Історія науки і техніки
К.т.н. Бей Р.В.
ДНУ «Український науково-дослідний інститут спирту і
біотехнології продовольчих продуктів»
Вчені Української сільськогосподарської академії у
вирішенні проблеми механізації тваринництва
У становлення і розвиток наукових основ механізації
тваринництва значний внесок зробили вчені Української сільськогосподарської
академії (УСГА), на базі якої розроблено теоретичні і методологічні засади механізації
трудомістких виробничих процесів, інтенсивні та ресурсозберігаючі технології
виробництва продукції тваринництва. Вивченню історичного досвіду слід надавати
важливого значення при подальшій оптимізації системи галузевої
науки та освіти, пошуку ефективних шляхів їхньої інтеграції.
Початок інституціоналізації науки з механізації тваринництва
на українських землях відноситься до 1898 р., коли була організована кафедра
сільськогосподарських машин при Київському політехнічному інституті (КПІ), де
студенти вивчали курси землеробської механіки та конструювання
сільськогосподарських машин. У її становлення вагомий внесок зробив професор
В. Л. Кирпичов, автор першого систематизованого курсу «Деталі машин»
(1881), а також фундаментальної наукової праці «Опір матеріалів. Вчення про
міцність будівель і машин» (1894). Учений читав курси опору будівельних матеріалів,
вантажопідйомних машин і побудови деталей машин. В основу навчального процесу
покладав вивчення предметів у тісному зв’язку з науковим експериментом,
пропагував організацію польових випробувань землеробської техніки [4].
Досить відомою в Російській імперії стала станція
випробування сільськогосподарських машин і знарядь, створена при КПІ професором
К. Г. Шиндлером. Вона комплектувалася буряковими та іншими сівалками,
дисковими культиваторами, молотарками, косарками, які закупляли в європейських
країнах, США та Канаді. У 1915 р. на станції налічувалося 98 видів
сільськогосподарських машин і пристроїв, вона слугувала зразковою базою для
навчально-практичної на науково-дослідної роботи. К. Г. Шиндлер вдало поєднав основну діяльність випробувальної станції, де відпрацьовувалися
рекомендації конструкторам стосовно вдосконалення землеробських машин і знарядь
з учбовим процесом, започаткувавши Київську школу підготовки спеціалістів вищої
кваліфікації. Підготував низку фундаментальних наукових
праць, що мали наукове і практичне значення, зокрема «Теорія і конструкція
орних знарядь» (1903), альбом «Политипажи, эскизы и
чертежи машин-орудий современного сельского хозяйства» (1903) [4].
Після організації на базі сільськогосподарського відділення
КПІ самостійного сільськогосподарського ВНЗ, у його структурі створено кафедру
механізації сільського господарства (1922), у становлення якої зробили значний внесок: Л. П. Крамаренко,
П. Ф. Вовк, В. В. Заморський, І. А. Кухаренко та ін.
Перший на українських землях факультет механізації сільського господарства засновано 10 серпня 1929 р. при Київському сільськогосподарському
інституті (КСГІ) за рішенням спільного засідання колегій НКО УСРР і НКЗ УСРР.
Базою для цього слугували технічні кафедри КСГІ, кафедри сільськогосподарського
машинобудування КПІ, Білоцерківського політехнікуму. Однак, розгортанню
навчально-освітнього процесу цього періоду не сприяли часті реорганізації
закладів, зміни їх підпорядкованості. Так, згідно з постановою РНК УСРР «Про
реорганізацію ВНЗ і ВТЗ і передачу їх у відання відповідних Наркоматів» від 12
липня 1930 р. багатогалузеві інститути було перетворено в самостійні навчальні
заклади, спеціалізовані за різними галузями. З огляду на це восени 1930 р. на
базі КСГІ організовано Інститут механізації і електрифікації сільського
господарства [3].
Враховуючи переваги багатофакультетних навчальних
закладів (стосовно матеріальної бази, умов для навчальної і науково-дослідної
роботи, забезпеченості науковими кадрами), у другій половині 30-х років
створювали ВНЗ політехнічного типу. Змінилася також система їх підпорядкування,
якщо раніше вони знаходилися в системі створеного в 1928 р. Головного
управління вищих і середніх технічних навчальних закладів СРСР (Головвтуз), а
за НКО республік залишалося програмно-методичне керівництво ВНЗ незалежно від
відомчої підлеглості, то з 21 травня 1933 р. вони підпорядковувалися
Всесоюзному комітету у справах вищої школи, створеному при ЦВК і РНК СРСР. У
1935 р. Інститут механізації і електрифікації сільського господарства приєднано
до Київського інституту агрохімії і ґрунтознавства та агроекономічного
інституту з утворенням КСГІ, який мав у своєму складі факультет механізації і
електрифікації сільського господарства [3].
