Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Головаш О.В.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Сучасні підходи до державного регулювання

довгострокового розвитку охорони здоров’я України

Сучасні підходи до державного регулювання довгострокового розвитку охорони здоров’я країни, безумовно, мусять базуватися і на нових принципах. В їх основу повинні бути закладені:

– медична послуга, яка зокрема є економічною категорією, тобто має собівартість та ціну і дає змогу, таким чином, розраховувати як обсяги медичної допомоги, так і витрати на її надання;

– інститут сімейного лікаря – лікаря загальної практики, який виконує передусім функцію базового менеджера з управління фондами й обсягами медичної допомоги населенню як у межах існуючого нормативу на душу (по суті – тарифу), так і в межах фонду своєї дільниці;

– персоніфікація обсягів медичної допомоги і витрат у межах нормативу на душу для кожного конкретного мешканця;

– інтеграція можливостей закладів охорони здоров’я регіону в межах існуючого фонду з розподілом обов’язків (функцій) і загальної відповідаль-ності, причому пріоритет залишається за первинною ланкою;

– організація медичної допомоги населенню адміністративної території в межах єдиного медичного, фінансового й інформаційного поля;

– використання медико-соціальних стандартів і рекомендацій;

– забезпечення мешканцям права вибору сімейного лікаря, переведення відносин із ним на договірну основу із взаємними правами та обов’язками;

– зміна системи оплати праці сімейним лікарям і їх помічникам;

– застосування сучасних інформаційних і управлінських технологій.

Практично реалізувати зазначені моменти можна лише в умовах створення системи «керованої медичної допомоги» на рівні адміністративної території. Така система повинна (в обсязі наявного фонду) інтегрувати зусилля медичних закладів регіону, але з обов’язковим розподілом функцій і фінансових потоків, а також загальною відповідальністю за результат, зокрема і фінансовий. Однією з характерних особливостей системи «керованої медичної допомоги» є те, що в її межах фонд, як і норматив на душу, визнають по суті тарифом. Деякі автори називають його «глобальний бюджет». За умови його раціонального використання може бути забезпечений ефект інтенсифікації роботи всієї системи охорони здоров’я. Причому ефективність у цьому випадку буде досягнуто не завдяки нарощуванню кількості відвідувань у поліклініці або ліжко-днів у госпітальних відділеннях, а через раціональне використання фонду за рівнями надання медичної допомоги. І пріоритет, без сумніву, отримають амбулаторії сімейної медицини, оскільки саме вони виявляться найменш витратною ланкою трирівневої системи лікарської допомоги.

В умовах раціонального використання фонду сімейні лікарі отримають, нарешті, можливість реально управляти обсягами медичної допомоги та потоками пацієнтів, тобто виконувати функції базового менеджера («воротаря») в межах всієї системи. Наприклад, направлення, котре сімейний лікар буде видавати пацієнту, який потребує надання медичної допомоги в поліклініці або стаціонарних відділеннях, стане єдиним документом, що санкціонує витрати бюджетних коштів охорони здоров’я. Винятки становитимуть лише випадки ургентної госпіталізації та деякі інші (окремо зумовлені) ситуації.

Технологічний режим функціонування амбулаторій сімейної медицини цілком може забезпечити інформаційна система, яка розроблена й апробована за період експериментальних досліджень у м. Вознесенську. Унікальність цього інформаційного продукту в тому, що за його допомогою вдається відстежити, крім іншого, всі направлення, видані сімейними лікарями, а також повернення та реєстрацію в базі даних амбулаторій консультативних висновків «вузьких» спеціалістів і стаціонарних виписок. У випадку, якщо поліклініка або стаціонар не обладнані комп’ютерною технікою в автоматизованому робочому місці, для сімейного лікаря передбачено можливість формувати направлення з відривним маршрутним листом для забезпечення зворотного зв’язку.

Переваги процесу еволюційних змін системи охорони здоров’я ще і в тому, що тільки це дасть змогу «на марші» побудувати сучасну галузеву управлінську й інформаційну вертикаль. За її допомогою, володіючи реальною інформацією, можна буде оперативніше управляти ресурсами, проводити зважену, збалансовану політику в питаннях підготовки кадрів тощо. Інформаційне забезпечення та управління охороною здоров’я, підняті на якісно інший, більш високий рівень їх проведення, неодмінно стануть потрібним, хоч і специфічним (медичним) компонентом загальної адміністративної реформи в Україні.

У наш час значною мірою погіршилися показники громадського здоров’я населення: скоротилася тривалість життя, зросла захворюваність соціально-обумовленими хворобами, прискореними темпами зростає «інвалідизація» працездатного населення, різко знизилася профілактична спрямованість охорони здоров’я. Це, а також форма державного устрою, що змінилася, зі зміною типів власності викликали потребу повороту у напрямку до ринкової економіки всієї системи державного регулювання охорони здоров’я. В Україні нині відбувається розпад єдиної системи охорони здоров’я. На кожній території є своя система охорони здоров’я, у деяких територіях говорити про систему охорони здоров’я взагалі складно, тому що на рівні обласного міста питання вирішується в одному напрямку, на рівні району – у другому, на рівні селища – у третьому.

Дискусії стосовно реформування системи охорони здоров’я найчастіше зосереджуються на питаннях, пов’язаних із наданням медичних послуг і пошуком шляхів фінансування та організації медичної допомоги у найбільш раціональний , з економічної точки зору, спосіб. При цьому менше уваги приділяють тому, яким чином можна скоротити потребу в медичних послугах шляхом впливу на основні показники здоров’я населення та ефективніше використати наявні ресурси. Якщо кінцева мета існування системи охорони здоров’я полягає в максимальному поліпшенні здоров’я населення, то реформування цієї сфери має стати частиною більш широкої стратегії і не обмежуватись суто медичною галуззю.