Толочко І. М.

Обласний навчально-методичний центр підвищення кваліфікації працівників культосвітніх закладів Департаменту культури і туризму Харківської області державної адміністрації

ВИВЧЕННЯ ДОСВІДУ ВИКЛАДАННЯ ПОЧАТКОВОГО КУРСУ ІСТОРІЇ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА В ШКОЛАХ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Соціально-економічні зміни в усіх сферах життя суспільства ведуть до перегляду ціннісних орієнтирів у мистецькій освіті. Головною ціллю стає не кількість знань і умінь, а гармонійний розвиток дитини, підготовка її до життя, психологічна і соціальна адаптація. Тільки гармонійний розвиток – фізичний, моральний, розумовий, інтелектуальний, забезпечує всебічний розвиток особистості. Спокон віку «Працею душі» філософи називали оволодіння мистецтвом. У навчанні «Історія мистецтв» будь-якого напрямку, як дисципліна,є доволі складним комплексом знань. Тому на початковому етапі – етапі дитячої школи естетичного виховання, важливо зацікавити учня, надихнути його бажанням творити, вчитися, інтелектуально збагачуватися тощо [3, 5, 6, 8].

Предмет «Початковий курс історії хореографічного мистецтва» є фундаментом формування світогляду учнів у галузі хореографічного мистецтва. Він ознайомлює з основними особливостями хореографії різних історичних епох, стилів, напрямків, балетної термінології, з творчістю видатних митців хореографії минулого та сучасного, надає можливість вивчити становлення та розвиток мистецтва балету, танцю [1, 2, 4, 7].

Вказане обумовило мету нашого повідомлення – представлення результатів вивчення досвіду викладання початкового курсу історії хореографічного мистецтва в школах естетичного виховання Харківщини.

Згідно з типовими навчальними планами, затвердженими МКУ 11.08.2015р. № 588, «Початковий курс історії хореографії» як груповий предмет викладається з 4 по 8 клас. Години викладання повинні відповідати навчальному робочому плану закладу.

Залучення учнів до вивчення світової спадщини теорії хореографічного мистецтва має відбуватися поступово, від простого до складного. Завжди слід прагнути зацікавити учнів предметом, познайомити їх з основними поняттями, етапами розвитку хореографи.

При викладанні слід спиратися на навчальні посібники, монографії, збірки репродукцій, кіно фото відео матеріали, лекції з використанням мультимедійних засобів.

До кожного заняття мають бути окреслені його цілі і завдання, які відображені у затвердженому робочому плані з предмету. Викладач повинен враховувати рівень загального та хореографічного розвитку учнів, їх вікові особливості.

У викладанні слід якомога ширше використовувати знання учнів з інших предметів. Правильне використання між предметних зв'язків сприяє більш активному і міцному засвоєнню навчального матеріалу. У наслідок творчої співпраці з колегами є можливість уникнути непотрібного дублювання, досягти раціонального використання навчального часу.

Бажано знайомити учнів з хореографічними виставами і постановами класичного, національного та сучасного напрямів. Слід знайомити учнів з літературою про хореографію, журнальними та газетними статтями, рецензіями та відгуками на постановки.

Рекомендується проводити зустрічі з режисерами, акторами, хореографами, організовувати відвідування театрів, музеїв, виставок, перегляд фільмів-балетів.

Необхідно створювати умови для активізації творчих можливостей учнів – а саме: доручати їм підготовку невеликих повідомлень на певні теми, організовувати дискусії, обговорення побаченого балетного спектаклю, виступу хореографічного ансамблю, фільму-балету, надрукованої статті, рецензії тощо.

Цікавою формою роботи з учнями молодшого віку буде проведення конкурсу малюнків, оповідань, виробів декоративно-прикладного мистецтва тощо задля закріплення отриманих знань, вражень та навичок.

З’ясовано, що у межах навчальної програми для реалізації цілей та завдань предмету є продуктивними наступні методи роботи:

· словесні – усне викладання (бесіда, розповідь, лекція, роз’яснення);

· наочні – демонстрування наочних посібників;

· інструктивно-практичні – самостійна робота учнів, вправи по ілюструванню, практичні завдання;

· інтегровані – сполучення форм роботи і подачі матеріалів декількох предметних областей, використання міжпредметних зв’язків;

· аналітичні – розвиток логічного мислення, порівняння, узагальнення;

· інформаційно-узагальнюючі – доповіді, реферати, есе тощо.

Одним з допоміжних засобів отримання інформації з предмету є самостійна робота учнів з фаховою літературою.

У навчальному процесі сьогодення дуже актуальним є використання новітніх технологій, насамперед сучасних інформаційних комп’ютерних технологій, що дозволяє: активізувати пізнавальну діяльність учнів; забезпечити доступ до різноманітних довідкових систем; покращити взаємовідносини з учням «далекими» від предмету; забезпечити високу ступень диференціації навчання; збільшити об’єм виконаної роботи на заняттях; формувати навички дослідницької діяльності учнів.

До основних найбільш часто використовуваних форм з організації навчального процесу у школі естетичного виховання можна віднести: урок, консультацію, бесіду, виконання реферату.

Урок – характеризується єдністю дидактичних цілей і завдань. Навчальний процес повинен містити: організаційну частину, викладення нового матеріалу, усвідомлення та закріплення інформації, форми контролю і самоконтролю. При цьому на кожному уроці повинні вирішуватися і виховні завдання.

