Рудик Тамара Олександрівна

Науковий керівник: Морозова Людмила Петрівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ДУХОВНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ

Проблема духовного становлення особистості розглядається як одна з провідних у процесі оновлення українського суспільства, де формування духовного світу дітей і молоді, духовності як провідної якості особистості – велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу.

Проблема духовності досліджувалась такими видатними філософами та вченими, як В.Соловйов, М.Бердяєв, Г.Сковорода, М.Хвильовий, О.Гончар, В.Андрущенко, Г.Горак, О.Киричук, О.Лосєв, В.Бех, В.Воронкова, В.Жадько С.Кримський, Л.П. Морозова, О.Омельченко, Г.Шевченко та ін.

Культура людини – це важливий фактор її розвитку, той внутрішній «двигун», який не дає їй зупинитися у своєму становленні, пізнанні, утвердженні як особистості, закріпленні духовності. Важлива складова культури особистості - рівень її духовності. Як взаємозв’язані та взаємодоповнюючі особистісні характеристики культура та духовність особистості залежать від рівня розвитку суспільства і визначають парадигму освіти [1].

В науковому розумінні культура — це сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації. А у філософському енциклопедичному словнику подано визначення поняття культури як: «вирощування, виховання, освіта, розвиток» [4, с.313].

Культура виступає як певний аспект суспільства, як прояв розвитку самої людини. У понятті «культура» фіксується як загальна відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя, так і якісна своєрідність історично конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку в рамках визначених епох. Культура характеризує також особливості поведінки, свідомості й діяльності людей у конкретних сферах громадського життя (культура праці, побуту, художня культура, політична культура. У культурі може фіксуватися спосіб життєдіяльності окремого індивіда (особиста культура), соціальної групи (наприклад, класу) чи всього суспільства в цілому.

Духовність – це завжди заклик «зверху» здійснювати те, що не здійснюється само по собі, наявним чином, заклик, що потребує, однак, індивідуального розшифрування». Інакше кажучи , духовність – це ціннісне домобудівництво особистості, що дає змогу особистості обертати засвоєння зовнішнього світу на шлях до самого себе. А цей шлях є найдовшою дорогою, яку проходить особа в житті [2, с.7].

Звідси можна сказати, що духовна культура — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію. Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Стародавні греки сформулювали класичну тріаду духовної культури людства: істина, добро, краса. Відповідно були виділені три найважливіших ціннісних поняття людської духовності: теоретизм, етизм, естетизм. До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Духовна культура особистості виглядає як єдність багаторівневого ціннісного простору буття людин, яка складається завдяки діяльності смислообміну. Духовна культура суспільства об'єктивно виявляється через форми суспільної свідомості: науку, мистецтво, мораль, релігію [3].

Наука – це сукупність наукових знань людини в системі духовної культури, які представлені у спеціальних текстах із знаково-символічною формою вираження змісту пізнавально-теоретичної сфери свідомості.

Мистецтво – естетична форма суспільної свідомості, здатна до діалогічіного спілкування через багатоманітні асоціації.

Мораль – особлива форма регуляційної діяльності з відповідною формою світогляду, яка виступає у формі моральної свідомості.

Релігія (релігійна віра) – об'єктивована форма релігійної свідомості людини.

Усі форми суспільної свідомості забезпечують саморозвиток духовного потенціалу особистості в цілісності та гармонійності. Про це знали античні мислителі у формулі: єдність, благо, істина, краса.

Отже, духовна культура складне, багатооб’ємне поняття, яке потребує уточнення в сучасному контексті у відповідності до нової виховної системи вищої школи. Становлення духовності особистості залежить від волі і активності, хоча обмежується рівнем попереднього історичного розвитку суспільства. Однією з характеристик духовного життя особистості є гармонійна сполучність ідеальної і матеріальної діяльності.

Література:

1. Горіна О.Т. Теоретичні аспекти формування духовної культури студентської молоді /О.Т. Горіна // [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://tme.umo.edu.ua/docs/2/09gorcsf.pdf

2. Кримский С.Б. Заклики духовності XX століття: [З циклу щоріч.пам’ят. лекцій ім. А. Оленської – Петришин, 2002 р. ] – К.: Вид.дім «КМ Академія», 2003. – 32 с.

3. Морозова Л.П. Влияние национальной культуры на формирование національного самосознания /Л. П. Морозова // - 2014.

4. Філософський енциклопедичний словник (ФЕС). – К.: Абрис, 2002. – 742с.