Духаніна Н.М.

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Особливості формування вторинної мовної особистості

Основною метою навчання іноземної мови є формування вторинної мовної особистості, здатної використовувати мову як засіб міжкультурного спілкування. Аналіз досліджень та публікацій з означеної проблеми засвідчив, що термін «вторинна мовна особистість» достатньо широко розглянуто в науковій літературі з психолінгвістики, лінгводидактики, міжкультурної комунікації. Проте, проблема формування вторинної мовної особистості студентів вищих навчальних закладів залишається актуальною, оскільки мовний портрет середнього носія будь-якої мови постійно змінюється у сучасному мінливому світі. Ми погоджуємось з думкою, що в одній людині може бути стільки мовних особистостей, скільки мов вона знає, оскільки в межах створеного нею мовного простору вона виявляє різний рівень володіння лексикою й граматикою (різним ступенем структурно-мовної складності), сформованості мовної картини світу (глибиною й точністю відображення дійсності), мотиваційно-цільовими настановами (певною цілеспрямованістю) [2].

Дослідження теоретичних джерел свідчить про відсутність єдиної думки щодо визначення сутності поняття „ вторинна мовна особистість”. Науковці по-різному трактують досліджуваний феномен, визначають його рівні, механізми, умови та технології формування відповідно до напряму свого дослідження.

Зазначимо, що процес становлення вторинної мовної особистості пов’язаний з комунікативним, соціокультурним та когнітивним розвитком індивіда, що сприяє оволодінню вербально-семантичним кодом мови, що вивчається та «концептуальною» картиною світу (пізнання нової культури, соціальної дійсності). Таким чином, сучасні підходи до вивчення іноземної мови передбачають формування комунікативної особистості, здатної до іншомовного спілкування на міжкультурному рівні.

Відомо, що вторинна мовна особистість формується під впливом первинної мовної особистості. На думку дослідників, рівень розвитку лінгвістичної, мовної, комунікативної та культурологічної компетенцій особистості рідною мовою детермінує здатність, уміння, готовність особистості до діалогу культур. Дослідники зазначають, що формування вторинної мовної особистості тісно пов'язано з розвитком особливої перцептивної можливості осягати іншу ментальність, іншу стратегію життя, інший метод осмислення інформації (І. Халєєва), вторинна мовна особистість – це не просто асиміляція вербально-семантичного коду, це акомодація власної мовної свідомості, розширення її, включення до неї нових зв'язків і відносин, властивих мові, що вивчається. (Е. Шепунова) [4].

Потьмкіна К.В. зазначає, що структури мовної особистості (МО) і вториної мовної особистості (ВМО) не можуть існувати окремо одна від одної в свідомості індивіда, тому вони синтезуються. МО впливає на формування ВМО не менше, ніж ВМО трансформує МО. Серед механізмів взаємодії дослідниця виділяє процеси злиття і розподілу, що означає, що на рівні лексикону, когнітивному рівні і прагматикону МО і ВМО відбуватимуться змішання і заміщення [4].

На думку багатьох дослідників, формування вторинної культурно-мовної особистості має відбуватися за принципами формування комунікативної компетентності: за принципом комунікативності, за принципом взаємопов'язаного навчання мови і культури, за принципом особистісно орієнтованої спрямованості навчання, за принципом орієнтації на майбутню професійну діяльність. На нашу думку, варто відзначити такі принципи як рівноцінність усіх мов (повага та толерантне ставлення до історії, культури, мови, що вивчається), багатомовність та полікультурність, що забезпечує соціальну і академічну мобільність.

Серед умов, що сприяють формуванню вторинної мовної особистості виділяють:

– реалізацію навчальної діяльності у контексті «діалога культур»,

– створення оптимального інформаційного середовища (використання інформаційних технологій),

– відбір навчального змісту (ситуативно-тематична організація матеріалу, використання автентичного матеріалу),

– установка на пізнавальну діяльність для можливості побудови індивідуальної мовної поведінки на основі моделей вербальної і невербальної поведінки носіїв мови, наприклад, використання відеосюжетів, аудіотекстів або художніх фільмів),

– використання інтерактивних освітніх технологій для розвитку творчих здібностей студентів (організаційно-діяльні ігри, рольові ігри, метод проектів),

– професійно-орієнтоване навчання іноземної мови,

– мотивоване оволодіння студентами стратегіями освоєння іноземної мови, наприклад: стратегією отримання інформації про мову, стратегією повторення та відпрацювання структур мови, що вивчається і т.д. [1,3].

Література:

1. Абсалямова Р.А. Условия формирования вторичной языковой личности студентов [Електронний ресурс] / Р.А. Абсалямова // Филол. науки. Вопросы теории и практики. – 2013. – № 7, ч. 2. – С. 13-15. — Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/usloviya-formirovaniya-vtorichnoy-yazykovoy-lichnosti-studentov

2. Нікітіна А.В. Характеристика національно-мовної особистості вчителя-словесника / А.В. Нікітіна // Наукові праці Вищого навчального закладу „Донецький національний технічний університет”. Серія: „Педагогіка, психологія і соціологія”. – Вип. 2 (17).– Красноармійськ: ДВНЗ „доннту”, 2015. – С. 91–97.

3. Никитенко З.Н. Теория и практика обучения иностранным языкам в начальной школе: уч. пособие для студентов пед. вузов и колледжей / З.Н. Никитенко, Н.Д. Гальскова. – Смоленск: Ассоциация XXI век, 2007. – 176.

4. Потемкина Е.В. Комментированное чтение художественного текста в иностранной аудитории как метод формирования билингвальной личности : автореф. дис...канд. пед. наук : 13.00.02 / Екатерина Владимировна Потемкина. — М., 2015. — 26 с.