Амельянчик С.С.

Запорізький національний університет, Україна

Особливості участі прокурора в кримінальному провадженні: досвід США

На сучасному етапі українського державотворення однією з найважливіших тенденцій розвитку правової системи України є її відкритість для взаємодії з іноземними державами та міжнародним правом, вивчення та використання новітніх правових концепцій, доктрин, ідей, загальновизнаних міжнародних принципів, норм, стандартів, що має на меті удосконалення українського законодавства, яке регулює діяльність правоохоронних органів. Особливої актуальності цей процес набуває у сучасних умовах реформування усіх сфер правоохоронної діяльності, зокрема, органів прокуратури, оскільки сьогодні відбувається по суті створення нової прокуратури, яка має відповідати міжнародним стандартам, щодо забезпечення верховенства права, захисту прав, свобод і законних інтересів громадян і держави.

Забезпечення верховенства права та закону залежить від багатьох умов і, перш за все, від якості самої нормативної основи діяльності правоохоронних органів взагалі та прокуратури зокрема. Відтак значний інтерес викликають аспекти системи органів та повноважень прокуратури Сполучених Штатів Америки [1].

Доречно зауважити, що для повного порівняльного аналізу та глибокого удосконалення правової бази кримінального провадження за участю прокурора слід ретельно дослідити зарубіжний досвід, що слугує потужним рушійним механізмом реформ та новацій.

Питання організації і діяльності прокуратури США як предмета дослідження в юридичній науці викликала інтерес С. Бостана, В. Власіхіна, О. Зайчука, М. Мичка, М. Ніколайчика, В. Нора, М. Пєшкова, Б. Тищика та інші.

У США функція державного обвинувача покладено на атторнейскую службу по кримінальних справах, під якою розуміється сукупність правозастосовних органів (федеральних, штатних, місцевих) виконавчої влади, що виконують юридичне консультування уряду, представляють його інтереси у судах та забезпечують виконання закону.

Атторнейская служба - типовий для США інститут державної влади, н,е має точного аналога в правових системах інших країн. Варто сказати, повноваження цієї служби по кримінальному переслідуванню аналогічні функціям прокуратур інших держав, зокрема України, через це в літературі її звичайно називають «прокуратурою», а самих аторнеїв «прокурорами» [2].

Будучи наділений повноваженнями звинувачувати у вчиненні злочину, прокурор завжди вважався одним з наймогутніших державних чиновників.

Прокурор користується абсолютним імунітетом від цивільної відповідальності за перевищення обвинувальних повноважень. Щоб поповнити вже і так арсенал прокурора, Конгрес США в період 70-90-х років прийняв ряд ще більш потужних, ніж раніше, законів: «Акт про зрощених з рекетом і корумпованих Організаціях» (RIKO), «Акт про продовження злочинної діяльності», «Акт про конфіскацію в кримінальному порядку», «Акт про діяльність, пов'язану зі зброєю», «Акт про відмивання грошей» та інші.

Варто сказати, отримавши перевагу в доведенні і користуючись новим стратегічним перевагою в наші дні, прокурор у США також наділений зміною норм доказового права в ϲʙᴏю користь. Верховний суд США розширив критерій застосування доказів по репутації [2].

Подібним же чином у федеральні норми доказового права та практично у всі збори норм штатів введені так звані «статути про захист прав жертв зґвалтування», котрі обмежують можливості представників захисту по перехресному допиту потерпілих щодо їх сексуальної поведінки в минулому.

Були також прийняті статути, що рятують жертв зґвалтування від необхідності фізично бути присутнім на очній ставці зі звинуваченим під час процесу [3]. «Акт про неповнолітніх жертв злочинів», прийнятий у 1990 р., передбачає використання закритих телемереж для дачі показань неповнолітніми свідками, якщо має місце один з чотирьох досить розпливчасто сформульованих факторів:

1) дитина «нездатна дати свідчення перед судом через страх»;

2) існує реальна ймовірність того, що дитина отримає емоційну травму від давання показань у суді»;

3) дитина страждає «психічним або іншим розладом»;

4) має місце така поведінка обвинуваченого або його представників, яка «позбавляє дитину можливості продовжувати дачу показань».

Прокурор завжди грав важливу роль у винесенні вироку. До речі, ця роль стала ще більш значною після прийняття у 1984 р. Акту про реформування системи призначення вироку, плодами якого стали федеральні інструкції з призначенням вироку. Важливо зауважити, що однією з цілей створення інструкцій було обмеження розсуду судді у винесенні вироку. Це призвело до розширення розсуду прокурора в тому, що стосується вердиктів звинувачення і примусу громадян до співпраці.

Підводячи підсумок, вважаємо за необхідне відзначити, що сьогодні прокурор, в силу ряду соціальних і політичних факторів, став домінуючою силою в кримінальному судочинстві США, чого не можна нині сказати про Україну та участь прокурора в українському кримінальному провадженні, хоча є намагання цю ситуацію виправити [4].

В США його правові і процедурні повноваження продовжують розширюватися, суди все більше посилаються на розсуд прокурора. При відсутності різних юридичних обмежень зловживання обвинувальними повноваженнями посилило нерівність між обвинувачем та обвинуваченим.

З цього випливає, що інтереси правосуддя і справедливості регулюються і визначаються не такими формальними і неупередженими механізмами, як судді і суди присяжних, а прерогативами і повноваженнями звинувачення.

Література:

1. Юридична психологія (за ред. Л.І. Казмиренко, Е.М. Моісеєва). – Київ-КНТ. – 2007. – С. 162.

2. Гуценко К. Ф. Уголовный процесс западных государств / К.Ф. Гуценко, Л.В. Головко, Б.А. Филимонов. – М.: Зерцало, 2001.

3. Александров А.С. Новая теория доказательств [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.luaj.net/hode/406.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651–17.