Філологічні науки/ 3. Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Диктум та модус як постійні та змінні елементи французького речення

К.п.н., доцент Бондар Л.В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Актуальність роботи зумовлюється загальною спрямованістю лінгвістичних досліджень на вивчення синтаксичних особливостей текстів науково-популярної літератури, зокрема засобів вираження модусу та диктуму у зв’язку з постійним розвитком науки й техніки, та, як наслідок, необхідністю дослідження різних аспектів речення та засобів їх вираження. Метою дослідження є визначення закономірностей функціонування постійних та змінних елементів речення у французьких науково-популярних текстах.

У західноєвропейській лінгвістиці найбільшого поширення набула концепція модальності Ш. Баллі, в основу концепції якого знаходяться явища диктуму і модусу [2; 6]. Учений ввів їх у якості лінгвістичних термінів у якості внутрішньомовного запозичення з логіки.

Згідно з Ш. Баллі, диктум є частиною речення, яка несе об'єктивну інформацію, вона співвідноситься з модусом, у якому відображено суб’єктивну інформацію, тобто точку зору суб’єкту, мовця. Таким чином, диктум –конкретна інформації у певному висловлюванні, тому кожне повідомлення містить опозицію змісту, тобто диктуму та персональну оцінку щодо факту, який повідомлено у диктумі. Отже, два зазначених терміни взаємопов’язані. Завдяки модусу реалізується комунікативна категорія речення модальності. Комунікативна або синтаксична категорія модальності є ширшою від морфологічної категорії, яка, зазвичай, може виражатися за допомогою дієслівних форм, зокрема різних способів дієслова: наказового, умовного тощо. Модальність на рівні речення реалізується за допомогою інтонації, зміни порядку слів у реченні, модальних слів, зокрема прислівників, прикметників: Il est peu probable, ce n'est pas possible. Категорія модальності виражає позицію продуцієнта до змісту висловлювання і змісту висловлювання до реальної дії.

Avant tout, on pourrait éviter le problème de.... On croit que le moteur est chargé de fournir la pussance nécessaire au déplacement du vehicule.

На думку В. Г. Гака, модус відображає умови та ситуацію спілкування: «Диктум відображає відносини між об'єктами. Модус – це умова і мета спілкування »[4, с.558]. Наступний приклад дозволить показати функціонування модусу як змінного компонента речення та диктуму як постійного: A notre avis, la solution interne est en effet moins dense que la solution externe et a tendance à remonter, en outre, on peut constater et prouver que la macrophotographie nous permettrait de mettre en évidence le rôle des bulles d'aire, formées par le dégazage de la solution sous l'influence de la chaleur des projectures.

«Диктум» в синтаксичній структурі висловлювання присутній обов'язкоо, а модус може бути представлений як експліцитно, так і імпліцитно. 

 Модус, який представлений експліцитно, відображає модальний суб'єкт, тобто мовця чи іншу особу, та модальний предикат, тобто ознаку модального суб’єкту. Експліцитний модус реалізується за допомогою лексичних одиниць з модальною семантикою, головною частиною складного речення для умовного способу, та підрядною частиною способу "сюбжонктив": Laissez reposer la solution quelques minutes puis introduisez dans cette dernière de petits cristaux de sels métalliques à condition qu'on ne les déposent pas trop près les uns des autres et on ne les fasse pas bouger. Si l'hypothèse ne lui avait fait pas effleuré l'esprit on aurait cherché à comprendre la cause de ce phénomène.

Згідно з дослідницею Н.Д. Арутюнової [1] значення експліцитного модусу може бути класифіковане таким чином: перцептивний (сенсорний), ментальний (когнітивний), емотивнийі волевиявний (волітивний). Щодо категорії диктуму, то її можна поділити на дві основні групи: центральні та периферійні [5]. Центральні категорії диктуму включають, в свою чергу, дві групи: предикатні та субстанційні. Зазначена класифікація, що має узагальнений характер дозволила розробити такому досліднику, як І.Р.Вихованець, свою власну класифікацію, у межах української мови, в якій виділив предикати дії, предикати процесу, предикати стану, предикати якості, локативні предикати та предикати кількості [3, С.93–111].

Головне місце серед частин мови, які є носіям предикатів займають дієслова, а вторинне значення мають прикметники, прислівники, числівники, а також іменники [5; 7].

Результати аналізу текстів науково-популярної літератури дозволяють зробити висновок, що текстам цього стилю, через такі його характерні особливості, як точність та логічність викладу, послідовність, об’єктивність та ясність, більш притаманне використання постійних елементів речення, оскільки диктум передає фактичну інформацію, в той час як модус – індивідуальну оцінку мовця чи інших осіб щодо фактів, які повідомляються.

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. – М.: Наука, 1988. – 339 с.

2. Балли, Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М. : Наука, 1955. –44 с.

3. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. / І.Р. Вихованець. – К., Либідь, 1993.

4. Гак, В. Г. Теоретическая грамматика французского языка. М. : Добросвет, 2004. – 828 с.

5. Шинкарук В.Д. Модус і диктум в структурі речення / Василь Дмитрович Шинкарук: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня д-ра філол. наук : 10.02.01 /;НАН України. Ін-т укр. мови. — К., 2003. — 36 с.

6. Bally Ch. Traité de styllistyque française / Charles Bally. – P. : Librairie C. Klincksieck, 1909. – 358 p.

7. Особливості предикатних категорій дикутуму. – [Електронний ресурс]. Режимдоступу:http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=21199&chapter=1