Філологічні науки / 4. Синтаксис: структура, семантика, функція

К. філол. н. Пасічна О. В.

Криворізький національний університет, Україна

Синтаксис текстів професійного спрямування

Професійне мовлення насамперед пов’язане з двома книжними стилями, зокрема науковим та офіційно-діловим. Оволодіння мовою конкретної спеціальності передбачає набуття практичних умінь і навичок роботи з текстами наукового стилю (укладання фахових текстів, їх редагування, переклад, компресія тощо) й офіційно-ділового стилю (робота з діловими паперами).

Ці функціональні різновиди мови мають багато спільного. Стильовими рисами і наукового, й офіційно-ділового стилю є об’єктивність, логічність, точність, нейтральність, традиційність викладу.

Вивченню мовних ознак окреслених різновидів мови присвячено праці Н. Ботвиної, А. Загнітка, І. Данилюка, М. Зубкова, А. Коваль, Л. Мацько, З. Мацюк, Н. Станкевич, Г. Онуфрієнко, С. Шевчук та ін. Погляди науковців збігаються в тому, що з-поміж мовних ознак (лексичних, морфологічних, синтаксичних) саме синтаксичні найбільше об’єднують обидва стилі.

Розглянемо особливості синтаксичної організації текстів професійного спрямування. Специфічною рисою фахових текстів є прямий порядок слів, який передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Прямий порядок слів полягає в тому, що підмет стоїть перед присудком; узгоджене означення знаходиться перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього (Пайовий внесок оплачується на підставі…; Генератор змінного струму перетворює механічну енергію обертання ротора машини в електричну енергію…); вставні слова ставляться на початку речення: вони вказують на висловлене раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел тощо (Як зазначалося раніше, треба виходити з інтересів акціонерів; Відомо, що антропонімічний принцип визначення мір довжини виник цілком природно…). Використання непрямого порядку слів у ділових та наукових текстах, як слушно зауважує Н. Ботвина, виправдане, коли треба наголосити на певному слові. Наприклад, у повідомленні «Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії» наголошується на часі проведення заходу [1, с. 157–158].

Для ділових текстів характерним є таке синтаксичне явище, як розщеплені присудки – заміна однослівного присудка двослівним, напр.: подякувати – висловити подяку, перевірити – провести перевірку, сумніватися – виявити сумнів, пояснювати – дати пояснення. Переваги використання розщеплених присудків у діловому мовленні дослідники узагальнюють так:

а) не всі словосполучення «дієслово + іменник» мають однослівний відповідник, напр.: вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;

б) «дієслово + іменник» та відповідник мають різні значення, напр.: зробити огляд – оглянути, проводити змагання – змагатися;

в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, пор.: давати – надавати, вести – проводити;

г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.: наїхати – зробити наїзд, переговорити з кимось – вести переговори;

д) розщеплений присудок може бути поширений означеннями, напр.: надати грошову (матеріальну, правову) допомогу;

е) багатослівний іменник краще фіксується в пам’яті, інформація в цьому випадку не втрачається [3, с. 212–213].

Точність і доступність інформації, вміщеної у службовому документі, значною мірою залежить від правильності поєднання слів у словосполучення. Фахівці з проблем культури фахової мови Л. Мацько та Л. Кравець зазначають, що через неправильне використання відмінкових форм іменників (займенників), уживання невідповідного прийменника, ненормативну заміну прийменникової конструкції безприйменниковою, і навпаки, та інші помилки може бути спотворений зміст. Найчастіше помилки у системі керування виникають унаслідок того, що при словах, які вимагають після себе певного відмінка, використовують невідповідні форми. Під впливом спорідненої російської мови з’являються помилкові форми іменників у місцевому відмінку множини: по містам, по каналам, по газопроводам тощо. В українській мові нормативним для цієї форми є закінчення -ах (-ях): по містах, по каналах, по газопроводах [2, с. 124–125].

Наведемо типові складні випадки керування в українській мові:

Властивий (кому?) – характерний (для кого?)

Дорівнювати (чому?) – рівнятися (на що?)

Завідувач (чого?) – завідуючий (чим?)

Навчатися (чого?) – вивчати (що?)

Опановувати (що?) – оволодівати (чим?)

Оснований (на чому?) – заснований (ким?)

Сповнений (чого?) – наповнений (чим?)

Торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?)

Отже, урахування синтаксичних особливостей наукового й ділового мовлення дозволить укладачу фахових текстів передати інформацію точно, об’єктивно, логічно й лаконічно, а також уникнути синтаксичних помилок інтерферентного характеру.

Література:

1. Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови : [навч. посіб.] / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.

2. Мацько Л. І. Культура української фахової мови : [навч. посіб.] / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ “Академія”, 2007. – 360 с.

3. Мацюк З. О. Українська мова професійного спілкування : [навч. посіб.] / З. О. Мацюк, Н. І. Станкевич. – К. : Каравела, 2005. – 352 с.