Сучасні інформаційні технології/3. Програмне забезпечення

К.е.н. Ткачук Л.М., Ткачук А.П.

Вінницький національний технічний університет, Україна

Оцінка ефективності роботи консолідованого інформаційного ресурсу аналізу діяльності банків

Комерційні банки в Україні за короткий історичний проміжок часу зазнали стрімкого розвитку, віддзеркалюючи як можливості української економіки, потужний інтелектуальний і підприємницький потенціал українців, так і економічні труднощі.

Для оцінки ефективності банків власниками, менеджерами, регулятором сформовані та активно використовуються методики та інструменти визначення ефективності, а з точки зору ефективності банків як фінансових посередників (з позиції держави та суспільства – зовнішня ефективність) – спостерігається недостатня увага до даного питання. Для вирішення даної проблеми можна використовувати методи, засновані на побудові межі ефективності (економетричний підхід).

В основі економетричного методу лежить побудова «межі ефективності». Ефективність функціонування банку чи банківської системи розраховується, виходячи із близькості значень показників окремого банку (наприклад, обсягу наданих послуг, витрат і інші) до потенційної або фактичної межі ефективності (відповідно ефективність є відносною величиною). Межа ефективності, в свою чергу, розраховується, виходячи із виробничої функції [1].

В межах економетричного підходу паралельно розвиваються два методи: параметричні і непараметричні, які мають рівноправний характер.

Непараметричні методи оцінки ефективності являють собою оцінку виробничої функції, яка в реальності не існує. Параметричний метод передбачає використання вже відомої межі ефективності, побудованої за допомогою лінійного програмування, і оцінку ефективності, а не її чіткий розрахунок. Цей метод вимагає від продукції функції витрат та прибутків, а також припущення права на похибку.

Є два підходи до визначення вхідних та вихідних параметрів для оцінки ефективності банку [2]:

1. Виробничий підхід – банки розглядаються як постачальники послуг як для позичальників, так і для вкладників. Вхідні параметри включають набір класичних факторів виробництва: праця (витрати на персонал), матеріальний капітал (операційні витрати) та фінансовий капітал (процентні витрати). Вихідними параметрами виступають обсяг депозитів та кредитів.

2. Посередницький підхід – розглядає банки як проміжну ланку між вкладниками та позичальниками на фінансовому ринку. В даному випадку обсяг депозитів приймається як вхідний параметр, а обсяг наданих кредитів – вихідний.

Для оцінки ефективності банків з точки зору фінансового посередництва використовується модель (посередницький підхід), яка представляє банк, який має вхідні та вихідні параметри, і виробничу функцію, яка максимізує випуск послуг при фіксованих значеннях витрат (output-oriented model). Середнє значення ефективності банків в країнах знаходиться в діапазоні від 0, 6 до 0, 9 залежно від ступеню розвитку банківської системи країни. Для визначення та аналізу факторів впливу на ефективність банків застосовувалася регресійна модель на основі отриманих показників ефективності.

Дана модель розкриває сутність банка як фінансового посередника – банки пропонують послуги, акумулюючи депозити та інші зобов’язання та трансформуючи їх в активи, які приносять дохід. Задана модель вирішується як оптимізаційна задача для кожного банку як окремого економічного суб’єкта, який намагається оптимізувати свою діяльність в тих умовах функціонування, які склалися на ринку.

Вибірка банків в моделі представляє собою n-множину самостійних господарюючих одиниць (decision-making unit), діяльність яких необхідно оцінити. Кожен банк використовує m вхідних продуктів V1, …Vm та випускає U вихідних продуктів U1,.. Us.

Необхідно вирішити n оптимізаційних задач (по одній для кожного банку k = 1, …n) при вхідних Vi (i = 1,.. m) та вихідних Ur (r=1, …. s) параметрах. Потім максимізується показник ефективності:

(1)

(2)

(3)

(4)

Задана модель приводиться до вигляду, при якому вона має єдине рішення. Банк є ефективним, якщо та існує хоча б одне таке оптимальне рішення (V*, U*), щоб и .

При аналізі отриманих результатів в якості еталону для порівняння приймаються банки з ефективністю 1 (100%) – тобто з максимальним обсягом випуску на одиницю витрат.

Таким чином, модель надає можливість оцінити кожен банк окремо та розрахувати індивідуальну ефективність відносно усієї сукупності банків, тобто відносну ефективність як фінансових посередників, при цьому визначається його конкурентоспроможність в порівнянні з іншими банками).

Складність використання економетричного підходу для оцінки ефективності банку полягає у його методичній частині, а саме трудомісткості, необхідності застосування спеціального математичного апарату і наявності відповідної інформаційної бази для зовнішнього дослідження діяльності банку.

Література

1. Галайко, Н. Р. Теоретичні підходи до визначення суті ефективності банківської діяльності [Електронний ресурс]. ‑ Режим доступу : http://www.rusnauka.com/SND/Economics/1_galayko%20nazar%20.doc.htm

2. Грін, В. Економетричний аналіз / Грін, Вільям Г. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи". - 2005. - 1197 с.