У 1939–1940 роках на факультеті механізації сільського
господарства функціонували обладнані лабораторії: ґрунтообробних і посівних
машин, молотарок і комбайнів, зерноочисних і спеціальних машин, хромування,
металізації, зварювання, електрообладнання, випробування автотракторних двигунів,
лабораторія-ливарня, кабінет деталей і моделей сільськогосподарських машин.
Лабораторія автотракторних двигунів мала випробувальну станцію, обладнану
необхідною апаратурою. У лабораторії тракторів і автомобілів були основні марки
цих машин, підготовлені до проведення лабораторно-практичних занять. У становлення факультету вагомий
внесок зробив його декан Й. П. Могильний,
який читав лекції на кафедрі опору матеріалів і дерева, а згодом на
кафедрі ремонту сільськогосподарських машин, тракторів і автомобілів. Розробляв
найменш досліджену на той час проблему – ремонту сільськогосподарських машин [5].
До розгортання на базі факультету системних наукових
досліджень доклали зусиль професори П. М. Василенко та А. О. Василенко. Так, П. М. Василенко провів експериментальні
дослідження, які стосувалися сівби і були використані для вибору оптимальних
робочих органів тракторних сівалок вітчизняної конструкції. У цей період
опублікував кілька фундаментальних наукових праць: «Опір ґрунтів стисненню як
один із факторів, які визначають роботу сільськогосподарських знарядь» (1933),
«Опір ґрунтів зсуву» (1934) та ін. А. О. Василенко розробив низку важливих
теоретичних і практичних питань, зокрема кінематику та динаміку різальних
апаратів жниварських машин. Результати наукових досліджень були покладені в
основу уніфікації і стандартизації посівних, збиральних та інших машин, що
випускалися в той час на заводах сільськогосподарського машинобудування і мали важливе значення для кормовиробництва для практичних потреб
тваринництва [3].
У
довоєнний період активну науково-дослідну роботу розгорнула кафедра
експлуатації машинно-тракторного парку на чолі з Ю. К. Кіртбая та
кафедра сільськогосподарських машин, якою завідував О. М. Карпенко.
Виконувалися роботи: «Дослідження технологічного процесу оранки», «Експериментально-теоретичне
обґрунтування оптимального завантаження трактора», «Розробка регенераційної
установки для тракторних масел» та ін.
На шляху розвитку науки про механізацію 1941–1944 роки
позначилися призупиненням навчального процесу та дослідницької діяльності,
зумовленими воєнними подіями. Згідно з урядовими постановами галузеві ВНЗ і
науково-дослідні установи були евакуйовані вглиб країни, де продовжували
підготовку фахівців вищої кваліфікації. Так, 26 липня 1941 р. розпочато
евакуацію КСГІ до Алма-Ати, де його було об’єднано з Казахським сільськогосподарським
інститутом. Після реевакуації інститут продовжив підготовку фахівців у галузі механізації
сільського господарства у складі кафедр: сільськогосподарських машин, тракторів і автомобілів, експлуатації машинно-тракторного парку, ремонту
сільськогосподарських машин та ін. [4].
Кафедру ремонту сільськогосподарських машин з
1950 р. очолював професор В. С. Крамаров. Наукова і методична
діяльність ученого сприяла підвищенню методологічного і теоретичного рівня
вивчення курсу ремонту тракторів, автомобілів і сільськогосподарської техніки. Він
уперше в УРСР розробив програму цього курсу, обґрунтував теоретичні основи
проектування підприємств сільськогосподарської ремонтної моделі, започаткував
науковий підхід до організації і оснащення ремонтних підприємств [1].
У діяльність кафедри
тракторів і автомобілів вагомий внесок зробили В. Г. Кузьмінський,
Л. К. Головінський, М. Н. Бенедикт,
М. М. Настенко, спрямовуючи її наукові дослідження на розроблення
основ механізації сільськогосподарських середовищ і матеріалів, взаємодії
робочих органів сільськогосподарських машин з матеріалами й середовищами,
оптимізацію параметрів та режимів роботи робочих органів сільськогосподарських
машин, підвищення економічних показників енергетичних установок.
Кафедрою
сільськогосподарських машин проводилися дослідження з розроблення механізованих технологій та сільськогосподарських машин, адаптованих до
системи точного землеробства та кормовиробництва для тваринництва, мобільних
самохідних енергетичних засобів з технологічними модулями для виконання
польових робіт. У їх розгортання
значний внесок зробили П. М. Василенко, П. І. Кондратюк та
ін. [2].
