Педагогика / Проблемы підготовки специалистов

Давидченко І. Д.

Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Періоди розвитку поняття «лінгвокультурологічна компетентність» у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладах

У історії розвитку поняття «лінгвокультурологічна компетентність» у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів ми виділяємо три періоди: перший – з 60-х років XX століття до 90-х років XX століття; другий –  з 90-х років XX століття до кінця XX століття; третій – з початку XXI століття до теперішнього часу.

Охарактеризуємо детальніше вказані періоди.

1. Період з 60-х років XX століття до 90-х років XX століття становлення терміну «компетентність» у кінці 1960-х – початку 1970-х рр. у західній науці зв'язується з появою особливого напряму досліджень – компетентністного.

1984 року Джон Равен у своєму дослідженні «Компетентність у сучасному суспільстві» наводить розгорнуте визначення компетентності, трактуючи її як життєвий успіх в соціально значимої сфері [3], викладає свої уявлення про природу компетентності, розрізняє види компетентності і здійснює їх класифікацію. У кінці періоду з'являються дослідження поняття «Професійна компетентність», доцільність введення якого обумовлена широтою його змісту, інтеграційною характеристикою, об'єднуючою такі поняття, як «професіоналізм», «кваліфікація», «професійні здібності» тощо.

Отже, поняття «компетентність» розглядається у даному періоді у контексті питань та інтегрує основні характеристики певної професійної діяльності.

На думку Клода Льові-Стросса, мова входить у культуру, тобто є її складовою частиною, і в той же час утворює продукт культури [1]. Оскільки поняття «Лінгвокультурологічна компетентність» у даному періоді відсутнє, дослідження професійної педагогічної підготовки у лінгвістичній сфері обмежені процесом формування комунікативної компетентності з акцентом на пріоритет розвитку у студентів емоційної стійкості, здібності конструювати прямий і зворотний зв'язок, формування мовних умінь і навичок, а також уміння управляти комунікацією.

2. Період з 90-х років XX століття до кінця XX століття характеризується використанням категорії компетенція / компетентність у теорії та практиці вивчення мови, дослідженнями учених, які визначають класифікації компетенції, а також спробами визначити учення маючи на увазі їх формування як кінцевого результату (А. Маркова, Л. Петровська).

До кінця XX століття учені прийшли до висновку, що у мовознавстві не знайшлося місця культурі, яка формує людину і його інтелект, а світ не розглядається за допомогою культури і мови народу. Подальші дослідження проблеми, що цікавить нас, проводилися в рамках наступних основних наукових напрямів:

- дослідження культури через мову (А. Брюкнер, В. Іванов, М. Толстой та ін.);

- розгляд мови як засоби створення, розвитку та збереження культури (К. Льові-Стросс, Ю. Лотман, К. Манхейм та ін.).

На основі цих ідей на рубежі тисячоліть на стику лінгвістики і культурології виникає нова наука – лінгвокультурологія, предметом дослідження якої стають прояви культури народу, які відбилися і закріпилися в мові [1].

Услід за В. Масловою [2] ми вважаємо, що предметом лінгвокультурології є дослідження і опис засобів і способів взаємодії мови і культури у синхронному аспекті.

3. У період з початку XXI століття до теперішнього часу відбуваються зміни у суспільстві, співвідносні з глобальним завданням забезпечення входження людини в соціальний світ, його продуктивній адаптації.

На даному етапі розвитку наукової думки «лінгвокультурологія» вважається взаємодією багатьох наук – лінгвістики, етнографії, культурології, філософії. У розробці сучасної лінгвокультурологічної методології існує декілька напрямів [1]:

1) лінгвокультурологія окремої соціальної групи, етносу в яскравому в культурному відношенні період, дослідження конкретної лінгвокультурологічної ситуації;

2) діахронічна лінгвокультурологія, тобто вивчення змін лінгвокультурологічного етапу етносу за певний період часу;

3) порівняльна лінгвокультурологія, що досліджує лінгвокультурологічні прояви різних, але взаємозв'язаних етносів;

4) лінгвокультурологічна лексикографія.

У даний період часу лінгвокультурологія визначається як новий науковий напрям, а не просто поєднання двох взаємодіючих наук – лінгвістики і культурології, як міждисциплінарна, самостійна галузь, що має свої цілі, завдання, об'єкт і предмет дослідження.

Отже, вихідні поняття лінгвокультурології уточнюють коло питань, які потребують спеціального вивчення.

Література

1. Зиновьева Е. И. Лингвокультурология: теория и практика / Зиновьева Е. И., Юрков Е.Е. . – СПб.: ООО «Издательский дом «МИРС», 2009. – С. 13.

2. Маслова В. А. Лингвокультурология [Текст] : учеб. пособие для студентов вузов / В. А. Маслова. – 4-е изд., стер. – М. : Академия, 2010. – 204 с.

3. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация / Дж. Равен. / Пер. с англ. – М.: Когито-Центр, 2002. – 396 с.