Экономические науки/ 6.Маркетинг и менеджмент

К.е.н. Миронова, Гузенко В.С.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Кооперативи в малому підприємництві

Поняття «кооперація» виникло з латинського слова cooperation, що означає в перекладі з латинського – співробітництво. У всіх довідкових виданнях кооперація визначається як особлива форма організації праці, при якій люди спільно беруть участь у тому самому або в різних, пов'язаних між собою, процесах праці; як колективне виробниче, торговельне і т.п. об'єднання, створене на кошти його членів.

А.В. Чаянов визначав кооператив як організовану на колективних засадах частину економічної діяльності тієї або іншої групи осіб, що покликанаї обслуговувати інтереси цієї групи. Причому А.В. Чаянов підсилював останній момент визначення, додаючи - і "тільки цієї" групи [2].

А.В. Чаянов вважав, що кооперація здатна охопити, у першу чергу, господарські процеси селянського двору, пов'язані з ринком збуту сільськогосподарської продукції. Відносна легкість і простота такого кооперування складалися в тім, що воно дозволяло виділяти і організовувати великі кооперативні підприємства, не руйнуючи основні виробничі процеси селянського господарства. Сюди входили збут, переробка сільськогосподарської продукції, покупка інвентарю, мінеральних добрив і інших господарсько необхідних товарів, а також предметів широкого вжитку. Таким чином, за допомогою різного роду збутових і постачальницьких кооперативів здійснювався зв'язок селянського господарства із зовнішнім світом, минаючи посередника.

В економічній літературі спостерігається ототожнення понять «кооперація» і «кооператив». У зв'язку із цим А.В. Чаянов писав, що кооперація є не тільки формою організації виробництва. Кооператив – це лише одна з організаційно-господарських форм кооперації, а сама кооперація – поняття дуже широке. У зв'язку із цим термін «кооперація», на його думку, поділяється на два поняття: «кооператив» і «кооперативний рух» – і для кожного з них повинні бути визначальні ознаки [1].

Підприємницька діяльність сучасних особистих підсобних і фермерських господарств здійснюється громадянами на свій ризик і під майнову відповідальність. Підприємницька діяльність малих господарств являє собою ініціативну самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на одержання прибутку.

В основі підприємницької діяльності малих господарств лежить особистий інтерес. У той же час в умовах поділу праці і товарного виробництва задовольнити особистий інтерес можливо, тільки працюючи на суспільство, на задоволення його потреб. Ще А. Смит писав: «Кожна окрема людина... має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує лише власну вигоду, причому в цьому випадку він невидимою рукою направляється до мети, що зовсім і не входила в його наміри. Дбаючи лише про свої власні інтереси, він часто більше діючим образом служить інтересам суспільства, чим тоді, коли свідомо прагне служити їм» [3].

Необхідність розвитку малого підприємництва пов'язана з неефективністю твердих, адміністративних зв'язків. Виробничі зв'язки в даній системі опосередковуються рішеннями державних органів управління: галузевих, постачальницьких, функціональних. Шлях між потребою в продукті і процесом його виробництва подовжується. Формальна відповідальність за результати виробництва лежить на центральних органах управління. Отже, промахи в господарській діяльності підприємств не призводять до реального погіршення їхнього економічного становища. Це призводить до більших і неефективних витрат коштів. При здійсненні підприємницької діяльності економічна відповідальність цілком лежить на підприємці. Це потребує від нього великої обачності у витрачанні коштів. У той же час підприємництво припускає вміння ризикувати і за рахунок цього знаходити шляхи ефективного застосування капіталу.

Для нормального здійснення малого підприємництва необхідний ряд правових і організаційних гарантій. Причому варто розрізняти гарантії правові і організаційно-економічні. Однією з найважливіших умов розвитку підприємництва малих господарств є можливість самостійно формувати виробничу програму, вибирати постачальників і споживачів своєї продукції, встановлювати ціни на умовах, визначених договором зі споживачем.

Досвід закордонних країн показав, що протягом останнього сторіччя фермерські кооперативи були однієї з основних рушійних сил прогресивного розвитку аграрної економіки і ефективного рішення продовольчої проблеми більшості розвинених країн. У багатьох з них (і особливо в континентальній Європі) кооперативи забезпечують збут і переробку основної частини сільськогосподарської продукції (у скандинавських країнах до 80-90%), забезпечують фермерів насінням, кормами, добривами, пальним, технікою, будівельними матеріалами, іншими засобами виробництва.

