Науковий керівник: к.ю.н., доцент Сидоров Я.О.

Студентка: Бутчана В.В.

Україна, Запорізький національний університет

Санація як правовий механізм досудового врегулювання справ про банкрутство

Становлення ринкової системи та формування фінансових відносин в Україні іноді супроводжується кризовими явищами, внаслідок яких погіршується фінансовий стан підприємств. Банкрутство – правовий процес конкурентної боротьби, під час якого слабкі підприємства вибувають з життєвого циклу господарювання, а держава, в свою чергу, отримує економічно міцних конкурентоспроможних суб’єктів господарювання. Саме порушення показників-індикаторів «життєздатності» підприємства призводить до дестабілізації фінансової рівноваги суб’єкта. Відповідно, на цьому етапі керівнику необхідно визначитися: втрачати підприємство чи виводити його зі стану неплатоспроможності.

З метою вирішення проблем фінансової стабілізації та подальшого розвитку підприємств необхідно виявити та подолати причини виникнення кризових явищ. Саме тому актуальними стають проблеми проведення санації як реорганізаційної процедури, за якою власникам підприємства-боржника надається фінансова допомога від його кредиторів/інших осіб.

Правові аспекти процедури відновлення платоспроможності були досліджені в працях таких вчених-правників, як І.А. Бланк, І.Н. Карпунь та А.М. Поддєрьогіна.

Дослідивши й проаналізувавши наукові джерела з цієї тематики, можна стверджувати, що найповнішим є підхід до визначення поняття «санація», запропонований Б. Бекенферде, М. Гелінгом та Н. Здравомисловим. Учені розглядають цей процес як комплексне застосування фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника протягом довгострокового періоду [1, с. 14–17].

Слід зазначити, що процедура санації містить чітке законодавче регламентування, що знаходить свій прояв в Господарському кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України та Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Законодавче визначення поняття «санація» закріплене Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і розуміється, як система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство [2].

Слід звернути увагу, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виокремлює поняття «досудова санація», передбачене ГК України у ст.221, яка означає систему заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти майном боржника, з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство [2].

Класична модель санації включає в себе декілька етапів її проведення та широко використовується як основа для розроблення механізму правового регулювання фінансового оздоровлення конкретних суб’єктів господарювання в країнах із розвиненою ринковою економікою.

Перший етап на шляху до відновлення платоспроможності боржника передбачає виявлення та вивчення зовнішніх та внутрішніх чинників виникнення кризи. Лише отримавши всі дані, що стосуються фінансового стану суб’єкта господарювання, під час застосування класичної моделі санації потрібно зробити висновок про доцільність або недоцільність її проведення.

Окремим аналітичним блоком класичної моделі є формування стратегічних цілей і тактики процесу проведення санації. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної роботи підприємства на довгострокову перспективу.

На жаль, українське законодавство не містить норм, котрі регулювали б проведення прискореної процедури санації. Така можливість була вперше передбачена французькими нормативно-правовими актами в сфері банкрутства. Згідно з їхніми положеннями прискорена процедура відновлення підприємства (аналог судової процедури санації) застосовується до суб’єктів господарювання, які мають менш як 50 осіб персоналу і визначений законом обсяг річного обороту.

Наступним етапом передбачено створення проекту або плану санації, який має містити

· перелік заходів щодо відновлення платоспроможності боржника;

· умови залучення інвесторів (за їх наявності) до процедур повного або часткового задоволення вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

· строки виплати боржником або інвестором боргу кредиторам і визначення черговості таких виплат;

· умови відповідальності інвестора за невиконання зобов’язань, узятих на нього згідно з планом санації.

План санації також має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених законом.

Крім того, план санації має обов’язково враховувати інтереси й пріоритети кредиторів, податкових органів, позикодавців, акціонерів і власників інших цінних паперів, постачальників тощо, а в разі наявності інвесторів, а отже розроблятися та погоджуватися за їхньою участю.

План санації затверджується арбітражним судом, а його виконання щоквартально контролюється комітетом кредиторів, які до того ж можуть уносити до нього певні корективи. Тобто план санації має враховувати інтереси всіх кредиторів і бути реальним для виконання [3].

Законодавство України про банкрутство визначає, що процедура санації вважається успішною в разі відновлення платоспроможності боржника, а платоспроможність, у свою чергу, розглядається як відновлена за відсутності ознак банкрутства, визначених законодавством.

Отже, така послідовна процедура санації закріплена на законодавчому рівні, а тому визнана державою, в особі її уповноважених органів такою, що є ефективною та цілком доцільною для відновлення підприємства, як конкурентоспроможного та економічно вигідного суб’єкта господарювання.

Але на жаль, аналіз судової практики, свідчить про те, що досвід застосування саме такого «оздоровчого» методу для підприємства в кризовому фінансовому стані майже відсутній. Причиною того, на нашу думку, є недосконалості процедури визнання підприємства банкрутом та низький рівень підготовки спеціалістів з антикризового фінансового управління.

Незважаючи на чималу кількість схвальних відгуків щодо процедури санації та тверде переконання вітчизняних економістів у доцільності її проведення, частка ліквідованих підприємств в Україні доволі знач­на. Це можна пояснити браком кваліфікованих кадрів, незацікавленістю держави в налагодженні роботи життєздатних підприємств, відсутністю ефективних схем відновлення платоспроможності.

Література:

1. Мар’яненко Л. В. Особливості та передумови провадження санаційних процесів на підприємствах України / Л. В. Мар’яненко // Економіка. Фінанси. Право. – 2007. – № 10. – С. 14–21.

2. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України № 2343­ХІІ від 14 травня 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

3. Малюська Д. Банкрутство відсутнього боржника / Д. Малюська // Юридичний журнал. – 2006. – № 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua

4. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств / О. О. Терещенко. – К.: КНЕУ, 2004. – 412 с.

5. Череп А. В. Фінансова санація та банкрутство суб’єктів господарювання / А. В. Череп. – К.: Кондор, 2006. – 380 с.

6. Чернявський С. Кримінальне банкрутство: актуальні проблеми протидії / С. Чернявський // Віче. – 2009. – № 12. – С. 29–32.