Реферат – форма роботи, яка дозволяє самостійно засвоїти один з розділів програми (тему, частину теми). Виконання реферату доцільно використовувати як один з видів заключної атестації з предмету.

Бесіда – один з найпоширюваних методів роботи, включаючий у себе розповіді викладача, спілкування з учнями у формі диспуту, або «питання-відповідь».

Консультації – відбуваються з ціллю підготовки учнів до контрольних уроків, заліків, іспитів, олімпіад. Можуть проводитися додатково або за рахунок резерву навчального часу. У випадку, коли консультації проводяться розосереджено, резерв навчального часу використовується на самостійну роботу учнів та на методичну роботу викладачів.

У процесі викладання та спілкування з учнями велике значення, з методичної точки зору, набувають питання викладача. Вони мають бути ефективним засобом до посилення активної розумової роботи учнів, а тому повинні бути вірно сформульовані, сприяти направленню думки учнів. Завдання таких питань – допомогти розумовому розвитку учнів, просувати та закріплювати їх знання, формувати грамотне мислення, удосконалювати мову. Це завдання зобов’язує викладача не тільки систематизувати всі свої питання на уроках, але і обмежувати їх кількість. Бо багатопитанність – це недолік, вірний показник малозмістовності питань. Тому має значення не кількість питань, а їх точність,характер, послідовність.

Вивчення показало, що до найбільш поширених засобів стимуляції зацікавленості учнів до занять доцільно віднести та рекомендувати використання у педагогічній практиці:

· участь в конкурсах, олімпіадах, проектах;

· підготовка до творчих змагань, як додаткову мотивацію до подальшої поглибленої роботи;

· елективні курси, які дають можливість отримати додаткові знання;

· індивідуальну роботу викладача з учнем;

· використання сучасних комп'ютерних технологій.

Різноманітні форми роботи значно стимулюють інтерес учнів до опанування історії хореографічного мистецтва.

Велика увага має приділятися організації самостійної роботи учнів. Метою цього напрямку роботи є: формування в учнів здібностей до саморозвитку; творче використання учнями отриманих знань; формування уміння використовувати фахову і довідкову літературу.

До видів самостійної роботи учнів доцільно віднести – виконання домашнього завдання; підготовка доповідей, рефератів, повідомлень; відвідування закладів культури (театрів, філармоній, концертних залів, музеїв, бібліотек).

Функції самостійної роботи мають базуватися на окремих видах діяльності: освітянський (систематизація та закріплення знань); розвиваючій (розвиток пізнавальних можливостей учнів – уваги, пам'яті, мислення, мови, уміння самостійно добувати знання із всіляких джерел); виховній (виховання навичок культури розумової праці, самоорганізація, самоконтроль, самостійність, старанність).

Досвід показує, що систематична самостійна робота сприяє кращому засвоєнню знань, формує навички у самоосвіті, плануванні і організації навчального часу, розвиває пізнавальні і творчі здібності, розширює світогляд.

На прикінці кожної навчальної чверті (півріччя) рекомендовано провести підсумковий або контрольний захід. Форма і зміст контрольного заходу за підсумками теми чи розділу визначаються викладачем. Контрольний захід за підсумками великого розділу повинен включати в себе завдання з усіх попередніх навчальних розділів. Підсумки обговорюються на педагогічній нараді (або на засіданні відділу).

З методичної точки зору рекомендується, по закінчені вивчення предмету «Початковий курс історії хореографії» у 8 класі, проводити контрольний захід. Форма заходу може бути різною – екзамен, тестування, усне опитування, письмове завдання, написання реферату, тощо (див. рис.).

Рис. Основні форми контрольних заходів викладання початкового курсу історії хореографічного мистецтва

Висновки.

1. Засвоєння програми передбачає набуття учнями досвіду творчої діяльності, знайомство з найвищими досягненнями світової культури: з відмінними особливостями хореографічного мистецтва різних історичних епох, стилів, направлень; з етапів розвитку світового балетного мистецтва; з засобів створення образів у хореографії; з навичок вміти написати фаховий реферат, доповідь, тощо.

2. Вивчення дисципліни забезпечує отримання учнями знань з основ музичної грамоти, елементів музичної мови, побудови класичних музичних форм.

3. За підсумком відбувається формування в учнів професійного інтересу до танцю, якісне і усвідомлене засвоєння навчального матеріалу, краще професійне орієнтування випускників хореографічних відділень (класів) шкіл естетичного виховання.

Література:

1. Бахрушин Ю.А. История русского балета. – М.: Просвещение, 1973. – 336 с.

2. Блок Л.Д. Классический танец. История и современность. – М., 1999. – 550 с.

3. Боголюбская М.С. Музыкально-хореографическое искусство в системе эстетического и нравственного воспитания. – М., 1983. – 210 с.

4. Васильева-Рождественская М. Историко-бытовой танец. – М.: Искусство, 2001. – 252 с.

5. Матеріали науково-методичного семінару з проблем розвитку початкової хореографічної освіти, К.: ДМЦНЗКіМУ, 2006, – 34 с.

6. Станішевський Ю.О. Балетний театр Радянської України. Шляхи і проблеми розвитку. – К.: Музична Україна, 1985. – 240 с.

7. Фокин М. Против течения. – Л.-М.: Искусство, – 1962 – 176 с.

8. Шевчук А. Жанрові скарби української хореографії // Палітра педагога, 2008. – № 5. – С. 3-6.