Міжнародний досвід показує, що в сучасних умовах жодне фермерське господарство не може ефективно функціонувати поза зв'язками і співробітництвом з іншими господарствами, підприємствами та організаціями. За кордоном фермер, ставлячи перед собою мету знаходження оптимальних пропорцій використання ресурсного потенціалу господарства, намагається використати всю широту вибору видів і форм кооперації, і тим самим створює об'єктивні умови росту ефективності свого виробництва:

- об'єднання земельних наділів дозволяє освоїти раціональні сівозміни і, за рахунок збільшення середнього розміру поля, наблизити навантаження на одиницю техніки до оптимальних параметрів;

- з'являється можливість більш гнучкого маневрування технікою і трудовими ресурсами (чого позбавлений хазяїн при індивідуальній діяльності);

- концентрація фінансових ресурсів дозволяє створити наднормативні запаси оборотних коштів, що в умовах високих темпів інфляції забезпечує одержання додаткового доходу;

- створення досить великих партій готової до реалізації продукції створює сприятливі умови її збуту при підвищенні еластичності попиту;

- виникає реальна можливість розвитку власної виробничої інфраструктури.

Сільськогосподарські кооперативи сформували систему сервісного обслуговування фермерських господарств і надання їм найрізноманітніших послуг (спільне використання сільськогосподарської техніки, її ремонт і налагодження, штучне запліднення худоби та племінна справа, консультаційне і інформаційне обслуговування, впровадження нових методів виробництва і т.д.). У більшості країн одержала широке поширення система сільського кооперативного кредиту.

З організаційно-правової точки зору кооперативи малих сільськогосподарських господарств у самому широкому плані можна визначити як самостійні самодіяльні організації сільськогосподарських товаровиробників (фізичних і юридичних осіб), що створені ними шляхом добровільного об'єднання на основі членства для забезпечення своїх господарських потреб або для спільного виробництва сільськогосподарської продукції.

Сільськогосподарські кооперативи можуть бути організовані для будь-якої діяльності, пов'язаної:

- с спільним виробництвом сільськогосподарської продукції,

- зі збутом, переробкою, упакуванням, сортуванням, зберіганням продукції;

- транспортуванням продукції, виробленої в господарствах їхніх членів;

- з постачанням їх господарств знаряддями і засобами виробництва;

- із спільним використанням сільськогосподарської техніки і устаткування, різними видами виробничого обслуговування;

- з виробництвом засобів виробництва для сільського господарства;

- з виробничим кредитуванням і страхуванням своїх членів;

- з декількома з перерахованих вище видів діяльності.

Головне, що розрізняє особисте підсобне і фермерське господарство на шляху до кооперації, – це наявність у першого історично сформованого інтегратора в особі великого сільськогосподарського підприємства і відсутність такого в другого. Тому фермерський рух приречений починати із простої партнерської кооперації. Йому ще має бути зацікавити собою як кооператор більших і сильних товаровиробників.

Окремою великою проблемою у вивченні відносин кооперації в є обґрунтування системи взаємин між суб'єктами кооперації. В асоціаціях, у чинність їхнього некомерційного характеру, місце кожного асоційованого члена визначається системою сплати членських внесків. Слід зазначити, що проблеми кооперування ОПГ і фермерських господарств, як основних представників аграрного виробництва малих форм, багато в чому схожі, але й нерідко – протилежні, що ускладнює процес їхнього формування.

Незважаючи на усвідомлення сільськогосподарськими товаровиробниками об’єктивної необхідності створення кооперативного сегменту аграрного ринку, розвиватись цьому процесу заважає відсутність стартового капіталу. Проте така проблема характерна й для інших країн. Її вирішення залежить значною мірою від пошуку внутрішніх джерел фінансування, що є одним з основних правил кооперації, оскільки забезпечує її незалежність від третіх осіб – інвесторів.

Література:

1. Чаянов А.В. Краткий курс кооперации / А.В. Чаянов. – М.: Книжная палата, 1989. – 82 с.

2. Чаянов А.В. Основные идеи и формы организации сельскохозяйственной кооперации / http://sinsam.kirsoft.com.ru/KSNews_114.htm

3. Смит А. Исследования о природе и причинах богатства народов / А. Смит. – М.: Наука, 1993. – 570 с.