Економічні науки/ 15. Державне регулювання економіки

Асистент кафедри ОФЕБ Захарова В.В.

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

м. Покровськ, Україна

Напрямки протидії корупції у сфері державної служби

Організаційна і політична нестабільність у результаті постійних змін структури виконавчої влади України з моменту проголошення незалежності, підрив престижу державної служби в процесі боротьби з бюрократією і номенклатурою, скорочення реальної оплати праці значної частини державних службовців, ослаблення державного контролю за чиновницьким апаратом у поєднанні з різким збільшенням у ході економічних реформ можливостей для їх особистого збагачення призвели до падіння дисципліни в державному апараті, масового відпливу кваліфікованих кадрів з державної служби в комерційні структури, системній корупції. Ці та деякі інші обставини зробили значну частину апарату виконавчої влади малоефективною для реалізації важливих завдань, пов’язаних з регулюванням складних економічних процесів у державі й проведенням суспільних реформ.

Запобігання та боротьба з корупцією, в тому числі у сфері державної служби, на сьогодні є одним з пріоритетів державної антикорупційної політики в Україні.

Протиправний бізнес у більшості випадків має організований характер, і для забезпечення безпеки функціонування, а також для максимізації прибутку практично завжди використовуються корупційні махінації в органах державної влади. Симбіоз економічної (нерідко олігархічної) і корупційної злочинності в українських умовах відбувається завдяки підтримці верхівки влади. Про масштаби і небезпеку корупції протягом останніх років свідчать висловлювання вищих посадових осіб держави. Тотальне поширення корупції, зумовлює проблему боротьби з організованою злочинністю.

Важливо зазначити, що явища, пов’язані з корупцією в системі державної служби, є практично в кожній державі, але це не означає що корупція всюди і завжди однакова. Причини її появи і поширення в системах державної служби різних країн досить різноманітні, і через це спроби розробити деякі універсальні державно-правові, в тому числі адміністративно-правові засоби попередження і запобігання корупції є малореальним. У розвинутих державах боротьба з корупцією здебільшого здійснюється за допомогою різноманітних державо-правових засобів.

Використання і врахування іноземного досвіду в справі попередження і запобігання корупції в системі державної служби в нашій країні зумовлено, як було зазначено, універсальністю функціонування основних законів чиновницького апарату. В зв’язку з цим необхідні умови для формування чесного, компетентного і дисциплінованого апарату державного управління в будь-якому суспільстві включають такі елементи: дотримання принципу відбору і просування кадрів на основі об’єктивної оцінки їх професійної придатності, стабільність правових норм, які регламентують відносини, пов’язані с просуванням державного службовця по служ бі, його матеріальних і моральних винагород за результатами виконання службових обов’язків (ці складові проходження державної служби дають службовцям можливість планувати кар’єру, підвищувати свою кваліфікацію, а також створювати позитивний імідж як для себе особисто, так і для державної служби в цілому); забезпечення державним службовцям оплати праці й набору соціальних пільг, що достатньою мірою стимулюють добросовісний труд і гарантують високий престиж соціального становища державного службовця після своєї відставки; системи державного контролю за діями державних службовців, здатну запобігати всім можливим порушенням з їхнього боку.

Одним із ефективних правових заходів запобігання корупції в системі державної служби є інститут атестації державних службовців. Це зумовлено тим, що визначення якостей, якими володіє «державна» людина, у всі часи залишалось важливим атрибутом технології влади і управління. Атестація державних службовців у більш широкому розумінні вирішує низку завдань, таких як: забезпечення законності в системі державної служби; створення професійного корпусу державних службовців; встановлення службової відповідності державного службовця займаній посаді й виконуваній роботі; виявлення перспектив застосування потенційних навичок і можливостей державних службовців; визначення необхідності підвищення кваліфікації, професійної підготовки або перепідготовки державних службовців; застосування до них заходів юридичної відповідальності і заохочення за успіхи у виконанні службових обов’язків; запобігання правопорушенням і корупції в системі державної служби та ін. Але головне в атестації – комплексна оцінка на

основі системних показників й індикаторів діяльності державних службовців, включаючи оцінки професіоналізму, ділових особистих якостей службовця і результатів його праці.

При формуванні подальшої державної антикорупційної політики, в тому числі у сфері державної служби, доцільно детально розглянути позитивний досвід зарубіжних країн з метою його врахування. Загальний обов’язок державних службовців зберігати чесність і незацікавленість вимагає застосування заходів щодо боротьби з корупцією, під якою зазвичай слід розуміти отримання державними службовцями матеріальної вигоди від виконання своїх обов’язків. На практиці корупція у сфері державної служби розглядається у аспектах:

1. Торгівля своїм впливом. Відзначається, зокрема, прийняттям подарунків в обмін на використання своєї посади заради виконання якихось дій.

2. Вимагання. Відбувається, коли державні службовці вимагають суми грошей, які вони не повинні вимагати.

3. Конфлікт інтересів. Може бути кримінальним правопорушенням, якщо державні службовці мають зацікавленість, як правило, фінансову, у компаніях, якими вони управляють, наглядають, або доглядають та з якими їхній департамент має контракти або бере фінансову участь в акціонерному капіталі.

