Фізична культура і професійний спорт / 1.Фізична культура і спорт: проблеми, дослідження, пропозиції

Ананченко К.В.*, канд. наук з ФВіС, МСМК,

Перебійніс В.Б.*, МС СРСР, ІІІ дан дзюдо,

Пакулін С.Л. **, доктор екон. наук, академік УАННП, ІІ дан дзюдо

*Харківська державна академія фізичної культури

**Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України» (м. Київ)

Індивідуалізація техніко-тактичної підготовки та розвиток спеціальних швидкісно-силових якостей дзюдоїстів-ветеранів

Процес індивідуальної підготовки дзюдоїстів-ветеранів починається на етапі спортивного вдосконалення, коли в цьому віці, як правило, вже сформувалися індивідуальні пропорції тіла і проявилася схильність до рухової асиметрії. Весь період базової технічної та видів базової техніко-тактичної підготовки є загальноосвітнім, необхідним як в інтересах стратегічної спортивної підготовки, так і в інтересах всебічного фізичного розвитку дзюдоїстів-ветеранів. Етап спортивного вдосконалення включає в себе індивідуально-групову техніко-тактичну, індивідуально-групову тактико-технічну та індивідуально-групову тактичну підготовку дзюдоїста-ветерана. У цей період на тренуванні всі дзюдоїсти-ветерани повинні проходити одну тему, але кожен вирішує проблему своїм шляхом. Зміст всіх можливих шляхів було пройдено на етапах базової підготовки, коли кожен дзюдоїст-ветеран, незалежно від своїх особливостей, повинен був опановувати обов'язковою програмою. Причому індивідуальність буде проявлятися, насамперед: у асиметричності техніко-тактичного арсеналу; прихильності техніко-тактичного арсеналу до власних соматичних особливостей, особливо до пропорцій тіла дзюдоїста-ветерана ; прихильності тактики боротьби до морфофункціональних задатків. На нашу думку, надмірне захоплення фізичною підготовкою у ветеранському дзюдо є спробою компенсувати недоліки в техніко-тактичній підготовленості і наслідком психологічної невпевненості дзюдоїста-ветерана у своїх силах. За тієї умови, що дзюдоїст-ветеран високого класу за своїми функціональними показниками відповідає елементарним модельним вимогам, основне його завдання – бути техніко-тактично підготовленим до зустрічі не тільки з ймовірними супротивниками, але до зустрічі з будь-яким незапланованим спортсменом.

Індивідуальна підготовка дзюдоїста-ветерана проти найбільш ймовірних противників може пройти даремно у зв'язку з відсутністю на майбутніх змаганнях очікуваного суперника, а поява нового виявиться неприємною несподіванкою. Доцільно організовувати техніко-тактичну підготовку дзюдоїста-ветерана таким чином, щоб кожен спортсмен змушений був побувати протягом тренування у всіх можливих у змагальному двобої ситуаціях. Крім того, враховуючи можливість виникнення монотонності у зв'язку з тривалим перебуванням дзюдоїста-ветерана на татамі, а також для більш глибокого закріплення отриманих навичок, необхідно частіше міняти завдання з тим, щоб підвищити емоційний фон заняття.

Інтенсивність виконання вправ і обсяг розвитку спеціальних швидкісно-силових якостей дзюдоїста на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень взаємопов'язані. На початку процесу розвитку швидкісно-силових якостей вправи виконуються переважно з «близькограничною» інтенсивністю (80–90 % від максимуму) і застосовується найбільший обсяг за рахунок широкого використання спеціально-допоміжних вправ. Надалі, у міру підвищення рівня швидкісно-силової підготовленості, необхідно в оптимальних дозах використовувати «співграничну» (90–95 %) і «граничну» (100 %) інтенсивність. При систематичному виконанні вправ з «співграничною» інтенсивністю обсяг їх трохи зменшується. Найменшим він стає при систематичному використанні «граничної» інтенсивності. Важливо підкреслити, що виконання вправ в обсязі, рівному 90–95 % від можливого обсягу, сприяє найбільш плавній динаміці розвитку швидкісно-силових якостей дзюдоїстів на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень. Застосування засобів в обсязі, рівному 100 %, з використанням «співграничної» і «граничної» інтенсивності забезпечує більш «форсоване» досягнення найвищих показників розвитку швидкісно-силових якостей дзюдоїста-ветерана.

Ми вважаємо доцільним використовувати кілька варіантів розвитку швидкісної сили дзюдоїстів на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень: 1) вага обтяження 30–70 % від максимуму. Рухи виконуються 6–8 разів на спокійному темпі, що дозволяє сконцентруватися на високошвидкісному початку кожного повторення, з граничною швидкістю. У серії виконуються 2–4 підходи з відпочинком 5–7 хв. В одному занятті 2–3 серії повторень з активним відпочинком між серіями в 7–10 хв.; 2) в якості основи застосовується вправа статодинамічного характеру, в якому після 2–3 ізометричних напружень у межах 60–80 % від максимального слід швидкий рух з подоланням обтяження, рівного 30% від максимального. Для виконання ізометричної напруги використовується вантаж, який утримується блоковим пристроєм зі спеціальним упором. В одному підході – 3–5 рухів з довільним відпочинком. У серії виконуються 2–3 підходи з відпочинком 5–7 хв. В одному занятті 2–3 серії з паузами для відпочинку 7–10 хв.; 3) вправа, яка спрямована на розвиток переважно стартової швидкості, зокрема стартової сили м'язів дзюдоїста на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень. Обтяження 60–65 % від максимального. Виконується коротке сконцентроване вибухове зусилля, що дає тільки стартовий рух обтяженню і тільки на початковому відрізку його шляху. В одному підході – 3–5 рухів з довільним відпочинком. У серії виконуються 2–3 підходи з відпочинком 5–7 хв. В одному занятті 2-3 серії з паузами для відпочинку 7–10 хв.

Також доцільно протягом тижня в тренувальний процес дзюдоїстів на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень один або два рази необхідно включати вправи з амортизаційним джгутом. Виконується 3 або 4 підходи, час одного підходу – 3 хвилини, відпочинок між підходами – 7 хвилин. Час одного підходу дорівнює часу одного двобою дзюдоїстів на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень, без урахування додаткового часу.

Доцільно використовувати колове тренування, спрямоване на вдосконалення швидкісно-силової підготовленості дзюдоїстів на етапі виходу зі|із| спорту вищих досягнень. Вправи виконувалися в максимальному режимі. Завдання виконується в 4 підходи, в підході 2 кола. Воно складається з 20 с. роботи та 10 с. відпочинку та переходу на інший снаряд. Під час відпочинку між підходами (12 хв.) здійснюється вдосконалення кидків (наприклад, кидки через спину з колін, з різних захоплень). Кількість кидків – 30 разів.