К. соціол.
н., доцент Маркозова О.О.
Харківський
національний автомобільно-дорожній університет, Україна
Об’єктивні і суб’єктивні ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ СВОБОДИ
ОСОБИСТОСТІ
Проблеми сутності
свободи як соціального явища, вплив об’єктивних та суб’єктивних передумов на
формування і розвиток свободи особистості знаходилися у центрі уваги як
філософів, так і пересічних громадян вже починаючи із стародавніх часів.
Сьогодні ж, разом із розвитком цивілізації, формуванням демократичних відносин
у багатьох країнах світу, підвищенням культури і знань людей, ідеї свободи
особистості набувають ще більшого значення і актуальності. Це підтверджує і
значна кількість наукових праць, присвячених дослідженню даної проблеми, до
якої звертаються учені по всьому світу [1–7].
Але
у той же час, наявність великої кількості наукових робіт не означає, що теорія
і практика реалізації свободи особистості не потребує подальшого аналізу.
Зокрема, недостатньо вивченим залишається питання впливу соціальних факторів та
особистісних характеристик людини на становлення та розвиток свободи. Очевидно,
що людина завжди досягає успіху в конкретних соціальних умовах. У зв’язку із
цим доречно згадати теорію конвергенції В. Штерна, згідно з якою психічний
розвиток – це результат сходження внутрішніх якостей людини із зовнішніми
умовами її життя [8]. Вплив кожного із факторів життєдіяльності на розвиток
людини ученими однозначно і досі не визначений. У зв’язку із цим, метою даної
роботи є аналіз співвідношення об’єктивних і суб’єктивних детермінант у
розвитку свободи людини в сучасному світі.
Найбільш
часто у науковій літературі під свободою розуміють конституційно-правову,
політичну категорію, яка означає законодавчо закріплені можливості людини діяти
тим чи іншим чином [3]. Свобода людини – це
наявність певних обмежень та заборон, далі яких суспільство не може впливати на
особистість, втручатися в її життя. За допомогою конституційного права держава
забезпечує умови захисту людини від свавілля чиновників, посадових осіб та
представників недержавних організацій.
В сучасних
дискусіях учені найчастіше говорять про соціальний та людський виміри свободи і
розглядають соціум або як середовище, що сприяє появі і розвитку свободи, або
як сукупність обмежень, що протистоять проявам свободи та самостійності людини.
У будь якому випадку, всі погоджуються з тим, що зовнішнє соціальне середовище
– це об’єктивна реальність, яку неможна ігнорувати. Отже, з одного боку, людина
спроможна і повинна самостійно будувати своє життя, спираючись на такі внутрішні
якості, як активність, цілеспрямованість, прагнення до самоствердження в
процесі досягнення життєвого успіху. Але з іншого боку, «якщо людина є повністю
залежною від природних, економічних, політичних, соціальних або культурних
факторів свого існування, то вона потрапляє у жорсткі рамки диктату влади або
соціальних настанов і змушена робити тільки те, що від неї вимагає конкретна ситуація»
[2, с. 170].
Тому
в реальних умовах ми можемо розглядати свободу і самостійність окремої особистості
лише умовно, так як люди живуть і діють в системі конкретних соціальних
відносин. У цій системі на одну і ту ж ситуацію одночасно впливають різні
індивіди і різні фактори соціального середовища. При цьому сукупність
соціально-економічних відносин в суспільстві, з одного боку, створюють для особистості
певні можливості для задоволення її потреб, а з іншого – формують обмеження
свободи людини, її залежність від суспільства. Проте, проявляється стійка
тенденція: чим більш демократичним є суспільство, тим більш вільною, активною та
самостійною стає людина в усіх сферах життєдіяльності.
У своєму
розвитку становлення свободи особистості пройшло декілька етапів. У первісному,
додержавному суспільстві, свобода людини обмежувалася умовами природного
середовища та вимогами (традиціями і нормами), які формулювалися членами роду.
Таку ситуацію можна трактувати як значну свободу людини, бо ж не існувало
державних законів, що є обов’язковими для виконання. Але з іншого боку – людина
була не спроможна вижити самостійно, тому її свобода повністю обмежувалася
необхідністю підкорюватися правилам колективної життєдіяльності.
В умовах Середньовіччя
розбудовуються великі міста, виникає соціальна диференціація, формуються держави,
ефективне функціонування яких вже базується на писаних, універсальних
соціальних нормах. Більшою мірою, в цей час формуються рабовласницькі держави,
в основі яких знаходилися відносини кріпосного права. Зрозуміло, що про
свободу, активність та самостійність більшості громадян таких держав годі було навіть
мріяти: повністю поневолені, вони спрямовували усі свої зусилля тільки на
фізичне виживання.
