Психология и
социология /12. Социальная психология
Єрмакова
Н. О.
к.психол.н, доцент кафедри практичної психології Сумського державного
педагогічного університету імені А.С. Макаренка, Україна
Бей А.О.
студентка ІV курсу НН ІПП
Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка, Україна
Провідні тактики та стратегії самопрезентації у старшокласників
Актуальність проблеми. Трансформаційні процеси у сфері
економічного, соціального, політичного та культурного життя України початку ХХІ
століття надзвичайно загострили проблему формування особистості, яка володіє
ефективними тактиками і стратегіями самопрезентації. Важливим для становлення успішної
самопрезентації як психічного утворення у старшокласників є правильна організація процесом управління враження про себе на основі знань про особливості соціуму, якому молода людина презентує себе, та її власних індивідуальних особливостей. Оскільки успішне
самоствердження, проектування траєкторії особистісного та професійного розвитку
старшокласників неможливі без свідомого використання ефективних стратегій і
тактик самопрезентації, теоретичне та емпіричне вивчення зазначеної проблеми є
надзвичайно актуальною для психологічної науки і практики.
Мета: здійснити теоретичний аналіз
деяких підходів до проблеми самопрезентації особистості та емпірично дослідити
провідні тактики та стратегії самопрезентації старшокласників.
Проведений
нами теоретичний аналіз проблематики самопрезентації особистості у зарубіжній і
вітчизняній психологічній науці свідчить, що більшість наявних класифікацій самопрезентації були представлені в зарубіжній психології, зокрема такими
вченими, як А.
Шутц, І. Джонс, Т. Піттман, Р. Баумайстер, М. Лірі, С. Лі, Б. Куіглі та ін. Серед вітчизняних
науковців велику увагу розробці даного питання приділили в своїх працях Г. В. Боpоздіна,
О. В. Михайлова, Ю. С. Крижанська О. В. Михайлова, О. А. Пікульова, В. П. Третьяков.
Початок
вивченню самопрезентації поклали работи, виконані в галузі досліджень «соціальної
драматургії» соціологом І. Гоффманом [1], які і дотепер залишаються
єдиною системною теоретичною концепцією розглянутого нами феномена. Так, на
даний момент у вітчизняній і зарубіжній психології немає однозначного трактування
поняття «самопpезентація». Незважаючи на відмінності в тлумаченні психологічної
сутності самопрезентації, більшість дослідників єдині в тому, що
самопрезентація є поведінковим вираженням «образу Я», в якому знаходять
відображення його когнітивний і афективний компоненти, та є способом
регулювання взаємодій суб’єкта з соціальним середовищем.
Зарубіжні
вчені І.
Джонс, Т. Піттман [3], С. Лі, Б. Куіглі [4], А. Шутц [5] переконані: для того, щоб
самопрезентація людини була успішною та ефективною, їй потрібно правильно
організовувати процес управління враженням про себе. Використовуючи певні
стратегії, техніки і тактики самопрезентації, з одного боку, людині потрібно
керуватись особливостями соціуму, якому вона презентує себе, з іншого –
враховувати власні індивідуальні особливості.
Сучасна
російська дослідниця О. А. Пікульова [2] розмежовує поняття тактики і стратегії
самопрезентації. Вчена зазначає, що тактика
самопрезентації – це короткостроковий поведінковий акт, що включає в себе
сукупність прийомів вербальної і невербальної поведінки з метою досягнення
певної мети, спрямована на створення бажаного враження у об’єкта самопрезентації.
Стратегією ж самопрезентації авторка
вважає в різній мірі усвідомлювану і плановану поведінку суб’єкта
самопрезентації, спрямовану на створення бажаного враження з урахуванням
довгострокових ідентичностей і з використанням певних тактик самопрезентації.
Проаналізуємо
детальніше теоретичні погляди зарубіжних вчених щодо стратегій і тактик
самопрезентації, оскільки вони були покладені основу проведеного нами
емпіричного вивчення проблеми. Так, А. Шутц запропонувала інтегративну класифікацію різних видів самопрезентації, які проявляються у різних формах самопрезентаційної поведінки [5]. Її класифікація заснованана аналізі двох змінних:
1)
провідних мотивів самопрезентації («виглядати добре» – отримувати соціальне схвалення) або «не виглядати погано» – уникати значущих втрат у соціальному схваленні);
2)
активності або
пасивності самопрезентаційної поведінки.
Дослідницею
було виділено чотири стилі самопрезентації: асертивний (assertive),
агресивний (offensive), захисний (protective) та спрямований на виправдання (defensive).
І.
Джонс та Т. Піттман [3] під самопрезентацією розуміють потребу розширювати і підтримувати вплив у міжособистісних стосунках, тобто у прагненні до досягнення влади. Вчені виділяють п’ять видів влади та пропонують відповідно п’ятьстратегій її досягнення:
·
намагання сподобатися
(ingratiating). Така стратегія зобов’язує оточуючих бути люб’язними, доброзичливими до суб’єкта, таким чином досягається «влада харизматичності»;
·
самопросування, самореклама
(self-promotion) людиною своєї компетентності дає«владу експерта»;
·
залякування (intimidation). Демонстрація сили зобов’язує оточуючих підкорятися, таким чином досягається «влада страху»;
·
пояснення прикладом (exemplification). Внаслідок демонстрації духовної переваги досягається«влада наставника»;
·
благання (supplication). Демонстрація слабкості дає суб’єкту, що дотримується
цієї тактики самопрезентації «владу співчуття».
