Абдуллаєв А.К., Ребар І.В., Дідович С.С.
Мелітопольский державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького, Україна
Методика
викладання спортивної боротьби
Підготовка борців
високої кваліфікації неможлива без однієї з її складових частин - методики
початкового навчання. Проблемам юнацького спорту присвячено досить багато
досліджень [1, 2], і все ж питання управління підготовкою юних борців
залишаються недостатньо вивченими.
Об’єкт
вивчення – процес спортивного виховання у вищій школі.
Предмет
вивчення – особливості методології викладання вільної боротьби
Мета
дослідження – визначити та обґрунтувати основні методи, які використовуються
при викладанні спортивної боротьби.
Методика і
організація процесу підготовки повинні вдосконалюватися на основі досліджень
змагальної діяльності та спортивної майстерності, за принципом первинності змагань
та вторинності тренування. Суть в тому, що якість тренувального процесу можна
значно підвищити, якщо підійти до його побудови через пізнання змагальної
діяльності спортсменів високої кваліфікації.
Вивчення техніки і
тактики є одним з головних завдань навчально-тренувального процесу у вільній
боротьбі. Цей процес будується на основі методичних принципів з урахуванням
приватних методик навчання, що відображають специфіку та особливості техніки і
тактики боротьби. З кожним роком зростає потреба у вдосконаленні методики
навчання. Це викликано закономірним розвитком вільної боротьби як у нашій
країні, так і в світі.
При розробці
методики навчання базовій техніці вільної боротьби для груп початкової
підготовки не випадково в якості основного методу з урахуванням дидактичних
принципів обраний метод моделювання різних сторін єдиноборства. Система завдань
у методиці навчання базовій техніці побудована з урахуванням посилення опору
суперника, скорочення часу відпочинку, збільшення тривалості та обсягу роботи,
ускладнення вихідних і проміжних позицій борців, заміни статичних положень
динамічними ситуаціями, підбору партнерів з різними анатомо-морфологічними і
психічними особливостями, які зумовлюють зміни стійки, дистанції, напрямки
маневрування, способів виведення з рівноваги, рівня і точності виконання
захоплення, ступеня розслаблення або напруги, образного сприйняття поєдинку і
ситуаційного мислення і т.д. Ці завдання здійснюються методом моделювання. Дуже
важливо, щоб весь процес навчання і вдосконалення проходив при свідомій
активності тих, хто займається.
Таким чином,
моделювання різних ситуацій єдиноборства дозволяє, по-перше, урізноманітнити вміння
та навички юного борця на основі закономірностей оволодіння боротьбою як видом
діяльності; і по-друге, сприяти виробленню коронних прийомів і надалі
вдосконалювати їх на основі знову освоюваних способів тактичної підготовки та
використання сприятливих динамічних ситуацій.
Традиційна методика
навчання спрямована на освоєння прийомів з поступовим включенням їх в боротьбу.
Вивченню профілюючих елементів боротьби (стійок, дистанцій, пересувань,
захватів, способів звільнення від захоплень, маневрування, поштовхів, ривків,
зачепів і ін.) досі не приділяється належної уваги. На думку тренерів, освоєння
цих дій борцями відбувається в процесі навчальних сутичок саме по собі.
Результати ж дослідження змагальної діяльності борців показують необхідність
первісного вивчення цих операцій, так як вони складають основу ведення боротьби
в поєдинку.
Ґрунтуючись на
аналізі літературних джерел [1, 2] та на результатах досліджень з використанням
спеціалізованих рухливих ігор та ігор з елементами єдиноборств, можна сказати,
що ігрова спрямованість занять створює умови для швидкого засвоєння профілюючих
елементів боротьби і базових дій. При цьому ігри викликають жвавий інтерес
дітей, підвищують їх активність, емоційність, змушують самостійно, творчо
підходити до вирішення рухових завдань; тим самим вони сприяють формуванню
фізичних і психічних якостей у юних борців.
На початковій стадії
навчання, у перервах між періодами роботи і, головним чином, при виконанні
спеціальних вправ - підвідних та імітаційних - застосовується метод
виокремлення профілюючих операцій боротьби і базових дій за елементами.
Застосування борцем
техніки в умовах змагань проходить на тлі постійного конфліктної взаємодії з
суперником. Саме наявність конфліктної взаємодії надає певних особливостей
технічній підготовці борця, які полягають, по-перше, в необхідності освоєння
операцій та їх сукупностей не в стандартних, а в варіативних умовах; по-друге,
в паралельному і одночасному з вивченням технічних прийомів засвоєнні тактики
їх застосування. По суті, мова йде про формування навичок проведення атак,
контратак, захистів і т.п. не в полегшених умовах, а в «бойових».
Таким чином, у
тренувальному процесі діють різні закономірності. Принципи поширюються на всі
сторони і завдання тренування, визначають зміст, засоби, методи і її
організацію. До них відносяться: принцип зростаючого навантаження (наступне
навантаження повинне бути вище попереднього, принцип безперервного (цілорічного)
тренування, принцип свідомості, принцип систематичності, принцип наочності, принцип
доступності, принцип індивідуалізації, принцип міцності.
Литература:
1.
Губа
В.П. Биологические и биомеханические предпосылки спортивной ориентации детей в
виды спорта / В.П. Губа, Р.Н. Дорохов – Смоленск: Бриз, 1983. - 20
с.
2. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры (общие основы теории
и методики физического воспитания; теоретико-методические аспекты спорта и
профессионально-прикладных форм физической культуры): Учеб. для ин-тов физ. культуры / Л.П. Матвеев. - М.: Физкультура и спорт, 1991. - 543
с.