Період Нового
часу був революційним у розвитку суспільств за багатьма показниками, у тому
числі – стосовно розширення об’єктивних і суб’єктивних факторів становлення
свободи особистості. У багатьох країнах світу відбуваються
буржуазно-демократичні революції, громадяни отримують небачені досі політичні,
економічні та соціальні свободи, що дозволяє їм самостійно змінювати свій
соціальний статус шляхом прояву індивідуальної ініціативи. З точки зору 3.
Баумана, саме ці зміни створили умови для трудової мобільності, «забезпечили
свободу у виборі місця застосування
робочої сили, дозволили людям вступати у різні рекомбінації, що відкрили перед
ними можливості стати однією із сторін певних угод» [9, с. 23].
У той же час,
цей період в історії людства не був таким вже безхмарним. Річ у тім, що разом
із розширенням прав і свобод для пересічних громадян, відкриваються нові
можливості і для представників елітних груп суспільства. Зосередивши в своїх
руках значні економічні ресурси, вони починають створювати великі корпорації не
тільки на рівні суспільств, але і транснаціональні. Свобода та лібералізм в
економічній сфері призвели до відчуження людини від засобів виробництва, до
посилення експлуатації, яка супроводжувалася різким суспільним розшаруванням.
Переважна більшість людей, як і в попередні часи, продовжували займатися важкою
фізичною працею, ледь зводячи кінці з кінцями. В таких умовах, говорити про
реальне розширення свободи особистості, яка спроможна самостійно приймати
рішення про форми і способи своєї життєдіяльності, проявляти активність в
особистому та суспільному житті, не доводиться.
Тим не менш, поступово починали відбуватися і позитивні зміни в
життєдіяльності людини. В умовах розвитку капіталістичних відносин, виробництво
предметів споживання стало масовим. Зросли потреби людей, збільшився обсяг і
структура предметів індивідуального споживання. Разом із розбудовою промислових
підприємств, спостерігається бурхливе зростання міст і формування міського
способу життя. Створюються профспілки, з’являються можливості для розширення
систем соціального забезпечення громадян. Стрімко збільшується потреба людей в
освіті та кваліфікації, які з часом стають найважливішим ресурсом подальшого розширення
свободи особистості. Під впливом цих чинників, розширюється свобода людини в
соціальній сфері: на вибір соціальних партнерів, професійної діяльності, на
зміну власного соціального статусу.
Проголосивши, що капіталістична система є повністю демократичною і вільною,
владні структури все-таки не були щирими із своїми громадянами, бо в реальності
попередня форма соціального примусу та несвободи особистості була замінена
іншою, більш прагматичною, що базувалася на маркетингових технологіях впливу на
свідомість людей, які повинні були, згідно із логікою капіталістичного
виробництва, споживати все більше і більше матеріальних благ, а для цього – все
більше і більше працювати. Л. Д. Бевзенко доходить висновку, що «саме цей
період заклав основні риси сучасного суспільства і сучасної людини, принципові
засади її свободи та самостійності» [1, с. 18].
Однак все ж
таки, в умовах розбудови капіталістичних держав, відбувається й розбудова
громадянського суспільства та правової держави, що було пов’язано з визнанням та
захистом прав і свобод людини. Це, у свою чергу, означало створення умов для
принципової можливості громадян реалізовувати свою індивідуальну свободу в
процесі життєдіяльності. Тому розбудова правової держави вже сама по собі покликана
бути інструментом духовного оздоровлення суспільства. Саме існування норм, що
гарантують права людини, соціальної групи, нації, реалізація цих норм у
суспільній практиці сприяли появі почуття безпеки, захищеності, стимулювали
розвиток свободи як окремої людини, так і всього суспільства.
Починаючи з
середини ХХ століття розпочався новий етап розвитку особистої і соціальної свободи
людини. Пов’язано це із було з багатьма чинниками: науково-технічною
революцією, процесами глобалізації, а також з розвитком інформаційних систем,
які принципово змінили як навколишній світ, так і життя кожної людини. Свобода особистості
почала проявлятися в усіх сферах суспільного життя – від самостійного вибору
освіти та професійної діяльності, до способів споживання, відпочинку,
культурних та релігійних пріоритетів. Посилилися статусні та міграційні
процеси, які тепер практично цілком залежали від індивідуальної активності громадян.
