Іванова О.С.,

магістр, спеціальність психологія

Науковий керівник: к.п.н., доцент Пивоварчик І.М.

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»»

 

ПРОБЛЕМА ГОТОВНОСТІ ПЕДАГОГІВ ДО ОНОВЛЕННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

 

Зміни в українському суспільстві торкнулися глибинних пластів суспільної психології, актуалізували проблему життєвих цінностей людей, особливо підростаючого покоління. Перед школою постало важливе завдання: підготувати дітей до дорослого життя так, щоб вони не втратили моральних орієнтирів, знайшли сенс життя, змогли найефективніше та найповніше реалізувати свої здібності та покликання. Школа має створити умови для повного фізичного, духовного, інтелектуального розвитку людини. Вчителі ведуть невтомний пошук методів та прийомів, спрямованих на досягнення поставленого завдання.

Тож перед педагогічною і психологічною науками постало невідкладне завдання використати всі можливі теоретичні резерви, суттєво вдосконаливши їх, та запропонувати інноваційні за своєю сутністю наукові уявлення, які б кардинально змінили той технологічно-виховний арсенал, яким має володіти сучасний педагог.

Актуальність роботи зумовлена тим, що в Україні на сучасному етапі розвитку суспільства відбувається реформування та модернізація системи освіти. 27 жовтня 2016 року Колегія Міністерства освіти і науки схвалила Концептуальні засади реформування середньої освіти “Нова українська школа”. 14 грудня 2016 року Кабінет міністрів України затвердив Політичну пропозицію щодо реформування загальної середньої освіти. Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман підтримав Концептуальні засади і закликав інтенсифікувати графік впровадження реформи.  На виконання цього доручення Міністерство освіти і науки України у діалозі з незалежними експертами та громадянським суспільством розробило План впровадження Нової української школи. У ньому представлено покроковий сценарій реалізації реформи.

Масштаб реформи  висуває нові вимоги до педагогічних працівників. Освітяни стануть ключовими провідниками змін на своїх робочих містах у школах. Відповідно, потребує змін вся система підготовки і підвищення кваліфікації вчителів та керівників шкіл. Одночасно з цими змінами перед нами постає завдання  невідкладно готувати вчителів початкових класів до роботи в Новій українській школі, починаючи з 1 вересня 2018 року. Завдання підготовити умотивованого   вчителя, який має свободу творчості й розвивається професійно є одним із ключових компонентів Формули створення Нової школи.

Обговоривши організаційно-управлінські, теоретичні й методичні проблеми впровадження інноваційних технологій у системі підвищення кваліфікації вчителів початкових класів та в організації навчально-виховного процесу початкової школи внесли такі пропозиції:

–                   Сприяти усвідомленню освітянами того, що наразі необхідний постійний аналіз стану якості початкової освіти в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів;

–                   Цілі та зміст новостворюваної навчально-методичної літератури зорієнтувати на систематизацію та повторення базових знань і вмінь, а не лише контроль;

–                   У ВНЗ: забезпечити умови для якісної і професійної підготовки студентів з методики навчання предметів початкової школи на факультетах з педагогіки та методики початкового навчання;

–                   Впроваджувати використання інноваційних технологій, методик організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів;

–                   Сприяти повному навчально-методичному забезпеченню вчителів для предметів (навчальною програмою, підручниками та навчальними посібниками для учнів, методичними рекомендаціями щодо їх використання);

–                   Розширити зміст підручників, включивши в них більше завдань на розвиток компетенцій учнів;

–                   Удосконалювати процедуру вибору підручників самими педагогами;

–                   Науковцям, методистам активізувати розробку методичних рекомендацій щодо компетентнісного підходу до навчання молодших школярів;

–                   Обласним інститутам післядипломної педагогічної освіти організувати експериментальні дослідження щодо розроблення нової системи підвищення педагогічної майстерності вчителів початкових класів;

–                   Сприяти професійному зростанню педагога в умовах системного і цілеспрямованого підвищення його кваліфікації (курси ПК; участь у роботі проблемних груп; семінари; самоосвіта). [2]