С. Лі, Б. Куіглі
[4] з співавторами узагальнили всі наявні на той момент в наукових джерелах
концептуальні визначення самопрезентаційної поведінки, виокремивши у ній 5
стратегій і 12 тактик, причому останні поділили на ассертивні і захисні (див. табл.
1).
Таблиця 1
Стратегії
і тактики самопрезентаційної поведінки за С. Лі, Б. Куіглі
|
№ з/п |
Стратегія |
Тактики |
|
1. |
Ухилення (стратегію виокремлено за ознакою: «Відхід від
відповідальності і уникання рішучих дій ») |
·
виправдання із запереченням відповідальності (захисна тактика); ·
зречення (захисна тактика); ·
перешкоджання самому собі (захисна тактика). |
|
2. |
Аттрактивна поведінка (стратегію виокремлено за ознакою: «Поведінка, що
викликає сприятливе враження про суб’єкта самопрезентації » |
·
бажання сподобатися (ассертивна тактика); ·
вибачення (захисна тактика); ·
приклад наслідування (зразок для наслідування) (ассертивна тактика). |
|
3. |
Самозвеличення (стратегію виокремлено за ознакою: «Демонстрація
високої самооцінки та домінування ») |
·
приписування собі досягнень (ассертивна тактика); ·
перебільшення своїх досягнень (ассертивна тактика); ·
виправдання з прийняттям відповідальності (захисна тактика). |
|
4. |
Самоприниження (стратегію виокремлено за ознакою: «Демонстрація
слабкості») |
·
прохання / благання (ассертивна тактика). |
|
5. |
Силовий вплив (стратегію виокремлено за ознакою:«Демонстрація
сили і статусу») |
·
залякування (захисна тактика); ·
негативна оцінка інших (ассертивна тактика). |
Експериментальне
вивчення провідних
стратегій і тактик самопрезентації у старшокласників здійснювалось нами на базі
Сумської загальноосвітньої школи №18. Загальна кількість досліджуваних – 60
осіб (30 осіб – 9 класу і 30 осіб – 10 класу), віком 14-16 років. У емпіpичному
дослідженні зазначеної нами проблеми ми використали методику «Шкала вимірювання тактик самопрезентації» (С. Лі, Б. Куіглі і
ін.).
Результати дослідження показали, що найчастіше старшокласники
9-х класів використовують асертивні
тактики самопрезентації (53%). Причому, тактика «бажання сподобатися» притаманна
50% респондентів, а «негативна оцінка інших» виражена лише у 3% досліджуваних. Переважання
тактик захисного типу було виявлено у
47% учасників дослідження. Домінуючою серед них виявилася тактика «вибачення»
(у 34%). Іншими тактиками, менш характерними для старшокласників 14-15 років,
виявилися «перешкоджання самому собі» (7%) та «виправдання з прийняттям
відповідальності» і «зречення» (обрали по 3% досліджуваних).
Більшість досліджених нами 10-класників за даною
методикою (57%) обирають для власної самопрезентації тактики захисного типу. Решті 43%, що складає
меншу половину респондентів, притаманні асертивні
тактики самопрезентації. Серед тактик захисного типу домінуючими обрані:
«вибачення» (у 50% учасників дослідження); «перешкода самому собі» і «зречення»
– по 3%. Асертивні тактики у старшокласників 15-16 років були представлені наступним
чином: тактика «бажання сподобатись» виявилася провідною у 23% респондентів,
тактика «приклад для наслідування» домінувала у 7% досліджуваних, тактика «прохання /
благання» – у 10% і тактика «негативна оцінка інших» – у 3%.
На підставі обрання технік самопрезентації
старшокласниками, нами було визначено, що провідною стратегією як у
респондентів 14-15 років, так і 15-16-річних досліджуваних, виступає стратегія
«аттарактивна поведінка».
Таким чином, аналіз теоретичних підходів зарубіжних
і вітчизняних дослідників дає підстави вважати, що поняття успішної самопрезентації
є новим та малорозробленим
у психології. Здійснене нами емпіричне
дослідження провідних стратегій та тактик самопрезентації у старшокласників
показало, що існують тенденції до переважання у них двох тактик самопрезентації: тактики «бажання сподобатися» і тактики
«вибачення». Іншою виявленою нами тенденцією є схильність до використання
старшокласниками в якості провідної стратегії
«аттарактивна поведінка». Виявлені тенденції вимагають статистичного підтвердження
та необхідної корекційної і профілактичної роботи.
Література:
1.
Гофман И. Представление себя другим
в повседневной жизни / И. Гофман.
˗ М.:Директ-Медиа, 2007. – 546 с.
2.
Пикулёва О. А. К вопросу о содержании самопрезентации:
тактики и стратегии / О. А. Пикулёва // Имиджелогия-2005: Феноменология,
теория, практика : материалы Третьего Международного симпозиума по имиджелогии.
– М. : РИЦ АИМ, 2005. – С. 86–93.
3.
Jones E. E., Pittman
T. S. Toward a general theory of strategic selfpresentation
іn J. Suls. Psychological perspective
on the self. – Hillsdale, NJ: Erlbaum. – 1982. – P.
231–261.
4.
Lee S.-J., Quigley
B.M., Nesler M.S., Corbett A.B., Tedeschi J. Development
of a self-presentationtactics scale // Personality and Individual
Differences. – 1999. – V. 26. – P
4. – P. 701–722.
5.
Schutz A. Self-presentational tactics of talk-show
guests: a comparison of politicians, experts and entertainers // Journal of
Psychology. – 1998. – V 132. – Р 6. – P. 611–628.