності та освоєння природних ресурсів. Але використання цих ресурсів у регіонах країни значно відрізняється. Аналізуючи витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів за регіонами у 2014 році, видно що, найбільша кількість коштів, вкладених в охорону природних ресурсів, у Дніпропетровській області, яка становить 6575082,8 тис. грн. Найменша кількість – у Тернопільській області, яка становить 19357,0 тис. грн. [1].

Сучасне виробництво створює велику кількість різних товарів і послуг і, тому кількість використовуваних ресурсів повинна бути такою ж, як і обсяги виробництва [5]. Це забезпечить більш раціональний підхід щодо використання наявних ресурсів держави.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з них 48% свіжої води споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на житлово-комунальне господарство міст та інших населених пунктів.

До заходів ощадливого і раціонального використання ресурсів належать: впровадження систем зворотного водопостачання та безстічного водокористування, розробка і впровадження науково обґрунтованих норм зрошення, зменшення в структурі господарства України частки водоємних виробництв, проведення комплексу заходів щодо охорони поверхневих і підземних вод від забруднення.

З метою поліпшення управління водними ресурсами у 2013 р. виконано гідрографічне та водогосподарське районування території України згідно вимог Водної рамкової директиви Європейського Союзу.

Земельний фонд слугує просторовою основою для розміщення всіх галузей господарства, основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві. Найбільші площі сільськогосподарських угідь спостерігаються в Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях; найменші – в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській [2].

Для збереження фізичних властивостей ґрунтів слід скоротити
повторність обробки, перейти на прогресивні форми обробки і ефективні легкі машини і механізми. Обробка ґрунту та догляд за посівами повинні бути комплексними, виконуватись повним набором якісних знарядь праці.

Запаси мінеральних ресурсів України та їх різноманітність оцінюються зарубіжними експертами у 8 балів за 10-бальною шкалою. Відповідно до такого високого показника, Україна належить до головних мінерально-сировинних держав світу [3].

Держава застосовує низку заходів щодо охорони та раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів: мінімізацію використання надр для захоронення відходів; збалансоване видобування та переробка мінерально-сировинних ресурсів; рекультивацію земель від відходів.

Отже, покращення використання природних ресурсів можна досягти
шляхом наявності злагодженої системи органів управління щодо контролю за економним використанням ресурсів та запровадження економічного механізму, основними завданнями якого мають бути: визначення розміру витрат на освоєння, використання і відтворення природних ресурсів; створення фінансової бази для компенсації витрат, пов’язаних з використанням, відновленням природних ресурсів та здійсненням ресурсозберігаючих заходів; забезпечення раціонального територіального розміщення продуктивних сил шляхом територіальної диференціації витрат, пов’язаних з експлуатацією природних ресурсів та їх відтворенням; стимулювання суб’єктів еколого-економічних відносин щодо забезпечення раціонального, економного використання ресурсів природи, впровадження маловідходних технологій.

Література:

1. Витрати на охорону та раціональне використання природних ресурсів за регіонами у 2014 році / Офіційний сайт Державної служби статистики України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Лишиленко В.І. Регіональна економіка: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / В.І. Лишиленко – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 384 с.

3. Природні ресурси / Офіційний сайт Вікіпедія // [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – https://uk.wikipedia.огg.

4. Природне середовище у сучасному вимірі. Дорогунцов С.І., Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П.: Мон. – К.: Кондор, 2006. – 434 с.

5. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів: «Новий Світ–2000», 2003. – 248 с.