Одне з центральних завдань, що стоїть перед сучасним вчителем, - навчити дитину мислити, правильно розмірковувати, самостійно «відкривати» нові знання. Якщо вчитель будує кожний урок як урок мислення-спілкування, де істина постає як суперечка про істину, тобто як проблемно-пошуковий діалог, то робить процес навчання ненав’язливим, майже непомітним: освіта стає переважно самоосвітою, виховання – самовихованням, розвиток – саморозвитком. В такому разі вчителя визнає дитячий колектив, а це означає: вчитель має власний педагогічний імідж, він конкурентноспроможний фахівець. Конкурентноспроможний вчитель має знати, як будуються правильні міркування, повинен вміти розрізняти правильні і неправильні міркування; має вміти свідомо управляти процесом мислення, перевіряти його правильність, упереджувати виникнення логічних помилок, вміти знаходити їх та виправляти; вміти конструктивно взаємодіяти з іншими (учнями, їхніми батьками, колегами, громад кістю); у нього має бути грамотне мовлення, розвинуті організаторські вміння, професійно значущі якості: динамізм, магнетизм, емоційна стійкість.

Отже, підготовка такого вчителя є основним завданням експериментального дослідження, що охоплює професійну та післядипломну освіту.

Перш за все необхідно дати визначення поняттю професійно-психологічної підготовки.

Професійно-психологічна підготовка – це особливий вид професійної підготовки спеціалістів, який відповідає сутності його діяльності, вимогам оновлення нашого суспільства і досягненням науки.

Спеціалісти виділяють три види професійно-психологічної підготовки:

–                   Власне професійно-психологічна підготовка – науково організований і ефективний процес формування, підвищення і підтримання високого рівня психологічної готовності спеціалістів до рішення професійних задач;

–                   Спеціально-психологічна підготовка – підготовка, зміст якої обумовлений специфічними, професійними і психологічними особливостями здійснення певних професійних дій;

–                   Цільова психологічна підготовка – здійснюється безпосередньо самим спеціалістом з метою мобілізації всіх своїх якостей і здібностей для рішення конкретної професійної задачі.

Отже, можна зробити висновок, що професійно-психологічна підготовка – важлива складова навчального процесу, яка є системою заходів, що реалізуються поетапно, протягом усього періоду навчання і кінцевим результатом яких є сформована професійно-психологічна готовність випускника вузу до певної професійної діяльності у різноманітних умовах.[1]

Проблему досліджують психологи, оскільки інноваційний процес стосується цілої низки питань, серед яких особливу увагу надають людським ресурсам. Адже всі класичні й сучасні педагогічні методи й технології переломлюються через особистість учителя і проектуються на всю діяльність учнів. Нинішні умови праці ставлять досить серйозні вимоги до професійності вчителя: це й висока компетентність з предмета, що педагог викладає, і сукупність особистісних якостей, таких як відповідальність, емоційна стабільність, комунікативність тощо.

Минуле століття називають періодом інформаційного вибуху та науково-технічної революції. І не дивно, адже через кожні десять років відкриття подвоюються. Нові комп’ютерні технології, Інтернет, різноманітні види зв’язку, потік друкованої інформації… Уміння орієнтуватися в інформації є нагальною потребою не лише дорослих, а й дітей. Тому природно постає запитання: як слід навчати дітей у школах, щоб вони виходили підготовленими до швидкого темпу життя, тим паче що здобуті знання швидко стають застарілими, з’являються нові спеціальності, і достеменно невідомо, які саме навички та вміння будуть потрібні людям у ХХІ столітті.

Провідні вчені та педагоги світу (О. Савченко, В. Луговий, І. Гаврик, В. О. Сухомлинського, М. І. Кілем, В. О. Моляко) стверджують, що значно важливіше навчити дитину здобувати знання, ніж надати їй певного обсягу навчального матеріалу. Широка обізнаність ще не свідчить про великий розум. Людину, яка багато знає, можна радше назвати інтелектуальною, а от розумною – ту, яка вміє мислити і продукувати ідеї. Саме такі люди є національним багатством кожної країни. Тому в багатьох розвинутих країнах світу навіть створюють національні програми з пошуку спеціалістів, здатних до ефективного та оптимального впровадження нового, апробації нових ідей та технологій, у тому числі й у психолого-педагогічній науці.

Навчальний процес не стоїть на місці. Сьогодні шукають нові, ефективні форми навчання. І в першу чергу ведуть пошуки нових способів розширення творчих можливостей дитини, розкриття її особистості та розвитку її продуктивного мислення.

