Лапа Г.М., Семисюк А.М.
Вищий державний
навчальний заклад України
«Буковинський
державний медичний університет»
«Студенти-медики без
кордонів»
Іншомовна
міжкультурна комунікація складається з наступних трьох компонентів –
мовленнєвої мовної і соціокультурної, в основу якої покладені знайомство з
надбаннями визначних вчених країни, мова якої вивчається сприяє пізнанню
багатств медичної науки.
Соціокультурна
компетенція охоплює знання національного професійного мовленнєвого етикету,
навички використання його у реальних ситуаціях професійного мовлення, бути
гідним соціальному статусу комунікантів-носіїв мови.
Особливістю
німецької професійної комунікативної поведінки є високий рівень володіння своїм
фахом, зовнішньої інтелігентності, країнознавчої та лінгвокраїнознавчої
компетенції, що означає навчитись сприймати мову за професійним спрямуванням (Fachsprache) у сукупності з національно-культурною
специфікою: знання реалій, фразеологічних одиниць, які функціонують у німецькій
субмові медицини.
Соціокультурна
компетентність у форматі вивчення німецької мови за професійним спрямуванням (Fachsprache Medizin) охоплює здатність знати номінативні одиниці, складовою частиною яких є і
власні назви, реальне вміння використовувати їх відповідно у фаховоорієнтовному
мовленні, у процесі підготовки до участі у спілкуванні з фахівцями, оскільки
крім номінативної функції номінативної функції пропріальні одиниці мають широке
когнітивне значення, підкреслюючи інтегруючий розвиваючий характер
фаховоспрямованого навчання, адже вони впливають на пізнання людського світу та
мовних наукових відкриттів у сегменті лінгвокультури.
Функціональна роль
власних імен в мовах для спеціальних потреб є великою, вони несуть важливу
інформацію, спеціально спрямовану на розвиток ідей конкретної галузі знань, у
нашому випадку медицині.
Ми поділяємо думку
О.А. Лобач, яка вважає, що власна назва у складі термінологічної одиниці стає
умовним знаком для фахівця та розкриває внутрішній зміст».
Сприйняття
лінгвокраїнознавчих елементів у нашому випадку епонімних утворень у складі
термінологічних одиниць німецької субмови медицини допомагають увійти у світову
наукову спільноту і підвищити соціокультурний статус мовців у фаховому
просторі.
Не останню роль
відіграє мовленнєвий етикет у науковому мовленні, навчання якого повинно
входити у реєстр сучасних технологій професійного спілкування, для цього, на
наш погляд, слід створити комплекси комунікативних тренінгів, де існує тісний
взаємозв’язок між народом-носієм мови і народом, який вивчає його культуру і
мову: „wir wohnen nicht in einem Land, sondern
in einer Sprache“ (Еміль Клоран – французький філософ).
У випадку
навчання мові для спеціальних потреб
дуже влучною є висловлювання Урсули Леер, (німецької вченої, федерального
міністра з питань молоді, сім’ї і здоров’я) – «Лікар старої школи говорить латинською,
молодий лікар – англійською. Хороший лікар говорить мовою пацієнта. Мові слід
навчати не лише говорити, а вмінню жити в ній, почуватися як вдома, мова це є
батьківщина», яким ми користуємося у нашій роботі.
Мова для професійної
комунікації як форма фаховоорієнтованого спілкування слугує формуванню
іншомовної компетентності, повинна бути такою, яку розуміють колеги, фахівці,
пацієнти у повсякденному житті, у лікарнях, у практиці, у тандемі: лікар –
пацієнт, не забуваючи про культурологічні особливості останнього у Німеччині,
або Австрії, і це стосується розуміння системи організації охорони здоров’я,
соціального страхування, форм обстеження та догляду хворого у німецьких та
австрійських лікарнях, національних особливостей хворих на різні соматичні та
душевні розлади.
У процесі
мовленнєвої підготовки студентів до проходження практики ми готуємо студентів,
спроможних проходити літню практику у клініках та лікарнях Німеччини і Австрії,
спілкуватися з аспектів зібрання анамнезу хвороби, представлення пацієнта,
методів обстеження відповідно до стану хворого, вміння написати історію хвороби
згідно профілю відділення.