У таких країнах, як Австрія, Бельгія, Чехія, Фінляндія, Мальта, Великобританія, Туреччина, Литва, Португалія, з метою запобігання корупції серед державних службовців встановлено правило, за яким державні службовці через їх службове становище не мають права приймати подарунків або інших переваг.

У Туреччині ця заборона стосується безпосередньо керівників, навіть щодо подарунків від підпорядкованих. Цю заборону доцільно також розглядати стосовно вимог декларування майна. Варто відзначити, що в Литві державний чиновник не повинен діяти у власних інтересах, якщо на розсуд його керівника це суперечитиме громадським інтересам.

Корупція серед державних службовців значною мірою поширена в Бельгії та Португалії. У Бельгії через проблему корупції серед державних службовців виникає проблема парламентської недоторканності та громадської і кримінальної відповідальності міністрів. У свою чергу в Португалії, корупція серед державних службовців і недостатня прозорість діяльності – очевидна делікатна проблема, яку кабінет міністрів намагався вирішити, запровадивши Кодекс етики державного службовця від 18 лютого 1993 р. Цей Кодекс становить всеохоплюючу збірку правил професійної поведінки. Він був створений як модель, яку слід використовувати кожного дня, водночас до уваги бралися суто людські обмеження державного службовця. Варто також зауважити, що в Латвії прозорість згадується як майбутня мета, як у всіх країнах Центральної Європи.

Згідно з проектами законодавства Латвії, Польщі, Румунії, одним із засобів боротьби з корупцією є обов’язковість декларування їхнього майна у зв’язку з призначенням на посаду, відставкою або виходом на пенсію. У Румунії ця обов’язковість має юридичний характер, оскільки декларація повинна бути надана на момент призначення на посаду і після цього перевірятиметься кожні чотири роки протягом періоду перебування особи на посаді. В інших країнах ця декларація має обов’язковий характер тільки для певної категорії державних службовців. У таких країнах, як Бельгія та Іспанія, вимога надавати таку декларацію стосується посадових осіб вищого рангу.

У Сполученому Королівстві державні службовці повинні декларувати будь-яку участь у бізнесі (включаючи керівництво) або вкладення коштів в акції або в інші папери, власниками яких є вони або члени їх родини. Вони повинні виконувати будь-які інструкції щодо збереження, передачі або управління такими активами. Державні службовці, що стають неплатоспроможними або банкрутами, повинні повідомити про це відділ кадрів.

Як показує зарубіжна практика, система заходів з попередження корупції має містити заходи політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямовані на попередження виникнення передумов таких проявів, їх послаблення, нейтралізацію та усунення. Вжиття цих заходів повинна сприяти реалізації антикриміногенного потенціалу суспільства, його окремих інститутів. Тільки таким шляхом буде закладено підґрунтя успішної роботи щодо зниження корупційних проявів.

Попереджувальні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема, утвердженні у громадській свідомості розуміння, що посадова злочинність підриває авторитет держави, етичні основи суспільства; послідовності й активізації проведення антикорупційної політики щодо службовців, схильних до корупційних вчинків, створення громадських формувань, незалежних державних структур для участі населення у боротьбі з посадовими злочинами.

У соціальній сфері попередження посадових злочинів передбачає доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально значущих потреб відповідно до їх соціального статусу; зміну системи соціального забезпечення населення через зменшення питомої ваги виплат на соціальні потреби у валовому національному продукті, що здійснюється через державний бюджет та загальнодержавні фонди; запровадження дійових механізмів задоволення окремих потреб державних службовців через довгострокове, в тому числі й поточне, кредитування, реорганізацію системи соціального страхування.

Попри всю важливість заходів попередження, через об’єктивні та суб’єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Тому гострою залишається проблема оптимізації шляхів виявлення, розслідування конкретних фактів посадових злочинів і притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Виявлення посадових злочинів через специфіку їх прояву надзвичайнуо складне. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільно небезпечною.

У зв’язку з цим є нагальна потреба в підвищенні ефективності діяльності спеціальних органів щодо виявлення конкретних фактів злочинної поведінки; проведення спеціальних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення злочинів, забезпечення цих заходів відповідними матеріально-технічними, криміналістичними, науково-методичними засобами.

Отже, ефективна боротьба з корупційними проявами не можлива в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на будь-якому рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність повинна базуватися на поєднанні профілактичних і репресивних заходів. Пріоритетна роль має надаватися профілактичним заходам на загально-державному рівні.

Література:

1. Антикорупційна політика України : навч. посіб. для чл. громад. рад / Е. Р. Рахімкулов, О. В. Климович, С. І. Панцир та ін. – Л., 2011. – 136 с.

2. Банчук О. Запобігання і протидія корупції в органах місцевого са-моврядування. Практичний посібник / О. Банчук ; Швейц.-укр. проект “Підтримка децентралізації в Україні – DESPRO”. – К. : Софія-А, 2012. – 88 с.

3. Всеукраїнська молодіжна організація “Молодь проти корупції” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zsp.org.ua.