Формування облікової політики підприємства щодо поточних зобов’язань.

Створення цілісної та ефективної системи бухгалтерського обліку неможливе без застосування такого специфічного елементу як облікова політика. Законодавство України визначає облікову політику як “сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності”, та встановлює обов’язковість її розробки підприємствами.

Облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, використовуваних підприємством для складання і подачі фінансової звітності [1]. Керівництву слід вибирати і застосовувати облікову політику підприємства так, щоб фінансові звіти відповідали всім вимогам вказаних рекомендацій, чинним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, іншому законодавству, яке регулює бухгалтерський облік.

Головна мета облікової політики підприємства – формування методичної складової інформаційного забезпечення фінансового обліку для складання та подання фінансової звітності для зовнішніх користувачів. Саме методична складова більшою мірою визначає величину показників фінансової звітності за статтями. Одночасно, завдання облікової політики не обмежуються межами фінансового обліку для складання фінансової звітності.

Кожному підприємству властиві особливості, тому при формуванні облікової політики необхідно врахувати характеристики його діяльності, потреби внутрішніх користувачів для прийняття управлінських рішень. Оптимально сформована облікова політика включає до себе не тільки методичну, а й організаційну складову, управлінські та податкові аспекти обліку. Загальні засади організації та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві визначає спеціальний організаційно-розпорядчий документ (наказ, розпорядження, положення).

Прийнята на підприємстві облікова політика може бути розкрита як окремим наказом, так і як елемент загального організаційно-розпорядчого документа. Розпорядчий документ оформлюється та затверджується відповідно до встановлених вимог діловодства. Якість сформованої облікової політики визначається за такими критеріями, як економічна доцільність, повнота, неупередженість облікової політики, несуперечливість законодавчій бази, раціональність методів обліку, відповідність цілям підприємства та автоматизації обліку [2].

Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги є зобов’язаннями підприємства у розрахунках з постачальниками і підрядниками. Постачальники та підрядники – це підприємства, які постачають (відвантажують) товарно-матеріальні цінності, виконують роботи, надають послуги покупцям (підприємствам-споживачам). За загальним визначенням зобов’язання – громадсько-правові відносини між сторонами (особами), які оформлені договором або випливають з дійсного законодавства, у зв’язку з чим одна сторона зобов’язана здійснити на користь іншої певні дії.

Кредиторські зобов’язання перед постачальником (підрядником) виникають у разі укладення договору на умовах відстрочки платежу (товарного або комерційного кредиту). Згідно з укладеним Договором, постачальник має передати майно покупцю та може вимагати від нього здійснення його обов’язку щодо виконання зобов’язань у вигляді сплати (або компенсації у іншій формі) за отримане майно. В обліку зобов'язання визнаються, якщо наявні дві обов'язкові ознаки: - оцінка їх може бути достовірно визначена; - існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок його погашення [2]. З метою визначення елементів облікової політики підприємства велике значення має класифікація зобов’язань за способом погашення, часом виникнення, терміном погашення, можливістю оцінки тощо.

Згідно з П(С)БО 11 «Зобов’язання», з метою бухгалтерського обліку зобов’язання поділяються на довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов'язання, доходи майбутніх періодів. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги відноситься до короткострокових зобов’язань [2].

Слід зазначити, що відповідно до Методичних рекомендацій, розкриття методів обліку кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги не є обов’язковим елементом облікової політики підприємства. Це зумовлено тим, що для обліку кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги не існує альтернативних методів. Відповідно до принципу обачності (обережності, консерватизму), підприємству необхідно застосовувати в бухгалтерському обліку методи оцінки, які мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань.

Виходячи з вказаного принципу, облік кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги здійснюється лише одним методом - за вартістю, що зафіксована у первинних документах на дату її визнання. Відповідно до П(С)БО 11 «Зобов’язання» кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, як і всі поточні зобов’язання, відображається в балансі за сумою погашення [2]. Разом з тим, методична складова обліку кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги не обмежується її оцінкою на дату визнання. Методична база організації та ведення обліку кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на підприємстві складається також з документування, інвентаризації тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання»: Наказ Міністерства фінансів України №20 від 31.01.2000 р. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua