Психология и социология / 2.Формы работы психолога-практика

Бик Н.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА-ПРАКТИКА

Сучасний етап розвитку країни характеризується багатоплановими, глибокими та різнорівневими перетвореннями, які проявляються у різних сферах функціонування держави. Психологічна практика та практична психологія не можуть стояти осторонь від усіх змін, які відбуваються у зв’язку з інтенсивним розвитком у суспільстві, науці, освіті, завдяки чому здійснюється пошук нових напрямків і методів психологічної допомоги, а також особливостей свого існування в соціумі.

В умовах стрімких соціально-економічних змін та кризи в Україні різко падає престиж процесу навчання, інтереси певних груп населення все більше переміщуються саме на матеріальні цінності та благополуччя, володіння якими не завжди залежить від отриманої освіти. З загостренням соціальної, економічної, політичної, військової, територіальної ситуації на півдні України, діяльність психолога-практика виходить на перший план. Аналіз вітчизняної літератури дозволяє констатувати, що проблеми психокорекційної, психотерапевтичної спроможності методів та форм роботи практичної психології розроблені недостатньо. Як зазначає Яцина О.Ф., у структурі діяльності практикуючого психолога виділяють наступні форми роботи: просвітницьку, психопрофілактичну, консультативну, діагностичну, психокорекційну та розвиваючу. Іншим критерієм поділу є спеціалізація психолога. Тут виділяють принаймні дві сфери діяльності: психодіагностична та корекційно– консультативна (психолог-консультант, психолог-тренер, психотерапевт). Предметом практичної психології є вивчення особистісного життя конкретної людини за допомогою наукових методів [3, с. 228].

Однією з форм реалізації системного підходу в психологічному дослідженні є особистісний підхід, що передбачає вивчення конкретної особистості в конкретній соціальній ситуації, – стверджує Трофімов Ю.Л. [1, с.54]. Як зазначають науковці, кожне психічне явище має розглядатися в контексті цілісної системи психічних властивостей індивіда – його потреб, знань, цілей, продуктивного боку діяльності та поведінки, емоційно – почуттєвої сфери, здібностей до спілкування, особливостей сфери спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології - відповідно до конкретного вікового етапу розвитку. Вимога індивідуалізації полягає у розкритті своєрідності кожної особистості, притаманного їй індивідуального стилю діяльності та поведінки, у визначенні психологічних проблем конкретної особистості та засобів їх розв’язання. Вимога єдності теорії та практики передбачає здійснення корекції, реабілітації, вдосконалення розвитку особистості на основі розкритих закономірностей психіки. Найбільш ефективними методами психології вважаємо: пізнавальні (дослідницькі) методи та методи активного впливу на особистість [1, с.54].

Яценко Т.С., академік АПН України, доктор психологічних наук, засновник авторської школи з глибинної психології, не принижаючи вагомість індивідуальної форми роботи з клієнтом, навпаки вважає, що саме у малій групі є можливість створити лабораторні умови для вивчення особливостей спілкування між її членами, прослідкувати характер їхньої взаємодії. Науковець зазначає, що перевага групової психокорекції над індивідуальними формами виявляється в тому, що тут є змога цілісно вивчати психіку в її реальних проявах у стосунках, група полегшує процеси саморозкриття і самопізнання. Психолог сам відповідає за результати, а не вдається до опосередкування їх діями інших осіб (вчителя, адміністрації, викладача вищого навчального закладу) [2]. Найбільш повно переваги психокорекційної та психотерапевтичної роботи в группах викладено К.Рудестамом (1993). За К.Рудестамом, відкриття себе іншим і відкриття себе самому собі дозволяє порозуміти себе, змінити себе і підвищити впевненість у собі, а це можливо зробити тільки в складі групі.

Сучасний стан розвитку наукової психології створює умови для професійного самовдосконалення психолога-практика за різними напрямками психотерапії: психоаналізом, психодрамою, гештальт-терапією, системною сімейною та клієнт-центрованою терапією, трансактним аналізом, символ-драмою, позитивною психотерапією за Пезешкіаном, індивідуальною психотерапією за Адлером. Психолог – практик у роботі з клієнтами з вирішення різних проблем використовує такі принципи: толерантність, доброзичливість, повагу, відповідальність, конфіденційність, уміння слухати, емпатію, відкритість, конгруентність, високий професіоналізм, емоційну безпеку, системність у роботі та доведення роботи до логічного завершення. Найбільш ефективними у роботі психолога-практика є: 1) активні методи взаємодії, а саме: дискусії, кругли столи, рольові та ділові ігри, тренінги, 2) використання психотерапевтичних методів (релаксації, візуалізації, елементів арт-терапії, казкотерапії).

Таким чином, існують різноманітні форми роботи практичного психолога з вирішення проблем клієнта, але повинна бути чітка система роботи, яка поєднує різні форми, які дають максимальний ефект для конкретної особистості: психокорекція, ігрова психотерапія, казкотерапія, арт-терапія, глибинна психологія, системні розстановки за Бертом Хеллінгером, он-лайн-консультування, консультування по Skype.

Література:

1. Психологія: Підручник [Текст]: підручник для студ. вищ. навч. закл. / за ред. Ю.Л.Трофімов. – Вид. 3-тє, стереотип. – К. : Либідь, 2001. – 560 с.

2. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції / Т.С.Яценко. – К.: Либідь, 1996. – 264 с.

3. Яцина О.Ф. Форми і методи роботи психолога-практика: сучасний погляд на проблему [Текст] / О.Ф.Яцина // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Психологія. – 2011. – Вип. 38. С. 226 – 234.