Філологічні науки/6. Актуальні проблеми перекладу

Петрашик О.В.

Національний технічний університет України «КПІ ім. Ігоря Сікорського»

Передача поетичної лексики у перекладі

Якщо мистецтво вважати мисленням образами, то образи літератури, на відмінувід інших видів мистецтв, пов’язані з мовою. Це означає, що вони засновані на відомих мовних категоріях і що зв’язок між образами та мовною категорією в літературі дуже тісний і безпосередній. Цим визначається складність підбору функціональних відповідностей при перекладі, а отже, постає питання про вирішення творчих завдань художнього перекладу, зокрема поетичного.

Вірш – це невеликий за розміром художній твір, побудований за законами віршованої мови. А віршована мова в художній літературі і мова художньої прози характеризуються спільною ознакою – образністю. Англійський критик Т.Гюм писав, що образи в поезії є не лише прикрасою, а основною суттю інтуїтивної мови. Але віршована, тобто поетична, мова, на відміну від прози, є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна та експресивна, характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов’язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.

Однак не слід думати, що при перекладі віршів домінують лише компоненти віршованої форми. Ця складна форма містить не менш складний зміст, який виражається сплетінням багатопланових образів, які в кожного поета та в кожному творі утворюють свою неповторну систему. Адже для літератури, як для мистецтва, матеріалом якого служить мова, характерний особливий, часто безпосередньо тісний зв’язок між художнім образом і мовною категорією, на основі яких він будується.

Важливим виявляється стилістичне забарвлення поетичної лексики – наявність особливих слів (архаїзмів, неологізмів, синонімів, антонімів та ін.) та використання своєрідних засобів художньої виразності (епітетів, порівнянь, метафор і т.д.).

Слід наголосити на ролі синтаксичних прийомів та фігур поетичної мови. За словами М.Рильського, ми не повинні зв’язувати себе чужомовним синтаксисом, слід будувати фразу згідно з законами нашої мови, але так, щоб відчувався характер синтаксису автора. Автора, якому притаманна манера писати довгими періодами, у жодному разі не можна передавати коротенькими фразами.

Ще однією складовою поетичної мови є особливості звучання, тобто поетична фонетика або евфонія, яка створює своєрідний звуковий «малюнок» мови. Музичне оформлення мови, система алітерацій, асонансів та інші види звукової гри надають відомого емоційного забарвлення розповіді. Евфонія залежить від словникового складу мови. Вона, як і інші образотворчі засоби, відіграє свою роль лише в єдності зі змістом, і ні в першотворі, ні в перекладі не може служити самоціллю.

Слово – першооснова художнього твору, найбільш насичений і багатий змістовий компонент. У поетичному тексті образний елемент значення слова, як правило, активізується, просуваючись на передній план. Внаслідок цього слово стає носієм мікрообразу – складової частини образу крупнішого плану. Образ, започаткований у слові, набуває конкретності в контексті, який збагачує його, надаючи йому рис дедалі відчутнішої індивідуальності й неповторності.

Резонаторна система слова досить велика. Вона вбирає в себе весь досвід історії народу, його усної та писемної словесності. До цього додається особисте відношення самого поета-перекладача, його тонке чуття лексичного розмаїття. Поет чує шум словника. Вибрані ним слова луною віддають і обертонують, дружать і відмовляються від взаєморозуміння.

До слів, звичайних у поезії і незвичайних у розмовній мові, відносяться, наприклад, наступні:

morn – ранок oft – часто warrior – воїн

even – вечір ire - гнів maiden – діва

Ці слова є архаїзмами, тобто застарілими словами, і в сучасній мові вживаються вкрай рідко. Вони надають віршам особливого піднесеного, поетичного, емоційно забарвленого характеру.

У поезії часто знаходимо невідомі застарілі і такі, що не входять до сучасної англійської мови, граматичні форми.

Перш за все слід згадати про старі форми особових займенників другої особи, які вже не вживаються у сучаснй англійській мові, та про вживання прийсвійних займенників:

thou |ðaʊ| - ти – називний відмінок однини;

thee |ði:| - тебе, тобі – об’єктний відмінок однини;

ye - |jiː| - ви – називний і об’єктний відмінок множини;

thy, thine – твій, твоя, твоє, твої.

Читаючи поезію, зустрічаємо такі дієслівні форми, які давно не вживаються у сучасній англійській мові, а саме:

art – друга особа однини теперішнтого часу дієслова to be;

hast – друга особа однини теперішнтого часу дієслова to have;

dost – друга особа однини теперішнтого часу дієслова to do (і закінчення –est другої особи однини теперішнього часу в інших дієсловах);

hath, doth, quoth, riseth та інші дієслова – -th у третій особі однини теперішнього часу:

Now three weeks’ space to thee will I give.

And that is the longest time thou hast to live.

[King John and the Shepherd. 1, p. 29]

Для поетичної мови характерна відсутність допоміжного дієслова to do у заперечних реченнях, що у ранні періоди історії англійської мови було цілком звичайним явищем (в поезії нового часу відсутність to do у заперечних реченнях є поетичною вільністю):

Forget not the field where they perished

[Moore. Forget not. 1, p. 97]

Weep not, my darling!

[Whitman. On the Beach at Night. 1, p. 151]

Без знань архаїзмів та застарілих граматичних форм не можливе розуміння оригіналу, а тому й переклад немислимий.

Отже, для адекватного перекладу необхідно враховувати лексичне забарвлення слів, а також вміти зрозуміти намір автора стосовно використання певного пласту лексики.

Література

1. Аникст А., Корнилов Е. Избранные английские стихотворения классических и современных поэтов. – М.: Издательство Министерства Просвещения, 1972. - 192

2. Бархударов Л.С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода). – М.: Международные отношения, 1975. – 240с.

3. Рильський М. Мистецтво перекладу. – К.: Радянський письменник, 1975

4. Россельс В.М. Сколько весит слово (Статьи разных лет). – М.: Советский писатель, 1984

5. Тарасов Л.Ф. Поэтическая речь: Типологический аспект. – Харьков, 1976

6. Федоров А.В. Основы общей теории перевода (Лингвистические проблемы). – М.: Высшая школа, 1983