Значна увага
приділяється латинській номенклатурі та найважливішим загальним скороченням
німецької мови, які функціонують у субмові медицини. Скорочення у історіях
хвороби:
Geb. – geboren
Z. n. – Zustand nach
DM Typ 2 - Zuckerkrankheit Typ 2
AZ –
Allgemeinzustand
Cor - Herz
Pulmo – Lunge
INR – normierte
Version des Quick-Wertes, Parameter der Blutgerinnung.
У наступних
дидактичних кроках важливо приділяти увагу коректному вживанню граматичних
категорій – особливо часових форм дієслова для описання ситуацій під час обходу
лікаря, де слід вміти формулювати висловлення, здійснювати діалогічне мовлення
стосовно розвитку практичних навичок письма укладання історії хвороби,
написання витягів з історії хвороби, оформлення лікарських призначень,
правильного відмінювання іменників в однині та множині із застосуванням
підмета, додатку у давальному відмінку, додатку у знахідному відмінку,
займенників і прикметників.
Використання
термінологічних мінітермінів ( латинського, грецького, німецького походження)
сприяє поглибленню медичної термінологічної компетентності майбутніх
практикантів в їх науковому мовленні.
Mini-Vokabelquiz:
der Bluterguss-
das Hämatom,
der Bruch-das
Trauma,
die Zervix – der
Gebärmutterhalskrebs.
c-ca – circa – etwa
i.A. – i. All. – im
Allgemeinen
vge – vergleiche
A.– Arteria
N – Nervus
CT – Computertomographie
Hi – Herzinfarkt
Sono – Sonographie
V. a. – Verdacht auf
ZVK – zentrales Venenkatheter
Значне місце посідає
навчання культурі, техніці та етикету професійного мовлення. У цьому сегменті
ми комплексно навчаємо правильного
узуса наказового способу, різних видів підрядних речень, умовного способу,
вміння їх перефразувати, чітко формулювати свої думки, висновки і поради.
Для опису всіх подій
до шпиталізації пацієнта застосовують Präteritum та Perfekt, для пред’явлення інформації пацієнта – Konjuktiv I – II, для опису результатів
обстеження хворого- Präsens, Präteritum.
Отже, навчаючи
підмові медицини для міжкультурної
фаховоспрямованої комунікації, ми розглядаємо мову як міст між медичним
персоналом, з одного боку, і пацієнтами – з другого, враховуючи менталітет,
культуру і особливості німецької нації, оскільки лікування не в останню чергу
залежить не лише від правильного діагнозу, а й від повсякденного коректного
спілкування з пацієнтами, для цього ми на заняттях використовуємо дискусійні
форми з наступною низкою концептів «Здоров’я», «Хвороба», «Людський організм»,
«Сім’я», «Психіка», «Звички та традиції», «Життя», «Смерть», «Спосіб життя».
У процесі навчання
професійної міжкультурної комунікації приділяється увага і невербальній
поведінці у спілкуванні відповідно до соціальних норм поведінки та статусу
співрозмовників: це високий рівень зовнішньої культури, тенденція до
анонімності, здатність зберігати лікарську таємницю, пріоритетність тем для
обговорення і т. ін. Професійній мовленнєвій комунікації навчаємо на
автентичних дидактичних джерелах, де акцент робиться на формуванні
монологічного та діалогічного мовлення, що мотивує навчальний процес і сприяє
інтерактивності спілкування у режимі студент – студент, студент – аудиторія,
аудиторія - студент – викладач –
студент. Прикладами слугує автентичний дидактичний матеріал, який носить
пізнавальний характер, а критерієм рівня володіння фаховоспрямованим мовленням
є вміння поєднувати набуті знання з фаху та комунікативно-практичні навички, що
підвищує мотивацію вивчення свого фаху через іноземну мову.
Література:
1.
Калініна А. Навчання мови та культури у соціокультурному
аспекті. «Іноземні мови в навчальних закладах. – 2008- №1. С. – 27 - 29.
2.
Корейба І.В. Формування соціокультурної компетенції на
матеріалі німецькомовних текстів.» Іноземні мови. – 2006. - № 1. – с.60 – 63.