Визначальною подією цього періоду була
організація відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 1 липня
1954 р. на базі Київських сільськогосподарського і лісогосподарського
інститутів першої навчальної академічної установи – Української академії
сільськогосподарських наук (УСГА), що підпорядковувалася Міністерству
сільського господарства СРСР. В наступні десятиріччя вона виконувала функцію
основного базового ВНЗ з підготовки інженерних кадрів вищої кваліфікації.
Розширилася структура і активізувалася науково-дослідна
робота академії. Функціонували кафедри сільськогосподарських машин,
експлуатації машинно-тракторного парку, тракторів і автомобілів, технології металів та надійності
і довговічності машин, охорони праці, механізації тваринництва
та ін. Зокрема, кафедру механізації
тваринництва створено в 1960 р. У її становлення значний внесок зробили І. Т. Осьмак,
П. І. Кондратюк, В. М. Синявський, А. А. Яворський,
Д. С. Чубов, І. І. Ревенко. При кафедрі були створені
комплексні міжфакультетські технологічні лабораторії, здійснювалося комплектування
новим обладнанням [5]. Основними науковими здобутками цього періоду є розроблення технологічних
процесів та нових технічних засобів з механізації роздавання кормів, які
використані в конструкціях кормороздавачів КТУ-10 та КУТ-3, методики
розрахунків агрегатів для теплової обробки кормів (В. М. Синявський,
А. А. Яворський). Ученими кафедри розвинуто теорію подрібнення, теоретичні положення та методики розрахунку
молоткових подрібнювачів кормів. Розроблено кількісні критерії та класифікації
матеріалів за їх здатністю до подрібнення та впроваджено у виробництво нові
технічні рішення молоткових подрібнювачів кормів. Обґрунтовано системи
принципів ресурсозбереження при виробництві продукції тваринництва (І. І. Ревенко) [3].
Завідування лабораторією машинного
доїння і первинної обробки молока здійснював А. І. Фененко. Провів
теоретичні і експериментальні дослідження молоковакуумної системи доїльних
установок, розробив новий спосіб машинного доїння, який забезпечив стимулюючий
ощадний режим виведення молока із вимені корів і покладений в основу створення
параметричного ряду технічно надійних енергозберігаючих доїльних установок [2].
У діяльність кафедри
технології металів значний внесок зробили професори Б. І. Костецький
та А. С. Опальчук. Так, Б. І. Костецький створив новий науковий напрям в теорії
спрацювання деталей машин, дав класифікацію явищ спрацювання за ознаками ведучих
процесів руйнування поверхонь і деталей, у зв’язку з чим було розроблено
комплексну методику наукових досліджень і створено відповідні машини тертя. Розробив
теоретичні основи окислювального спрацювання. А. С. Опальчук
спрямовував науково-дослідну роботу кафедри на розв’язання проблем підвищення
надійності сільськогосподарської техніки шляхом вдосконалення зміцнюючих
технологій та способів виготовлення деталей машин [2].
Активну наукову діяльність на базі кафедри опору матеріалів та прикладної
механіки розгорнув І. А. Цурпал. Розробив теорію фізично нелінійних
тіл та теорію руйнування матеріалів і конструкцій за наявності концентраторів
типу отворів, тріщин, включень, що дало змогу зменшити матеріаломісткість і
підвищити надійність машин, конструкцій, обладнання. Здійснював роботу з
розробки нових механіко-математичних моделей матеріалів і конструкцій та
створення нових робочих органів для малогабаритної, багатофункціональної
сільськогосподарської техніки [2].
Таким чином, у становлення наукових основ механізації тваринництва вагомий
внесок зробили вчені УСГА, на базі якої було розроблено техніку машинного
доїння і первинної обробки молока, приготування і роздавання кормів,
водозабезпечення та прибирання гною тощо. При УСГА створено першу постійно
діючу кафедру та факультет з механізації сільського господарства. Становлення
системних наукових досліджень з механізованого виконання трудомістких
виробничих процесів тваринництва відбулося лише в 1960 р., після створення
спеціалізованої кафедри з механізації тваринництва.
Література
2.
Вчені у галузях механізації, електрифікації та меліорації
/ УААН; наук. ред. М. К. Лінника. – К.: Аграрна наука, 2000. – С.
13–14. – (Серія «Українські вчені-аграрії ХХ ст.», кн. 3).
3.
Діденко В. В. Нарис історії
Національного аграрного університету (до сторіччя заснування) / Діденко
В. В. – К. : Аграрна наука, 1998. – 175 с.
4.
Развитие механизации и электрификации сельского хозяйства Украинской ССР / П. М. Василенко, Н. П. Барабан, И. А. Коваль и др., АН УССР,
Ин-т истории. – К. : Наукова думка, 1988. –
472 с.