Екологія/ Екологічні та метеорологічні проблеми великих міст і промислових зон.

Камінська О.А, Поливана А.С.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

Гідрологічна характеристика Вінницької області

Вінницька область розташована в центральній частині Правобережної України. На заході межує з Чернівецькою і Хмельницькою, на півночі – з Житомирською, на сході – з Київською, Черкаською, Кіровоградською, на півдні – з Одеською областями України та з Молдовою.

На території області протікає 232 річки довжиною понад 10 км кожна. Вони належать до басейнів Південного Бугу, Дністра і Дніпра. В межах області розташовано понад 4000 ставків та 65 водосховища. Річки і водойми використовують для технічного та господарсько-питного водопостачання, рибного господарства, судноплавства, зрошування земель і гідроенергетики. Майже для всіх річок області характерним є водний режим з помітною весняною повінню [2].

Для притоків П. Бугу та Дніпра характерний незначний нахил русла, притоки Дністра – порожисті. Живляться річки дощовими (48%), сніговими (25%) і підземними водами (27%). Мінералізація води гідрокарбонатно-кальцієва.

Для річок області характерним є висока ступінь зарегульованості штучними водоймами – водосховищами і ставками. У Вінницькій області розташовано 65 водосховищ (враховуючи 2 водосховища Дністровського каскаду), загальною площею 11,2 тис. га., а ставків нараховується понад 4000, загальною площею більше 20 тис. га. Насиченість ставками на Вінниччині – одне з найвищих в країні. Найбільше ставків і водосховищ по басейнах великих річок. Природних озер на території області немає [1, 2].

Головним водокористувачем області є Ладижинська ТЕС (≈ 23% від усього водозабору області). Саме від виробітку електро- та теплової енергії на ТЕС залежить в основному, динаміка змін обсягів водозабору. В останні роки, спостерігається зменшення водозабору. Дещо зменшується водоспоживання і в сільському господарстві, комунальному господарстві, за рахунок встановлення водолічильників. Як позитивне в області, слід відмітити збільшення обсягів оборотного та повторно-послідовного водопостачання [1].

До останнього часу основними забруднювачами поверхневих вод області були підприємства харчової та переробної промисловості. Значне падіння обсягів виробництва на цих підприємствах призвело до зменшення обсягів скидів. Все більшу частку в обсягах забруднень мають підприємства житлово-комунального господарства. На території області експлуатуються 55 очисних споруд каналізації біологічного та механічного типу очищення зворотних вод, потужність яких становить 79,5 млн. м³ на рік. Основною загальною проблемою майже всіх ОСК області є наднормативний скид азоту амонійного внаслідок недостатнього рівня і глибини біологічної очистки. Значні перевищення нормативів якості скиду були допущені на Тульчинських, Могилів - Подільських ОСК, ОСК Козятинської ДЦСВ [2].

В області розпочата систематична робота з реконструкції діючих та будівництва нових ОСК. Завершується реконструкція ОСК Шаргородмаслозавод м. Шаргород, ведеться будівництво напірного колектору для перекидки стоків колишнього заводу “Сектор» та стоків маслозаводу на ОСК м. Жмеринка, які значно недовантажені. Продовжується будівництво ОСК м. Томашпіль, смт. Чечельник та смт. Чернівці, Немирівського санаторію “Авангард». Завершене будівництво ОСК смт. Піщанка [1].

Малі річки: Мул, Десенка, Сільниця, Ровець, Роставиця, Удич, Баран, Воронка, Вінничка, Вендичанка, Берладінка, Вовчанка, Гуйва, Жердь, Десна, Постолова, Скакунка, Тепличка, Тяжилівка, Ситна характеризуються перемінним локальним забрудненням, яке залежить від сезону роботи цукрозаводів та інших підприємств. У весняно-літній період води самоочищаються.

Вода у річці Південний Буг характеризується підвищеним показником кольоровості (35,5-72,2 градусів – максимальні значення). Середньомісячне значення вмісту азоту амонійного коливалося від 1,06 до 1,66 гранично – допустимих концентрацій, встановлених для рибогосподарських водойм (ГДК₁), не перевищувало гранично допустимих концентрацій, встановлених для водойм господарсько-питного призначення (ГДК₂). За даними ВО ”Вінницяводоканал” (моніторинг стану річки проводився щоденно), кисневий баланс знаходився в межах норми, хоча спостерігалося коливання вмісту кисню, пов’язане з біогенними процесами. Якість води Сутиського водосховища за більшістю гідрохімічних показників гірша порівняно з якістю води річки Південний Буг вище м. Вінниці (район питного водозабору). Це свідчить про те, що скиди ВО “Вінницяводоканал», який є одним з основних підприємств забруднювачів Вінницької області, негативно впливають на формування якості води в річці Південний Буг нижче м. Вінниці.

Контроль стану поверхневих вод проводиться кількома суб’єктами моніторингу: Держуправлінням екології та природних ресурсів, Південно-Бузьким басейновим водогосподарським об’єднанням (згідно схеми моніторингу у визначених створах), ВО “Вінницяводоканал”, ВАТ “Сутиський завод АЕА” (в районах водозаборів річки Південний Буг: м.Хмільника, м. Калинівки, м. Вінниці, смт. Сутисок) [1, 2].

Держуправління екології та природних ресурсів щоквартально здійснює контроль за станом поверхневих водоймищ на 33 створах постійних спостережень по 37 гідрохімічних показниках. Ріка Південний Буг контролюється на 9-ти створах постійних спостережень від м. Хмільник – вихід з Хмільницької області до с. Джулинка Бершадського району на кордоні з Кіровоградською областю. Притоки р. П.Буг контролюються на 10-ти створах постійних спостережень. Ріка Дністер контролюється на 3-х створах від с. Козлово, що на межі з Чернівецькою та Хмельницькою областями, до с. В.Кісниця на кордоні з Молдовою [1].

Література

1. Державна екологічна інспекція у Вінницькій області : результати роботи [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://vindei.gov.ua/.

2. Сухачов С.М. Основи екології та охорони довкілля / С.М. Сухачов, С.Ю. Чундак. -К.: Центр навчальної літератури, 2006.-394с.