д.г.н. Воловик В. М., бакалавр Павличко Б. В.

Вінницький державний педагогічний університет, Україна

Методологічні засади естетичної оцінки ландшафтів

Внутрішня рiзноманiтнiсть ландшафтів, переважно їх морфологічна структура, визначає естетичні якості. Завдяки поєднанню природних умов та рекреаційних ресурсів використовується поняття «рекреаційної привабливості ландшафту», яка проявляється через його характерні риси (натуральні рекреацiйнi ресурси, етнокультурні пам’ятки, об’єкти рекреаційного господарства), які є атракційних осередком для рекреантiв [1]. Атракція має оглядове значення, особливо з точки зору психофізичного стану її оцiнювачiв. Рекреаційна привабливість ландшафту означає ступінь тяжіння рекреантів до нього i пов’язаний з кiлькiстю існуючих у ньому (чи властивих йому) умов, ресурсів, об’єктів та явищ, на які є естетичний попит відповідного виду рекреації. Трактування цього терміну може відбутись i у іншому аспекті, коли для різних етнiчних груп, один i той самий вид ландшафту може мати різний ступінь привабливості (наприклад, тундра – для ескімосів та українців). У випадку, коли один і той самий ландшафт може використовуватись для різних видів рекреації, тоді можна стверджувати, що існує iнтегративна (або універсальна) «рекреаційна привабливість ландшафту». Але зв’язок між морфологією ландшафту і його емоційним впливом на рекреанта достатньо складний i не завжди об’єктивно оцінюється.

Оцінювання естетики ландшафтних комплексів розпочалось у 60-х роках ХХ сторіччя, що зазначено у відповідних правих документах (The multiple use sustained yield act of 1960; Natural enviromental policy act of 1962), де зазначено, що лісові ландшафти повинні розглядатись не тільки як запас деревини, а як території, цінні для суспільства з погляду на інші ресурси, у тому числі й естетичні. Дослідження естетики ландшафту спочатку відбувалось у Північній Америці, а потім – у західноєвропейських державах. Естетична оцінка, щоразу частіше, враховувалась для визначення перспективних рекреаційних територій, а також при делімітації ландшафтних комплексів, призначених для охорони. У США такий вид оцінки використовується для проектування ландшафтно-естетичних трас. Естетичну привабливість ландшафту трактували як компонент ціни при купівлі та продажу нерухомості.

Ззаначимо, що оцінка естетики ландшафтних комплексів є засобом, поліпшуючим можливості для розвитку відпочинкових та оздоровчих видів рекреації. Це визначається системою природничих методів, виразно стимулюючих людську діяльність, і навпаки, у одноманітних чи позбавлених гармонії ландшафтних комплексах – ця активність піддається послабленню.

Серед способів естетично оцінки ландшафтів найпоширенішим є фізіономічний. К. Войцеховський [4] зазначив, що ландшафт – це обличчя (дослівно – фізіономія, авт.) довкілля. Більшої переваги він надає краєвиду, обмеженому складом геокомпонентів, ніж дослідженням внутрішньої структури ландшафтного комплексу, хоча зрозуміло, що кожний з них, характеризується певним набором взаємопов’язаних рис, маючи свої, специфічні, фізіономічні ознаки.

Естетична привабливість ландшафту є функцією його атракційності, що ототожнюється з диференціацією чи контрастністю. Європейські вчені [2] трактують термін диференціації неоднозначно, що виражається у комплексності, змінності, унікальності й підраховуванні меж ландшафтних комплексів. Кожна з цих рис повинна бути визначена й використана через інші у тому ж значенні. Без використання такого інтегративного способу, праці різних авторів можуть бути просто не порівняльні.

У дослідженнях, пов’язаних з естетичними аспектами [3] показано, що «скелет» видимого ландшафту створюється формами рельєфу, натомість рослинність є причиною утворення його істинних типів структури. Поверхневі води (річки й озера) відіграють у ландшафті загальну роль. Вони є його елементом, але й водночас утворюють певний уклад, нарівні з рослинністю, так і з формами рельєфу і повинні розглядатись разом з ними. Використання земельних ресурсів можна трактувати як показник змін, впроваджених людиною, але у краще розташованих територіях, види природокористування повторюються одноманітно і їх структура повинна враховуватись при аналізі естетичної привабливості ландшафту.

Максимальна привабливість виміру комфорту може бути тоді, коли спостерігач не відчуває жодних загроз, ускладнюючих оцінку атракційності ландшафту, а привабливість, близька до нуля, коли вплив оточення, практично унеможливлює оцінку, повинна дорівнювати найнижчій мірі частково оцінених аспектів гармонії (гармонія змісту, гармонія форм і пропозиції, гармонія кольору й текстури). Існує також суб’єктивна можливість оцінки гармонії ландшафтного комплексу. Її мірою може бути сума кутових секторів, які вміщують негармонійні елементи. Останні атрибути ландшафту оцінюються за допомогою методу бонітації.

Потрібно зазначити, що сьогодні не недостатньо праць, які розкривають кожну з конкретних ситуацій естетичної оцінки ландшафтів. Можливо, що зі збільшенням їх кількості, з’явиться можливість для здійснення оцінки естетичної привабливості ландшафтних комплексів, у тому числі, з використанням інтегральних показників.

Література:

1. Воловик В. М. Рекреаційний потенціал та рекреаційна привабливість ландшафтних комплексів регіону \\ Краєзнавство й туризм: освіта, виховання, стиль життя : Матеріали міжнародної науково-методичної конференції (1-3 жовтня 1998 р., м. Херсон) / В. М. Воловик. – К. : Реформа, 1998. – С. 206-209.

2. Arthur L. Scenic assesment: an overview / L. Arthur, T. Daniel, R. Boster. – Landscape planning. – vol.4. – № 2. – 1977. – p. 128.

3. Sadler B. Environmental aesthetic / B. Sadler, A. Carlson. – Western Geographical Series. – vol.20. Dept. Of Geography. Un. Of Victoria. – 1982. – p. 217.

4. Wojciechowski K. Problemy percepcji i oceny estetycznej krajobrazu / K. Wojciechowski. – Rozprawy habilitacyjne UMCS. – XXVII, Lublin. – 1986. – s. 85.