З’ясовано, що продуктивне мислення розвивається тоді, коли дитина виконує нестандартні завдання, коли шукає нові підходи до стандартних, самостійно пізнає навколишній світ.

Учені (О. Савченко, В. Луговий, І. Гаврик, В. О. Сухомлинського, М. І. Кілем, В. О. Моляко) визначають показники, які заважають учителеві сформуватися як фахівець і впровадити щось нове, бути відкритим до змін, це:

·                   низький інтелект;

·                   потреба в гіперопіці;

·                   відсутність емпатії;

·                   недостатня незалежність думок;

·                   неможливість розв’язувати свої проблеми;

·                   неадекватна самооцінка;

·                   недостатня самокритичність.

Обов’язковою умовою професійного росту педагога є його схильність до творчості. Творчого учня великою мірою формує творчий вчитель. Якщо людина не хоче відставати від свого часу, вона повинна бути здатною до змін, постійного оновлення. Адже саме творча активність людей є джерелом соціально-економічного розвитку суспільства, а також змін навколишнього світу в цілому.

У психології існує спеціальний термін, що позначає гнучкість у сприйнятті нового, здатність ефективно працювати в умовах, що ускладнюються. Саме така якість є важливою у підготовленості вчителя до інноваційних перетворень.

Максимум діяльності учнів, мінімум діяльності вчителя, опора на почуття та емоції: здивування, зацікавленість, ініціатива, творчий пошук, задоволення від процесу мислення, самостійність, пошук нових шляхів розв’язання, допитливість, кмітливість – ось наріжний камінь, на якому базується творчий підхід до продуктивного мислення дитини.

У літературі психолого-педагогічній вже давно зафіксовано той факт, що справжня самоосвіта й нові творчі ідеї з’являються під час розв’язування складних задач, евристичної діяльності. Таке вправлення передбачає подолання звичного стандартного способу мислення.

У багатьох працях (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, С. Д. Максименко, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов і ін.) досліджено, що творчі здібності, зокрема ті, що розуміються як дивергентне (багатоваріантне) мислення, тренуються і краще піддаються навчанню, ніж вважалося раніше. Тому виховання й виявлення людей, які мислять творчо, слід сприймати як важливе державне завдання.

Творча людина вміє розв’язувати будь-яку життєву ситуацію нестандартно, несподівано, зрештою, з найменшими втратами для всіх. У кожного з нас є особисті сильні сторони, що певною мірою допомагають відкритися новому, не бути інертним тощо. Це – наші ресурси.

«Звісно, педагогічна справа – це жива справа, вона може не рухатися вперед. Але це не означає, що необхідно постійно змінювати систему. Це буде схоже на того садівника, який, посадивши деревце, починає його щодня висмикувати, щоб пересадити на краще місце». (Цитата з роману Б. Золотарьова і Ю. Тюріна «Таємний радник»).

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Марина Малахова, Європейський університет, стаття «Проблеми організації професійно-психологічної підготовки студентів до майбутньої діяльності».

2. Матеріали департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України узагальнено та надано Лідією Щербаковою. Стаття «МІНІСТЕРСТВО ІНФОРМУЄ»

3. Бех І. Д. Виховання особистості. – К.: Либідь, 2003

4. Божович Л. І. Особистість і її формування в дитячому віці. – М.: Просвіта, 1968.

5. Выготский Л. С. Эмоции и их развитие в детском возрасте. – М.: Педагогика, 1982.

6. В лабиринтах психологии личности / сост. А. В. Тымченко, В. Б. Шапарь. – Х.: Прапор, 1997.

7. Гільбух Ю. З. Учитель і психологічна служба школи. – К., 1993.

8. Ковалев С. В. Підготовка старшеклассников к семейной жизни. – М.: Просвещение, 1991.

9. Лактіонова Г., Зве рева І., Старикова Л. Лідер майбутнього. Нове бачення стратегії і практика // Практична психологія і соціальна робота. – 2002. - № 3.

10. Чухілевич О. П. Інноваційні форми роботи з учнівським колективом та обдарованими дітьми // Психолог (спецвипуск). – 2008 – № 27–28.

11. Кон И. С. Открытие «Я». – М.: Политиздат, 1978.