Значно збільшуються можливості індивідуального вибору і змінюється характер
цього вибору. Перш за все, це стосується трудової діяльності людей. Зростає кількість
нових професій і видів діяльності, що вже вимагають не просто стандартних знань
і навичок, але й аналітичних здібностей, творчого підходу до роботи, прийняття
самостійних рішень. Така діяльність характеризується більшою свободою і
самостійністю особистості у виборі ритму роботи, контролю за параметрами
технологічного процесу, менш жорсткою прив’язкою до робочого місця тощо. Людина
починає обирати професію керуючись індивідуальними схильностями, тоді як іще в XIX
столітті професійна діяльність найчастіше передавалася у спадок. У зв’язку із
збільшеними можливостями міграції, сучасна людина може вільно обирати і
змінювати не тільки професію, але і місце проживання.
Активність мас призводить до зростання соціальної диференціації в
суспільстві. Істотні переваги у статусі, завдяки власній активності, отримують успішні
підприємці, менеджери, кваліфіковані фахівці. Як стверджує Р. Мертон, «Чинником
соціальної диференціації все більшою мірою стають внутрішні ресурси особистості,
особливо інтелектуальні та інформаційні. Інформація перетворюється у новий –
культурний капітал, який людина отримує в процесі соціалізації, діяльності
соціальних інститутів, освіти та культури» [10, с. 216]. Цей капітал значною
мірою дозволяє громадянам розширити рамки власної свободи, самостійно ставити і
досягати індивідуальні цілі. У всіх видах взаємодії людини з навколишнім світом
значну роль відіграють відповідні сучасні технології. Зміна алгоритмів
професійної та іншої діяльності для самореалізації в процесі досягнення життєвого
успіху все в більшій мірі вимагає від людей інформованості і розвинених
інтелектуальних здібностей.
Загалом, можна
констатувати, що в сучасних умовах формально-юридичні основи правової держави
створені практично в усіх країнах світу. Разом із тим, цілком очевидно, що
реальне буття прав і свобод людини і громадянина ще досить далекі від
ідеального. Цьому є ряд об’єктивних умов, пов’язаних, перш за все, з тим, що
економічні та політичні кризи кінця ХХ початку ХХІ століття не могли не
привести до девальвації цілого ряду соціально-економічних і культурних прав і
свобод людини. У той же час, визнаючи, що між економічним станом суспільства і
його правовою системою існує взаємозв’язок, не можна стверджувати, що він є однозначним,
бо у такому разі слід було б визнати, що при відносно стабільному стані
економіки, яке існувало в СРСР, з свободою людини все було чудово.
Таким чином,
в умовах глобалізованого соціуму, повсякчасно відбуваються зрушення, спрямовані
на розширення практик свободи особистості. Але з іншого боку, навколишній світ
настільки ускладнюється, що перед людиною майже щодня постають нові обмеження, що
обумовлюють необхідність постійного пристосовування через засвоєння нових
знань, умінь, навичок та розвиток особистих якостей. Така складна ситуація, що
полягає у паралельному розширенні меж особистої свободи і зростаючою залежністю
індивіда від соціокультурного, техногенного і інформаційного середовища, вимагає
постійного вивчення різних аспектів даної проблеми, що буде сприяти більш
ефективній самореалізації особистості.
Література:
1. Бевзенко Л. Д. Практики
свободы в меняющихся социокультурных контекстах / Л. Д. Бевзенко // Позднеклассические исследования. – Totalloge-XXI. – Вип.
20. – К., 2008. – С. 14–21.
2. Маркозова
О. О. Соціальний успіх особи у контексті історичних практик свободи / О. О.
Маркозова // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені
Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія /
редкол. А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2013. – №3 (17). – С. 169–178.
3. Невважай
И. Д. Свобода и знание / И. Д. Невважай. – Саратов: Саратовская государственная
академия права, 1995. – 204 с.
4. Шаповал В.
М. Трансцендентальні горизонти свободи /
В. М. Шаповал. – Київ: ПАРАПАН, 2010. – 312 с.
5. Bauman Z. Freedom
/ Z. Bauman. – Milton Keynes; Open University Press, 1988. – 106 р.
6. Hayek F. Society free / F. Hayek. – London: Overseas
Pablications, 1990. – 218 р.
7. Strawson P. F. Freedom and
Resentment and Other Essays / P. F. Strawson. – Taylor & Francis, 2008. – 246 р.
8.
Stern W. The Psychological Methods of Intelligence
Testing / W. Stern. – Baltimore: Warwick and York. – 1914. – 160 р.
9. Bauman Z. The Individualized Society /
Z. Bauman. – Wiley,
Cambridge, U.K.: Polity Press, 2001. – 259 p.
10. Мертон Р. К. Социальная теория и социальная
структура / Р. К. Мертон – М.: АСТ, Хранитель, 2006. – 880 с.